Тема10. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

Завдання1. З’ясувати максимальну кількість видів правочинів та критерії їх поділу.

В науковій літературі розрізняють наступні критерії класифікації і відповідні види правочинів:

• Залежно від числа сторін правочину, вираз волі яких є необхідним для його вчинення, правочини поділяються на:односторонні ідво-чибагатосторонні.

• За характером правовідносин, що виникають на підставі правочину, правочини поділяються на оплатні табезоплатні.

• Залежно від моменту, коли правочин породжує права та обов’язки для сторін, правочини поділяються на консенсуальні іреальні.

• Залежно від значення підстав правочину для його дійсності правочини поділяються на казуальні таабстрактні.

• Правочини також поділяються на умовні табезумовні.

• Окремим видом правочинів є фідуціарні правочини.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Наприклад— заповіт.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Не плутати з одно- й двосторонніми договорами.

Завдання2.Скласти таблицю щодо основних та додаткових наслідків недійсності правочинів та видів недійсних правочинів.

Вид	Зміст
Додатковінаслідки недійсності правочинів	Використовуються по відношенню до сторони, з вини якої виник обман, помилка, насильство, зловмисна домовленість та збіг тяжких обставин
Загальні наслідки недійсності правочинів	До загальних правил майнових наслідків недійсності правочинів належить двостороння реституція — у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов´язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона отримала від виконання цього правочину.

Тема11. Здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов’язків

Завдання 1.Розкрити різницю між: обов’язковим, добровільним та комерційним представництвом.

Обов’язкове представництво виникає у випадках , коли і представник , і межі його повноважень встановлюються законом, незалежно від волі особи, яку представляють . Юридичними фактами, із якими пов’язується виникнення відносин законного представництва, виступають обставини , безпосередньо визначені законом, наприклад, родинні зв’язки батьків і дітей, встановлення опіки над малолітніми дітьми або недієздатними особами .

Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом.

Добровільне представництво здійснюється на підставі договору, тобто узгодженого волевиявлення того, кого представляють, і представника. Наприклад, адвокат - повірений є представником на підставі договору про надання юридичної допомоги.

Завдання 2.Розмежувати поняття «недійсних» та «неукладених правочинів».

Нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не породжує передбачених законом правових наслідків у зв´язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від пред´явлення позову про визнання його недійсним. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін.

Визначають такі ознаки нікчемного правочину:

1)нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, передбачених законом.Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання;

2)правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред´явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін. Бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, так як такий правочин суперечить нормам закону. Суд допускає визнання такого правочину дійсним лише у випадках, визначених законом. Наприклад, при недодержанні нотаріальної форми договору за умови його повного або часткового виконання, якщо одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (ч. 2 ст. 220 ЦК України). Наявність можливості визнання дійсним неного правочину не зобов´язує суд виносити таке рішення, оскільки правочин може порушувати інші умови дійсності правочинів або навіть бути неукладеним у зв´язку із недосягненням згоди за всіма істотними умовами;

Неді́йсність правочи́ну— наслідок недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які прямо встановлені правом.

Оскільки правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину), то на закон покладається чітке визначення умов (підстав), процесуального порядку і наслідків недійсності.

Від недійсних слід відрізняти неукладені правочини (коли сторони не дійшли повної згоди для досягнення правочином повної сили).

Завдання 3. З’ясувати правові наслідки представництва без повноважень.

У всіх випадках угоди та інші юридичні дії, вчинені однією особою від імені та в інтересах іншого, не породжують для останнього відповідних прав і обов'язків. Разом з тим діяльність без повноважень або з перевищенням повноважень не є і абсолютно байдужим фактом і за певних умов може спричинити за собою виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Так, особа, від імені якого укладена угода або інша юридична дія, може заповнити відсутність або недолік повноважень шляхом наступного схвалення укладання угоди. Таке схвалення повинне піти в межах нормально необхідного або встановленого при здійсненні операції терміну. За своєю юридичною природою наступне схвалення угоди є односторонньою угодою, досконалої на розсуд подається. Воно може бути виражене як у письмовій формі, наприклад, у вигляді листа, телеграми, факсу і т.п., так і шляхом конклюдентних дій, наприклад, прийняттям виконання, виробництвом розрахунків і т.п. Важливо лише, щоб з дій представляється однозначно слід було пряме схвалення ним досконалої операції. Схвалення угоди акредитуючою діє із зворотною силою, тобто робить угоду дійсною з моменту її вчинення.

Укладання угоди з допомогою особи, що не має відповідних повноважень або діючого з їх перевищенням, тягне правові наслідки для третьої особи. Правило, за яким представлений може схвалити досконалу від імені угоду, встановлено

насамперед в інтересах особи, для якої ця угода укладена. Що стосується третьої особи, з яким укладена угода, то передбачається, що вона знала або повинна була знати про неуправомоченности представника, так як була можливість шляхом знайомства з довіреністю перевірити повноваження останнього. Тому, якщо третьою особою в цьому відношенні проявлена ??безпечність або якщо така угода укладена їм свідомо (наприклад, у розрахунку на подальше схвалення угоди акредитуючою), він вважається пов'язаним досконалої угодою. Зокрема, якщо операція буде схвалена представляють, і, отже, набуде юридичної сили, третя особа, знало про неуправомоченности представника, не може відмовитися від прийнятого на себе зобов'язання з посиланням на цю обставину.

Нарешті, діяльність без повноважень або з перевищенням їх меж може мати серйозні юридичні наслідки для особи, що виступав як представник. Якщо представлений згодом прямо не схвалить цю угоду, вона відповідно до ч.

1 ст. 183 ЦК вважається укладеною від імені і в інтересах вчинила її обличчя. Тому саме він нестиме перед контрагентом по даній угоді всі обов'язки і відповідальність за її невиконання або неналежне виконання. Зрозуміло, це лише загальне правило, яке застосовується в тих випадках, коли неуправомоченности представник може виступати стороною у такій досконалої їм угоді. Наприклад, найбільш часто правила про представництво порушуються на практиці при укладанні угод працівниками юридичних осіб, які виходять за межі наданих їм повноважень або зовсім їх не мають. Було б, однак, безглуздо думати, що саме на самих конкретних працівників у цих випадках покладаються обов'язки з виконання укладених ними угод, наприклад, з постачання енергією і газом, перевезення вантажів, капітального будівництва та т.п. Такі угоди, якщо тільки вони не схвалені згодом представляється, повинні вважатися не відбулися і не породжують тих юридичних наслідків, на які вони були направлені. Що стосується неуполномоченного представника, то, якщо його дії носили протиправний і винний характер, він може бути в цьому випадку притягнутий третьою особою до відповідальності за заподіяння шкоди.