билеты био

100 – % подібності ДЗ

де Н – коефіцієнт спадковості,МЗ – монозиготи, ДЗ – дизиготи. Якщо значення коефіцієнта Н близьке або дорівнює одиниці, то ознака цілком визначається генотиповим чинником; якщо коефіцієнт Н близький або дорівнює нулю – визначальна роль належить фенотиповим чинникам. При коефіцієнті Н, який коливається в межах 0,5, можна вважати вплив спадковості і середовища на формування ознаки приблизно рівнозначним. Генеалогічний метод – метод родоводів, коли простежується ознака у родині з вказівкою родинних зв’язків між членами родоводу. В його основу покладено ретельне обстеження членів родини, складання й аналіз родоводів. Генеалогічний метод дозволяє встановити: - спадковий характер ознаки; - тип успадкування; - характер зчеплення генів і здійснювати картування хромосом; - інтенсивність мутаційного процесу; 49. "скринінг" (просіювання)означає можливе виявлення не діагностованої раніше хвороби за допомогою тестів, обстежень чи інших процедур, що дають швидку відповідь. 1. Бездобірний підхід до обстеження.2. Профілактичний характер обстеження.3. Масовий характер обстеження.4. Двоетапний характер обстеження: скринінг недає можливості встановити остаточний діагноз, а лише виявляє можливих хворих, які повинні бути обстежені повторно і у яких слід підтвердити діагноз. Спадкові хвороби обміну речовин, які включаються в скринінгові програми, відбираються за наступними критеріями: 1. Захворювання, що призводять до вираженого зниження праце- і життєз-датності без своєчасного виявлення і лікування. 2. Захворювання, досить поширені в популяції 3. Захворювання, що піддаються лікуванню здосягненням принципового успіху для хворого і для яких розроблені ефективні методи профілактики. 4. Захворювання, для яких розроблений адекватний просіюючий тест. Цим критеріям відповідають фенілкетонурія, гіпотиреоз. Біохімічна діагностика спадкових порушень обміну включає два етапи. На першому етапі відбирають ймовірні випадки захворювань, на другому більш точними і складними методами уточнюють діагноз захворювання. Для визначення в крові, сечі або амніотичній рідині проміжних, побічних і кінцевих продуктів обміну, крім якісних реакцій із специфічними реактивами на певні речовини, використовують хроматографічні методи дослідження амінокислот та інших органічних речовин. 50. Цитогенетичний метод ґрунтується на мікроскопічному дослідженні структури і кількості хромосом. • вивчення каріотипів організмів; • уточнення числа хромосомних наборів,кількості і морфології хромосом для діагностики хромосомних хвороб; • складання карт хромосом; • для вивчення геномного і хромосомного мутаційного процесу; Хромосомний набір людини містить велику кількість хромосом, основні відомості про які можна отримати при вивченні їх в метафазі мітозу і мейозу. Клітини людини для прямого хромосомного аналізу отримують шляхом пункції кісткового мозку і біопсії гонад, або непрямим методом(досліджують хромосоми в лімфоцитах)Проводять із застосуванням методів диферен-ційного забарвлення хромосом,щоб відрізнити кожну хромосомну пару. 51. Медико-генетичне консультування – спеціалізована медична допомога - найбільш розповсюджена форма профілактики спадкових хвороб, складається з інформування людини про ризик розвитку спадкового захворювання,передачі його нащадкам, про діагностичні та терапевтичні дії. Генетичний ризик, що не перевищує 5 %,розцінюється як низький, до 20 % - як підвищений і понад 20 % - як високий. Консультування з приводу прогнозу нащадків: проспективне і ретроспективне. Проспективне консультування коли ризик народження хворої дитини визначається ще до настання вагітності чи на ранніх її етапах. У цьому випадку подружжя, направлене на консультацію, не має хворої дитини, але існує певний ризик її народження, Ретроспективне -це консультування щодо майбутніх дітей після народження хворої дитини. Завдання медико-генетичного консультування:1. Встановлення точного діагнозу природженого чи спадкового захворювання.2. Визначення типу успадкування захворювання в даній родині.3. Розрахунок величини ризику повторення захворювання в родині.4. Пояснення змісту медико-генетичного прогнозу людям, що звернулися за консультацією. 5. Диспансерне спостереження і виявлення групи підвищеного ризику серед родичів індивіда зі спадковою хворобою. 6. Пропаганда медико-генетичних знань серед лікарів і населення.Медико-генетична консультація складається з чотирьох етапів: діагноз, прогноз, висновок, порада. Показання для пренатальної діагностики:1. Вік матері 35 років.2. Наявність у родині попередньої дитини з хромосомною патологією.3. Перебудови батьківських хромосом.4 Захворюванння, успадковувані зчеплено зі статю. Використанняя й ультра-звукову діагностику, й оперативну техніку (хоріонбіопсію, амніо- і кордоцентез, біопсію м'язів ішкіри плоду), і лабораторні методи (цитогенетичні,біохімічні, молекулярно-генетичні). У даний час пренатальна діагностика здійснюється в І і II триместрах вагітності,коли у випадку виявлення патології можна перервати вагітність. Амніоцентез - прокол плодового міхура з метою одержання навколоплідної рідини і злущених клітин плода. Кордоцентез взяття крові з пуповини. Біопсія тканин плода 52.. Популяційно-статистичний метод ґрунтується на спостереженні спадкових ознак у великих групах населення. Він дозволяє розрахувати в популяції частоту нормальних і патологічних генів і генотипів: гетерозигот, гомозигот домінантних і рецесивних, частоту нормальних і патологічних фенотипів. Частота генотипів і фенотипів розраховується за формулою Харді-Вайнберга: Популяційно-статистичний метод застосовують для вивчення: 1) частоти генів у популяціях, включаючи частоту спадкових хвороб; 2) мутаційного процесу; 3) ролі спадковості й середовища у виникненні хвороб,із схильністю; 4) ролі спадковості й середовища у формуванні фенотипового поліморфізму людини за нормальними ознаками; 5) значення генетичних чинників в антропогенезі, зокрема в расоутворенні. 53. Розмноження - притаманна всім живим істотам властивість відтворення собі подібних, - нове і покоління особин того ж виду, - завдяки чому забезпечуються неперервність і спадковість життя,особини батьківського покоління передають дочірнім певну спадкову інформацію. В одних випадках така інформація передається майже точно, й особини дочірнього покоління є генетичною копією батьків (нестатеве та вегетативне розмноження, партеногенез). В інших - нащадки певною мірою відрізняються від батьківських, що зумовлює мінливість виду (статеве розмноження). Безстатеве розмноження — утворення нового організму з однієї або групи клітин з одного батьківського, що передає свою спадкову інформацію дочірнім організмам. В основі лежить мітоз. Простий поділ, для одноклітинних організмів. З однієї клітини шляхом мітозу утворюються дві дочірні, кожна з яких стає новим організмом. Брунькування —від батьківської особини відокремлюється дочірній організм. Така форма характерна для грибів, гідри і деяких інших тварин. спорами, спеціалізованими клітинами, що утворюються в материнському організмі. Кожна спора, проростаючи, дає початок новому організму. Вегетативне розмноження окремими органами, частинами органів або тіла. Воно ґрунтується на здатності організмів відновлювати відсутні частини тіла — регенерації. Поширене і рослин, у нижчих безхребетних тварин Статеве розмноження — утворення нового організму за участю двох батьківських організмів. Новий організм несе спадкову інформацію обох батьків. Статеві клітини формуються в результаті мейозу. Таким чином, гамети мають удвічі меншу кількість хромосом. В результаті злиття двох гамет кількість хромосом у клітині, що знову утворилася, — зиготі, збільшується у два рази, тобто відновлюється. Кон'югація - за умови тимчасового контакту клітини обмінюються фрагментами своїх молекул ДНК через цитоплазматичний місток. Якщо нове покоління походить від однієї батьківської особини, його називають клоном.Використання в якості клонуючого вектора (переносники ДНК) плазмід або бактеріофага дозволило в промислових умовах отримувати за участі бактерій інсулін людини, який в нормі мікроорганізмами не синтезується. При безстатевому розмноженні відбувається клонування - утворення генетично абсолютно ідентичних нащадків. Генетична різноманітність членів одного клону може з'явитися тільки за умов мутації. Важлива галузь застосування клонування - створення і розмноження за малий проміжок часу клонів трансгенних сільськогосподарських тварин Технологія клонування запроваджується для створення трансгенних тварин - донорів органів для ксенотрансплантації.Розробляються нові підходи до діагностики та лікування спадкових хвороб людини. 54. Гаметогенез-процес формування статевих клітин. Сперматогенез.У період ембріонального розвитку сперматогонії діляться шляхом мітозу,внаслідок чого збільш.к-сть клітин і розміри сім’яника. Після настання статевої зрілості частина сперматогоній продовжує ділитись мітотично й утворювати клітини,частина з яких переміщується у наступну зону-зону росту.На ці стадії їх називають первинними сперматоцитами. З кожного первинного сперматоцита (мейоз)спочатку утворюються 2 вторинних сперматоцити,а потім 4 сперматиди,які мають овальну форму і менші розміри.Стадии сперматогенеза делят на:период размножения; роста; созревания; формирования Овогенез. Фази овогенезу подібні до фаз сперматогенезу, но включают только 3 стадии,без формирования.У цьому процесі також є період розм-ноження,коли інтенсивно діляться овогонії. У ссавців і людини цей період закінчується ще до народження. Сформовані первинні овоцити зберігаються без змін тривалий час.З настанням статевої зрілості окремі овоцити періодично вступають у період росту,клітини збільшуються,в них нагромаджуються жовток, жир, пігменти. Потім настає період дозрівання, коли здійснюються мейоз.Крім того,ці поділи супроводжуються нерів-номірним розподілом цитоплазми між дочірніми клітинами. При поділі первинного овоцити утворюється 1 велика клітина – вторинний овоцит,яка вбирає майже всю цитоплазму, і маленька клітина – первинний полоцит. При другому поділі дозрівання розподіл цитоплазми знову відбувається нерівномірно.Утворюється 1 великий вторинний овоцит і вторинний полоцит. У цей час первинний полуцит також може поділитися на 2 клітини.Таким чином, із 1 первинного овоцита утворюється 1 вторинний овоцит і 3 полоцити(редукційні тільця). Потім із воринного овоцита формується яйцеклітина,а полоцити розсмоктуються або зберігаються на поверхні яйця,але не беруть участі у подальшому розвитку. 55. Здатність до репродукції можлива після статевого дозрівання. Ознакою людини є перші полюції у хлопчиків і перші менструації у дівчаток. Статева зрілість настає у осіб жіночої статі віком 16-18, чоловічої - 18-20 років. Здатність до репродукції зберігається у жінок до 40-45 років, у чоловіків - до літнього віку, навіть упродовж усього життя. Продукція гамет: зрілий сім'яник безперервно продукує багато сперматозоонів; статевозрілий яєчник періодично виділяє зрілу яйцеклітину, яка дозріває із тих овоцитів, що закладаються на ранніх етапах онтогенезу. У людини, чоловічі статеві клітини при статевому акті (коїтусі) вводяться у статеві органи жінки. Під час викидання сім'яної рідини у чоловіка виділяється близько сперматозоонів.Зустріч жіночих і чоловічих гамет відбувається у верхніх відділах труб матки. Пересування їх здійснюється завдяки власній рухливості, а також внаслідок скорочення м'язів стінок статевого тракту і спрямованого руху війок слизової оболонки труб матки. Сперматозоони у жіночих статевих шляхах зберігають здатність до запліднення впродовж 1-2 діб, яйцеклітини - впродовж доби після овуляції. Запліднення здійснюється зазвичай впродовж перших 12 год після овуляції. У процесі проникання сперматозоона крізь бар'єр фолікулярних клітин, які оточують яйцеклітину, велике значення має акросомальна реакція. Відразу після проникнення сперматозоона в яйцеклітину утворюється оболонка запліднення, яка перешкоджає проникненню інших сперматозоонів 56. Онтогенез - це індивідуальний розвиток особини від її зародження до смерт. При статевому розмноженні вихідною стадією онтогенезу є зигота Онтогенез поділяють на ембріональний та постембріональний періоди. Ембріональний (зародковий) період - це час, коли новий організм всередині материнського організму або всередині яйця, завершується народженням. Постембріональний період від моменту народження і триває до моменту набуття організмом здатності до розмноження або смерті. Існує два типи онтогенезу: прямий і непрямий. Непрямий розвиток може бути личинковим. Прямий розвиток існує у двох формах: неличинковій та внутрішньоутробний. Личинкова форма характеризується наявністю однієї або кількох личинкових стадій.Цей тип розвитку супроводжується метаморфозом. Неличинкова форма розвитку властива рибам, плазунам, птахам. Внутрішньоутробний розвиток характерний для ссавців і людини. Всі функції зародка здійснюються за рахунок організму матері за допомогою спеціального органа – плаценти. Виділяють такі етапи ембріонального розвитку:а) запліднення - утворення зиготи; б) дроблення -утворення бластули; в) гаструляція – утворення зародкових листків; г) гісто- та органогенез –тканини і органи. У результаті запліднення утворюється зигота - початкова стадія розвитку нового організму.Дробленням називають ряд мітотичних поділів зиготи,між якими немає типової інтерфази. В результаті цього дочірні клітини зиготи (бластомери) не набувають розмірів материнських клітин і з кожним поділом стають меншими результат - бластула (морула) не відрізняється розміром від зиготи. Дроблення зиготи людини повне, нерівномірне й асинхронне закінчується утворенням бластоцисти. Гаструляція - процес розвитку з одношарового зародка багатоклітинних тварин (бластули) двошарового (гаструли), а в більшості з них - згодом і тришарового, починається з утворення в бластулі круглого отвору – бластопора. Спочатку утворюється рання гаструла, яка має два зародкових листки (ектодерму й ентодерму), а потім пізня гаструла, коли формується третій зародковий листок – мезодерма. гістогенезу - утворення тканин. При цьому спостерігаютьс закономірності, притаманні конкретним листкам і тканинам . Провізорні органи забезпечують найважливіші функції організму, що розвивається, в материнському організмі . Амніон являє собою порожнистий орган (мішок), заповнений рідиною (навколоплідними водами), в якій знаходиться і розвивається зародок.Функція – вироблення навколоплідних вод, які забезпечують оптимальне середовище для розвитку зародка і оберігають його від висихання і механічних впливів. Жовтковий мішок у – рудиментарне утворення, що втратило функцію вмістилища поживних речовин. Основна його функція – кровотворна. Хоріон зовнішня зародкова оболонка, прилегла материнським тканинам ,що виникає, як і амніон, з ектодерми і соматоплеври. Ця оболонка служить для обміну між зародком і навколишнім середовищем. Алантоїс пізніше інших провізорних органів, мішковидний виріст вентральної стінки задньої кишки,вмістилище для сечовини і сечової кислоти, бере участь у газообміні. При вилупленні зовнішня частина алантоїса відкидається, а внутрішня –у вигляді сечового міхура. 57. Диференціація – це процес, в результаті якого клітини стають спеціалізованими, тобто набувають морфологічні, цитохімічні, а головне – функціональні особливості;поступове, спостережуване, зокрема, в процесі ембріогенезу через ряд послідовних поділів і зміну положення в тілі організму, що розвивається, поява більших відмінностей між клітинами, відбувається з однорідних клітин конкретного ембріонального зачатка. Процес клітинного диференціювання як в ембріогенезі, так і в дорослому стані «розтягнутий» у часі, поширюється на групи клітин. Гистогенез починається зі стовбурових клітин, включає кілька мітотичних поділів, що дають ряд закономірних проміжних клітинних форм, і завершується виникненням диференційованих клітин. Вся сукупність відповідних характеристик виявляється в диференційованої зрілої клітці, складаючи її цітофенотип. Клітинні форми, з яких починається гистогенез,позбавлені ознак спеціалізації.В нормальних умовах розвитку і життєдіяльності організму напрямок диференціювання визначено. Сучасна біологія пов’язує генетичний механізм клітинного диферен-ціювання з явищем диференціальної активності генів. Відмінності між характеристиками соматичних клітин різних напрямків структурно-функціональної спеціалізації вбачають у тому, що в різних типах клітин активні різні гени і, відповідно,транслюються різні білки. 58. з зародышевых листков формируются ткани и органы. Из эктодермы формируются: нервная система (головной и спинной мозг, нервы органов чувств); эпителиальные покровы тела (кожа, ногти, волосы, железы); хрусталик глаза;эмаль зубов. Из энтодермы формируются: пищеварительная система;дыхательная система;выделительная система;железы внутренней секреции. Из мезодермы формируются:мышцы;скелет;почки;сердечно-сосудистая система;половая система (яичники и семенники). Эмбриональная индукция — взаимодействие между частями развивающегося организма у многоклеточных, беспозвоночных и всех хордовых. Согласно гипотезе, существуют определенные клетки, которые действуют как организаторы на определенные клетки. В условиях отсутствия организаторов такие клетки пойдут по другому пути развития. 59. Періоди, для яких характерна підвищена чутливість називають «критичними періодами».. В ембріогенезі виділяють три критичні періоди: період імплантації(6-та – 7-ма доби після запліднення); період плацентації( кінець другого тижня вагітності); перинатальний період(пологи). Імовірність формування відхилень у розвитку в критичні періоди найбільш висока.У зародків активується метаболізм, різко посилюється дихання, змінюється вміст РНК, виявляються нові білки й одночасно гальмується темп росту,це співпадає з активним морфологічним диференціюванням, з переходом від одного періоду розвитку до іншого, зі зміною умов існування. Період бластогенеза(імплантації) - зародок або гине, або, в силу своєї підвищеної стійкості і здатності до відновлення, продовжує розвиватися. Ембріональний період - з моменту імплантації до 12 тижня, відбувається закладка й формування всіх життєво важливих органів, формується плацентарний коло кровообігу, зародок набуває «людський вигляд». Фетальний (плодовий) період до моменту народження. У цей час відбувається дозрівання організму - тонка диференціювання органів і тканин, що супроводжується швидким ростом плода. Ті ж шкідливості, що впливають на плід під час фетального періоду, провокують розвиток фетопатій, для яких морфологічні вади не характерні. Тератогенні чинники — чинники навколишнього середовища, які спричиняють порушення розвитку організму. Основні групи тератогенних чинників включають лікарські препарати і хімічні речовини, іонізуюче випромінювання, інфекції, метаболічні порушення і шкідливі звички вагітної. 60. Природженими вадами розвитку називають такі структурні порушення, що виникають до народження, виявляються відразу або через певний час після народження і викликають порушення функції.Це відрізняє природжені вади розвитку від аномалій, при яких порушення функції не спостерігається. Розрізняють декілька критеріїв, за якими класифікують природжені вади розвитку: 1) причина їх виникнення; 2) стадія, на якій виявляється вплив; 3) послідовність їх формування в організмі; 4) поширеність і локалізація. Залежно від причини виникнення всі природжені вади розвитку поділяють на спадкові, екзогенні(середовищні) і мультифакторіальні. До спадкових відносять викликані зміною генів або хромосом у гаметах батьків, внаслідок чого зигота з моменту виникнення несе відповідну мутацію. Генетичні чинники починають виявлятися впродовж онтогенезу послідовно, шляхом порушення різних процесів. Екзогенними виникли під впливом тератогенних чинників, тобто компонентів довкілля різної природи і походження, які діючи під час ембріогенезу, порушують розвиток тканин і органів фенотипний прояв екзогенних і генетичних вад буває дуже подібним.Механізми виникнення природжених вад розвитку при дії екзогенних чинників такі ж, як й при генетичних причинах. Ці явища називаються фенокопіями. Мультифактпоріальними виникають в організмі під впливом як генетичних, так і екзогенних чинників. Це призводить через ланцюжок ген —> фермент —> ознака до появи фенокопій. Основу природжених вад складає ембріопатія - виникли в період від 15 діб до 8 тиж. Порушення, які з'являються після 10тиж…. називають фетопатією. Філогенетично за своїм виглядом нагадують певні органи тварин з типу Хордові і підтипу Хребетні. Якщо вони нагадують відповідні органи предкових груп або їхніх зародків, то такі вади називають атавістичними можна виявити генетичний зв'язок людини з іншими хребетними, а також зрозуміти механізми виникнення вад впродовж ембріонального розвитку. Нефілогенетичними є такі природжені вади, що не мають аналогів у нормальних предкових.До таких вад можна віднести, ембріональні пухлини. 61. Постнатальний (постембріональний) церіод життя людини від моменту народження до смерті. У процесі еволюційного розвитку людини змінюється її онтогенез. Для людини як біологічного виду характерне збільшення тривалості внутрішньоутробного періоду, сповільнення статевого дозрівання, поява перехідного періоду - клімаксу- між періодами статевої зрілості і літнього віку.

в кожного виду є генетичні лінії, які характеризують граничні розміри особин. Реалізація ж генетичної інформації значною мірою залежить від дії гормонів. Найбільш важливим гормоном є соматотропін, який виробляється гіпофізом з моменту народження до підліткового віку. Гормон шитоподібної залози - тироксин - також відіграє важливу роль впродовж усього періоду росту. Починаючи з підліткового віку ріст контролюється стероїдними гормонами наднирників і гонад. З факторів зовнішнього середовища найбільше значення мають харчування, пори року, психологічні впливи. Швидкість росту організму в постнатальному онтогенезі поступово знижується до чотирирічного віку, потім деякий час залишається сталою, а в певному віці дає "стрибок", який називається пубертатним стрибком росту. Це пов'язано з періодом статевого дозрівання. 62. старіння – універсальний і закономірний процес, якому властива поступовість, неухильне прогресування, що призводить до зниження адаптаційних можливостей та життєздатності індивідуума, торкається всіх рівнів організації: від молекулярних структур до цілісного організму. У процесі старіння відбувається не тільки зниження функцій систем і їх дезінтеграція, але і включення протидіючих компенсаторних механізмів.(при зниженні рівня секреції гормонів підвищується чутливість клітин до їх дії) Гіпотези- теорія маргінотомії, вільнорадикальна, обмеження калорійності їжі, термодинамічна, імунологічна теорія старіння,елеваційна теорія старіння, роль шишкоподібного тіла в механізмах старіння. У цілому їх можна звести до концепцій. Перша нагромадження в організмі ушкоджених молекул, які накопичуються і порушують нормальне функціонування організму. другою концепцією - це закономірний,генетично запрограмований процес, що завершує диференційований ріст, дозрівання. Геронтологія вивчає закономірності старіння живих істот, зокрема людини, вікові біологічні зміни різних структур. Геріатрія - це галузь медицини, наука про хвороби осіб літнього і старечого віку, її завданням є затримка явища старіння, розробка способів нормалізації функцій організму, вивчення факторів ризику, передчасного старіння. 63. Смерть - це процес, який можна розділити на два етапи. Перший етап - клінічна смерть. Для неї характерні: втрата свідомості, припинення дихання і серцебиття. Але більша частина органів продовжує активно функціонувати. Стан клінічної смерті поступово змінюється біологічною смертю. Вона настає не одночасно у всіх органах.Незворотні порушення в них настають через 6-7 хв. Для подовження стану клінічної смерті без переходу в біологічну використовують гіпотермію.Розділ медицини, що займається оживленням людей, які знаходяться в стані клінічної смерті, називається реанімац. 64. Регенерація - відновлення організмом в процесі життєдіяльності тих структур, що були втрачені . Фізіологічна регенерація — явище універсальне,властиве всім живим організмам та органам. Три основні групи: лабільні(швидко і легко поновлюються в процесі нормальної життєдіяльності)стабільні(печінки, підшлункової та слинних залоз, мають обмежену спроможність до розмноження) і статичні(поперечносмугастої м'язової і нервової тканин. Клітини статичних тканин не діляться. Проте процеси фізіологічної регенерації в нервових клітин здійснюються на субклітинному) Репаративна регенерація- розгортається на підґрунті фізіологічної, тобто на основі тих же механізмів, і відзначається лише більшою інтенсивністю,як нормальна реакція організму на ушкодження,може бути типовою (відновлюється такий же орган, як і втрачений) і атиповою (відростання від ранової поверхні, що підлягає чуттєвій перебудові.) Морфалаксис- З частини тіла шляхом перебудови утворюється ціла тварина або орган менших розмірів. Потім розміри особини або органа збільшуються. Гіпертрофія клітин полягає в рості, збільшенні числа і розмірів органел. У зв'язку зі збільшенням структурних компонентів клітини підвищується її життєдіяльність і працездатність. Вивчення процесів регенерації дозволило дослідникам встановити, що регенерація подібна ембріогенезу. Тільки при ембріогенезі органи утворюються вперше, а при регенерації – вдруге. 65. Виникнення пухлини,яку називають бластемою, зумовлюється надмірним розмноженням атипових клітин, у яких порушені нормальні процеси життєдіяльності. Ці клітини набувають здатності розмножуватися, не досягши властивого для них рівня спеціалізації. Розрізняють злоякісні та доброякісні пухлини. Для клітин злоякісної пухлини властива здатність до інфільтрування, тобто проростання у навколишні тканини, метастазування і виділення продуктів розпаду. надлишок власних гормонів гіпофіза може призвести до розвитку пухлин яєчників, сім'яників, наднирників. Таким чином, порушення гормональної рівноваги може викликати пухлинний процес. Встановлено вірусне походження пухлин (лейкозів у курей, мишей і пацюків, бородавок у кролів і у людини). 66. Розрізняють такі види трансплантації: 1. Аутотрансплантація це пересадка органів і тканин у межах того самого організму. До аутотрансплантації відноситься й ізотрансплантація, що проводиться між монозиготними близнюками 2. Алотрансплантація- пересадка трансплантата від одного організму до другого в межах біологічного виду. 3. Ксенотрансплантація - пересадка трансплантата від одного виду іншому Реакція відторгнення трансплантата зумовлена гуморальними і клітинними антитілами. У цьому полягає трансплантаційний імунітет - надійний захист організму від чужорідних білків. Будь-який організм прагне до збереження імунологічного гомеостазу, Проте іноді організм може сприймати чужі антигени як свої власні і не виробляти проти них антитіл.Таке явище назване імунологічною толерантністю. Метод толерантності демонструє можливість подолання імунологічної несумісності. Щоб перебороти тканинну несумісність використовують специфічні і неспецифічні методи.До специфічних методів відносяться: а) добір донора й реципієнта за тканинною сумісністю і сумісністю груп крові; б) гальмування трансплантаційного імунітету в одній або декількох ланках імунологічного ланцюга; в) формування толерантності у реципієнта Неспецифічні методи діють на імунну систему всього організму. Вони гальмують не тільки трансплантаційний, але й інфекційний імунітет. Експлантація - це метод вирощування окремих клітин, тканин і органів поза організмом на живильних середовищах і в певних умовах. 67. Гомеостатичні механізми забезпечують певну незалежність організму від навколишнього середовища, сенс гомеостазу полягає в усуненні або компенсації біохімічних, функціональних, морфологічних відхилень і забезпеченні оптимальної життєдіяльності організму. Організм людини завдяки функції систем органів зберігає відносну сталість навіть за різких коливань зовнішніх умов. Основу гомеостазу складають генетичні механізми, які визначаються генотипом організму та генофондом популяції. Вони забезпечують структурно- функціональну стабільністьу межах норми реакції на зміни навколишнього середовища. Серед системних механізмів регуляції значення набуває гіпоталамо-гіпофізарна ланка, яка забезпечує сталість крові, регулює поведінку, відчуття голоду, спраги. Це головний контрольно-координаційний центр вегетативної нервової системи, за участі якого регулюється серця, легень, підтримується кров'яний тиск. Крайній ступінь відхилень параметра організм людини може витримати без згубних наслідків лише впродовж кількох хвилин. Інший гомеостатичний параметр - при деяких інфекційних захворюваннях може триматися на такому рівні впродовж багатьох годин чи днів.Одні константи організму досить стабільні -- жорсткі, інші відрізняються більш широким діапазоном- пластичні. Один із своєрідних параметрів гомеостазу - "генетична чистота" популяцій організму. За нормальною проліферацією клітин "стежить" імунна система організму. Можна сказати, що подібний механізм здійснює і боротьбу з надходженням в організм сторонніх клітин (бактерій, глистів) або їхніх продуктів. І це також забезпечує система імунітету. Одними з найпростіших механізмів метаболіти, частина яких може місцево впливати на активність ферментативних процесів, на різні структурні компоненти клітин і тканин. Більш складні механізми (нейроендокринні), що здійснюють міжорганну взаємодію, підключаються тоді, коли простих уже недостатньо для того, щоб повернути параметр до належного рівня. 68. Трансмісивні хвороби — група паразитарних та інфекційних захворювань людини і тварин, збудники яких передаються комахами та членистоногими. Зараження відбувається при укусі комарами, кліщами, блохами тощо, при потраплянні інфікованих виділень переносників на шкіру і слизові оболонки та ін. шляхом. Розрізняють облігатно-трансмісивні хвороби, що передаються тільки специфічними переносниками (малярія, кліщовий та вошовий поворотні тифи, сезонні енцефаліти — кліщовий та комариний, шкірний лейшманіоз ) відносять до кров'яних інфекційних хвороб, бо вхідними воротами і основним середовищем для розмноження збудника є кров та лімфа. Багатьом трансмісивних хвороб властива природна вогнищевість. Факультативно-трансмісивні хвороби, збудники яких розповсюд-жуються різними шляхами (повітряно-крапельним, травним,від людини до людини)та переносниками (чума,туляремія,Ку). Членистоногих прийнято розділяти на 2 групи: специфічні і неспецифічні . Специфічний переносник забезпечує перенесення збудника інфекції з крові хворих тварин або людини в кров здоровим. В організмі ряду переносників збудник розмножується і накопичується. Таким шляхом блохи передають чуму, воші -сипний тиф. В організмі деяких переносників збуд-ник проходить певний цикл розвитку.Тому збудник в організмі специфічного переносника може зберігатися на протязі всього життя переносника. Неспецифічні переносникі (гедзь, муха-жигалка та ін) переносять збудників колючим апаратом чисто механічно. Збудник в їх організмі не розмножується. Механічним шляхом,на лапках і в кишечнику. Один і той же переносник може бути специфічним для однієї інфекції і механічним - іншої (комарі анофелес є специфічними переносниками малярії і одночасно механічно переносити збудників туляремії). 70Вчення Є.Н. Павловського про природний осередок трансмісивних хвороб.