7.2. Характеристика елементів системи права.
Структурними елементами системи права є:
1) норма права;
2) інститут права;
3) підгалузь права;
4) галузь права.
Норма права, поняття якої надано при викладенні попередньої теми, носить загальний характер, тобто вона не припиняє свою дію після одноразового застосування, а діє постійно і безперервно. Норма права також характеризується неконкретністю адресатів — вона поширює свою дію не на індивідуально визначених, а на будьяких осіб, які вступають або можуть вступити в правовідносини на її основі.
Правові норми завжди існують у формально закінченому вигляді в нормативноправових актах, з яких складаються інститути, підгалузі та галузі права.
Основним структурним елементом системи права є галузь права.
Галузь права — це сукупність правових норм, що регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.
В основі розподілу права на галузі лежать два критерії — предмет (матеріальний критерій) та метод (юридичний критерій) правового регулювання.
Предмет правового регулюння — це сукупність якісно однорідних суспільних відносин, які врегульовані нормами права.
Предмет правового регулювання вказує, на яку групу однорідних суспільних відносин спрямована дія норми права, тобто відповідає на питання: що саме, які суспільні відносини регулюються правовими нормами.
Предмет правого регулювання є головною підставою для поділу правових норм на галузі права, тобто кожній галузі права відповідає певний предмет правового регулювання. Наприклад, предмет земельного права складають суспільні відносини у сфері раціонального використання і охорони земель; предмет адміністративного права — суспільні відносини у сфері здійснення виконавчої влади та державного управління тощо.
Додатковим, похідним від предмета, критерієм розподілу норм права на галузі, є метод правового регулювання.
Метод правового регулювання — це сукупність прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється вплив права на суспільні відносини певного виду.
Метод правового регулювання відповідає на питання: як, яким чином право здійснює свій регулятивний вплив. Кожній галузі права характерний свій набір методів правового регулювання.
За предметом і методом правового регулювання галузі права поділяються на:
1) профілюючі (фундаментальні) — конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, цивільне процесуальне, кримінальнопроцесуальне право;
2) спеціальні — трудове, сімейне, фінансове, земельне, водне, лісове право тощо;
3) комплексні — господарське, аграрне, житлове, екологічне, морське право тощо.
Як правило, кожна галузь права має свої інститути права.
Інститут права — це сукупність відокремлених, взаємопов'язаних правових норм певної галузі чи підгалузі права, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин.
Інститут права регулює окремі сторони суспільного життя і характеризується певними властивостями, а саме: регулятивністю, предметністю та галузевістю. Його головне призначення — забезпечити відносно закінчене регулювання у межах своєї групи однорідних суспільних відносин.
Серед правових інститутів розрізняють:
1) галузеві (інститут громадянства, інститут спадкування), тобто кожний з них має власний предмет, метод правового регулювання та правовий режим;
2) міжгалузеві (інститут юридичної відповідальності за злочини, інститут права власності), тобто до його склду входять норми різних галузей права;
3) компексні (інститут права власності складається з інститутів власності українського народу, державної, приватної та комунальної власності), тобто до його складу входять менші за обсягом інститути.
Крім того, залежно від підстав, правові інститути поділяються на:
1) за галузевою належністю — конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне та інші галузі права;
2) у залежності від ролі, яку вони виконують — предметні і функціональні;
3) у залежності від відносин, що вони регулюють — матеріальні і процесуальні;
4) залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань чи спеціальних зобов'язань — загальні і спеціальні;
5) за спрямованістю дії — регулятивні і правоохоронні. Споріднені інститути утворюють підгалузі права, які є більшими
за обсягом ніж правовий інститут, але водночас залишається у межах певної галузі права.
Підгалузь права — це сукупність однорідних правових інститутів певної галузі права, що регулюють певну сферу суспільних відносин.
На відміну від правових інститутів, підгалузь права не є обов'язковим елементом кожної галузі права. Вона утворюється лише в межах найрозвиненіших галузей права. Наприклад, у складі конституційного права вирізняють такі підгалузі, як виборче, парламентське, муніципальне право; у цивільному — зобов'язальне, авторське, спадкове право; у фінансовому — бюджетне, податкове право тощо.
Галузі права, для яких характерні невеликі обсяги нормативного матеріалу, не мають у своєму складі підгалузей права (процесуальні галузі права). В той же час, за певних умов, а саме об'єктивної потреби у регулюванні певних сфер суспільних відносин, підгалузь може набути характеру самостійної галузі права. Так, наприклад, з галузі цивільного права відокремилось житлове право.
Залежно від соціального призначення, всю систему права можна поділити на матеріальне (конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, сімейне, кримінальне право тощо) і процесуальне (цивільне процесуальне, адміністративнопроцесуальне, кримінальнопроцесуальне) право.
Предметом матеріального права є врегульовані суспільні відносини, які реально склалися між людьми і повинні бути організовані за допомогою правового регулювання, а предметом процесуального права — є організаційні суспільні відносини, тобто такі, які визначають засоби реалізації норм матеріального права і де суб'єктами, як правило, виступають органи держави та їх посадові особи.
Особливе місце у системі права будьякої держави займає міжнародне право (публічне і приватне), яке хоча і не входить у національну систему права, але здійснює на неї відповідний вплив.
Теоретичне обґрунтування поділу системи права на публічне і приватне було здійснено юристами стародавнього Риму. Так, римський юрист Ульпіан писав, що публічне право має відношення до держави, а приватне — відбиває інтереси окремих осіб. Такий поділ права дістав у подальшому теоретичну підтримку у працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Ш. Монтеск'є, І. Канта, Г. Гегеля, Л. Петражинського, М. Коркунова, Г. Шершеневича та інших.
У теперішній час правові системи багатьох цивілізованих країн, у тому числі і України, ґрунтуються на принципі поділу права на приватне і публічне.
До публічного права можна віднести такі галузі права, як конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове та ін.
До приватного права можна віднести такі галузі права, як цивільне, сімейне, трудове, підприємницьке право.
Публічне і приватне право взаємопов'язані між собою. Приватне право фактично не існує без публічного, оскільки публічне право покликане охороняти і захищати приватні відносини.
На сьогодні публічне і приватне право лишаються фундаментальними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.