1.Жирова дистрофія печінки

Жирова дистрофія печінки проявляється різким збільшенням вмісту і зміною складу жиру в гепатоцитах. У клітинах печінки спо­чатку з’являються пилевидні гранулки ліпідів (пиловидне ожиріння), після цього - дрібні їхні краплі (дрібнокрапельне ожиріння), далі вони зливаються у великі краплі (крупнокрапельне ожиріння) або в одну жирову вакуолю, яка заповнює всю цитоплазму і відсуває ядро на периферію. Змінені таким чином печінкові клітини нагадують жирові.Частіше відкла­дення жиру в печінці починається на пери­ферії, рідше - в центрі часточок; при значно вираженій дистрофії ожиріння клітин пе­чінки має дифузний характер. Типи жирової дистрофії печінки А. Гостра жирова дистрофія печінки - рідкісний, але серйозний стан, пов’язаний з гострим пошкодженням печінки. При гострій жировій дистрофії печінки тригліцериди накопичуються у цитоплазмі як маленькі ва­куолі, обмежені мембраною (дрібнокрапельна жирова дистрофія печінки). Б. Хронічна жирова дистрофія печінки може виникати при недоїданні та при отруєнні деякими гепато-токсинами. Жирові краплі зливаються у великі ваку­олі (крупнокрапельна жирова дистрофія печінки). Навіть при важкій формі хронічної жирової дистрофії печінки рідкісними є клінічні прояви її дис­функції. Хронічна жирова дис­трофія печінки завершується атрофічним цирозом.

13.Гемолітична жовтяниця

Гемолітична (надпечінкова) жовтяниця - обумовлена ​​підвищеним розпадом еритроцитів і підвищеним утворенням білірубіну, повністю екскретуватися який печінка не в змозі. Надпечінкова жовтяниця може бути вродженою чи набутою і розвивається при таких захворюваннях, як микросфероцитарная спадкова анемія, гемоглобінопатії, первинна шунтовая гіпербілірубінемія, еритробластоз новонароджених, гостра посттрансфузійних анемія, хвороба Аддісона-Бірмера, малярія, інфекційний ендокардит, інфаркт легені, токсичні впливи (миш'як, фосфор , сульфаніламіди, тринітротолуол), хронічний лімфолейкоз, лімфосаркома і ін Характерна помірна жовтяничність і блідість шкірних покривів і склер. Збільшення печінки незначне. Селезінка, як правило, збільшена. Визначається гіпербілірубінемія з переважанням непрямої фракції. При гемолізі гепатоцити не здатні екскретуватися весь захоплений і зв'язаний білірубін, тому в крові визначається і пов'язана фракція (прямий білірубін). Жовчні пігменти в сечі не виявляються, але при гемолітичних кризах з'являється уробіліноген. Зміст стеркобіліна в калі різко підвищено. Характерні зміни еритроцитів: мікросфероцітоз, макроцитоз, збільшення числа ретикулоцитів, зниження резистентності еритроцитів.

17.Гепатоспецифiчнi ферменти

Ферменти (ензими) — біологічні каталізатори білкової природи, які синте- зуються в клітинах живих організмів та забезпечують необхідні швидкість і координацію біохімічних реакцій, що становлять обмін речовин (метаболізм). Із гепатоспецифічних (органоспецифічних) ферментів для діагнос-тики хвороб печінки у сироватці крові тварин визначають активність СДГ, аргінази, орнітинкарбамоїлтрансферази (ОКТ), ФМФА, печінковий ізофермент ЛДГ (ЛДГ5). Зростання активності органоспецифіч-них ензимів у сироватці крові є патогномонічним показником цитолітичного синдрому ураження печінки, оскільки вони розміщуються лише в гепатоцитах і при їхній деструкції елімінують у кров.

До відносно специфічних (для печінки) ферментів відносять ГЛДГ, ГГТ, малатдегідрогеназу (МДГ), ізоцитратдегідрогеназу (ІЦДГ), лейцин-амінопептидазу (ЛАП), 5-нуклеотидазу, уроканіназу та ін. Крім клітин печінки, вони можуть локалізуватися і в іншому органі. У печінці знаходиться велика кількість неспецифічних ферментів (АСТ, АЛТ, альдолаза, ЛДГ, холінестераза, ЛФ та ін.), які розміщуються також у клітинах інших тканин організму. Тому використовувати їх у діагностиці хвороб печінки слід одночасно із гепатоспецифічними або відносно специфічними ферментами чи іншими показниками й обов’язково враховувати симптоми, які отримані при клініч-ному дослідженні хворої тварини.