1. Характеристика процесу навчання

Навчання- конкретний вид педагогічного процесу, в ході якого під керівництвом спеціально підготовленого особи (педагога, викладача) реалізуються суспільно обумовлені завдання освіти особистості в тісному взаємозв'язку з її вихованням і розвитком.  Правильнерозуміннясамого процесу навчання включає необхідні характеристики:

1) навчання є специфічна людська форма передачі суспільного досвіду: за допомогою знарядь і предметів праці, мови і мови, спеціально організованої навчальної діяльності передається і засвоюється досвід попередніх поколінь; 

2) навчання неможливо без наявності взаємодії учня і вчителя, без наявності «зустрічній» активності учня, без його відповідної роботи, званої вченням.«Навчання - це праця, повний активності і думки», - писав К.Д. Ушинський.Знанняне можнаперекластимеханічно з однієї голови в іншу. Результатспілкуваннявизначено не лише діяльністю вчителя, але і в такій же мірі діяльністю учня, самим їх взаємовідношенням;

3) навчання - це не механічна надбавка до вже наявних психологічних процесів, а якісна зміна всього внутрішнього світу, всієї психіки і особистості учня. При засвоєнні (як вищої стадії навченості) відбувається як би перенесення знань ззовні всередину (інтеріоризація), чому досліджуваний матеріал стає як би власним надбанням особистості, її належить і нею відкритим. Специфічна особливість навчальної діяльності - це діяльність з самозміни. Її мета і результат - зміна самого суб'єкта, яке полягає в оволодінні визначеними способами дії, а не зміні предметів, з якими діє суб'єкт (Д. Б. Ельконін).

Загальні цілі навчання: 

1) формування знань (системи понять) і способів діяльності (прийомів пізнавальної діяльності, навичок і вмінь); 

2) підвищення загального рівня розумового розвитку, зміна самого типу мислення і формування потреб і здібностей до самонавчання, вміння вчитися. 

У процесі навчання необхідно вирішити такі завдання: 

- Стимулювання навчально-пізнавальної активності учнів; 

- Організація їх пізнавальної діяльності з оволодіння науковими знаннями й уміннями; 

- Розвиток мислення, пам'яті, творчих здібностей; 

- Вдосконалення навчальних умінь і навичок; 

- Вироблення наукового світогляду та морально-естетичної культури. 

Таким чином, навчання - це цілеспрямоване, заздалегідь запроектоване спілкування, в ході якого здійснюється освіта, виховання і розвиток учня, засвоюються окремі сторони досвіду людства, досвіду діяльності та пізнання. 

Навчання можна охарактеризувати як процес активної взаємодії між навчальним і учнем, в результаті якого у учня формуються певні знань і вміння на основі її власної активності. А педагог створює для активності учня необхідні умови, направляє її, контролює, надає для неї потрібні кошти і інформацію.

2. Вчення як діяльність

Під діяльністю в психології прийнято розуміти активна взаємодія людини з середовищем, в якому він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у нього певної потреби, мотиву. Види діяльності, що забезпечують існуваннялюдини і формування її як особистості - спілкування, гра, навчання, праця.

Вчення має місце там, де дії людини управляються свідомою метою засвоїти певні знання, вміння, навички, форми поведінки та діяльності. Вчення - специфічно людська діяльність, причому воно можливе лише на тій ступені розвитку психіки людини, коли він здатний регулювати свої дії свідомою метою. Вчення висуває вимоги до пізнавальним процесам (пам'яті, кмітливості, уяві, гнучкості розуму) і вольовим якостям (управлінню увагою, регуляції почуттів і т. д.). 

У навчальній діяльності об'єднуються не тільки пізнавальні функції діяльності (сприйняття, увага, пам'ять, мислення, уява), а й потреби, мотиви, емоції, воля. 

Будь-яка діяльність - це сукупність деяких фізичних дій, практичних або мовних. Якщо вчення - діяльність, то чи може вона здійснюватиметься без зовнішніх і видимих ​​форм? Дослідження вчених показали, що крім практичної діяльності, людиназдатна ще здійснювати особливегностичну (пізнавальну) діяльність. Мета її - пізнання навколишнього світу. 

Гностична діяльність, як і практична, може бути предметної і зовнішньої. Це може бути також перцептивна діяльність чи символічнадіяльність. На відміну від практичної діяльності, гностична діяльність може бути ще й внутрішньої, або, принаймні, не спостерігається. Так, сприйняття часто здійснюється за допомогою зовні не спостережуванихперцептивних дій, які забезпечують формування образу предмета. Процесизапам'ятовування реалізуються шляхом спеціальнихмнемічних дій (виділення смислових зв'язків, уявна схематизація і повторення). Спеціальнідослідження виявили, що найбільш розгорнутіформи мисленняздійснюються за допомогою особливихрозумових дій, виконуваних людиною «про себе» (наприклад, дії аналізу і синтезу, ототожнення і розрізнення, абстрагування та узагальнення). У процесі навчання ці види діяльності зазвичай тісно переплетені. Так, вивчаючи класифікацію рослин, учень розглядає їх (перцептивна діяльність), відокремлює основні частини квітки (предметна діяльність), описує те, що бачить (символічна, або мовна діяльність), замальовує (предметна перцептивна діяльність) і т.д. У різних випадках співвідношення цих видів діяльності різна, але у всіх випадках вчення виражається в активній гностичної діяльності, яка часто має внутрішні форми.Роботибагатьохпсихологів(Виготського, Леонтьєва, Гальперіна, Піаже та ін) показали, що внутрішня діяльність виникає із зовнішньої у процесі інтеріоризації, завдяки якій предметна дія відбивається у свідомості та мисленні людини. Наприклад, предметна дія поділу, розбирання речі на частини при вирішеннівідповіднихзавдань заміщається дією в думці (розчленуванням речі на основі її образу абопоняттяпро неї). Предметне дія перетворюється в процес інтеріоризації, в дію уявного аналізу. Системи таких уявних (розумових) дій, що розгортаються відеальномуплані, і євнутрішня діяльність. 

Встановлено, що основним засобом інтеріоризації є слово. Воно дозволяє людині як би «відірвати» дію від самого предмета і перетворити його в дію зобразамиіпоняттямпро предмет.  Зовнішня гностична діяльність обов'язкова для навчання, коли у свідомості людини ще не сформовані образи, поняття про предмет івідповідніїм дії. Якщо ж образи, поняття і дії, необхідні для засвоєння нових знань і умінь у дитини вже є, то для навчання досить внутрішньої гностичної діяльності.

Вирішуючи питання про характернавчальної діяльності, треба перш за все проаналізувати, яких знань і умінь вимагає засвоєння нового матеріалу. Якщо учень не володіє ще певними образами,поняттямиі діями, то вчення треба починати з предметної гностичної діяльності. Учень повинен своїми руками здійснити відповідні дії. Потім, виділяючи і закріплюючи їх за допомогою слів, вінпоступово повиненперекладатиїх виконання відеальнийвнутрішній план. Якщо ж учень уже володіє арсеналом необхідних вихідних понять і дій, то вчення він може починати прямо з внутрішньої гностичної діяльності. У цьому випадку учневі можна підносити відповідні слова, оскільки він вже знає, що вони означають, і які дії з ними необхідні. На цьому грунтується традиційне навчання методом спілкування та демонстрації. Йомувідповідаютьтакі способи навчання, як слухання,читання, спостереження.

Навчальна діяльність - провідна діяльність у шкільному віці. Під провідною діяльністю розуміється така діяльність, у процесі якої відбувається формування основних психічних процесів і властивостей особистості, з'являються новоутворення, що відповідають віку (довільність,рефлексія, самоконтроль, внутрішній план дій). Навчальна діяльність здійснюється протягом усього навчання дитини в школі. Особливо інтенсивно формується навчальна діяльність в період молодшого шкільного віку.

У ході навчальної діяльності відбуваються зміни: 

- У рівні знань, умінь і навичок; 

- У рівні сформованості окремих сторін навчальної діяльності; 

- В розумових операціях, особливості особистості, тобто в рівні загальної та розумового розвитку. 

Навчальна діяльність - це, перш за все, індивідуальна діяльність. Вона складна за своєю структурою і вимагає спеціального формування. Як і праця, навчальна діяльність характеризується цілями і завданнями, мотивами. Як і доросла людина, що виконує роботу, учень повинен знати, що робити, навіщо, як, бачити свої помилки, контролювати і оцінювати себе. Дитина, що надходить у школу, нічого цього самостійно не робить, тобто він не володіє навичками навчальної діяльності. У процесі навчальної діяльності школярне тільки освоюєзнання, вміння та навички, а й вчиться ставити перед собою навчальні завдання (цілі), знаходити способи засвоєння та застосування знань, контролювати і оцінювати свої дії.