6. Мова як форма передачі абстрактного мислення.

Мислення нерозривно пов'язане з мовою. Мислення і мова виникають і розвиваються одночасно. Мислення у власному розумінні слова без мови неможливе. Абстрактне мислення – це мовне, словесне мислення.

Мова – необхідна умова виникнення думки і процесу мислення. За допомогою мови відбувається перехід від сприймання й уявлень до понять, здійснюється формування узагальненої думки.

Мова дає змогу закріплювати й зберігати набуті людьми знання, передавати їх із покоління в покоління, використовувати у практичній діяльності і в подальшому пізнанні дійсності всю суму знань, нагромаджених людством.

Перебуваючи в єдності, мислення і мова нетотожні, це різні соціальні яища. Мова – звукова матеріальна оболонка думки, мова – означає мислення – віддзеркалює об’єктивну реальність. Мова – засіб повсякденного спілкування людей, важлива складова культури будь якого народу.

Мислення вивчається формальною логікою, а мова – предмет мовознавства.

7. Функції мовлення в суспільстві.

У визначенні функцій мови єдності немає. У працях з мовознавства спостерігаємо єдність у таких функціях: інформаційна, комунікативна, емотивна, когнітивна.

Інформаційна полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.

Комунікативна реалізується у спілкування, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.

Емотивна охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція реалізується в художній літ-рі , ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні – суперечці, полеміці, пісні, опері, тощо.

Когнітивна – це і спогад, і роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.

У працях окремих авторів виділяють також:

Функція впливу на інших людей (прохання, спонукання, наказ, переконання) (В.В. Виноградов). Різновидом цієї функції є агітаційна.

Психологи виділяють регулятивну функцію мови й мовлення, що спостерігається у зовнішньому й внутрішньому мовленні. Ця функція виконує роль плану поведінки, вчинків суб’єкта: текстовий чи мисленнєвий проект майбутніх дій його; проект моральних стосунків тощо; технічні проекти, будівельні проекти і под.

В останні десятиріччя збільшилася увага дослідників до пізнавальної, когнітивної функції мови й мовлення. Виконуючи цю функцію, мова самозбагачується.

Функціональний підхід до мови сприяв становленню теорії мовлення, він породив функціональну стилістику, функціональну граматику тощо.

8. Мова і мовлення.

Усе те, що ми пересічні мовці розуміємо під словом мова, насправді є власне мовою і мовленням. Розмежування мови і мовлення теоретично обгрунтоване швейцарським лінгвістом Ф. де Соссюром – одним із найвідоміших теоретиків мовознавства й основоположників сучасного етапа в мовознавстві. Незаперечним фактом є те, що існує єдина українська мова. Однак кожен із тих, для кого укр.мова є рідною, користується нею по-своєму. Мовець бере з неї не все, а лише те, що йому вкрай необхідне і відповідає його мовним уподобанням. Іншими словами, кожного мовця характеризує власне мовлення, яке є унікальним і неповторним.

Мова – система одиниць спілкування і правил їх функціонування.

Іншими словами, мова – це інвентар (словник) і граматика, які існують у потенції, в можливості.

Мовлення – конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації. До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст). Правомірно говорити про мовлення окремої людини, про мовлення молоді, усне побутове мовлення, художнє мовлення тощо. Усе це – рівне використання можливостей мови.

Для того щоб краще зрозуміти різницю між мовою і мовленням, Ф. де Соссюрнаводив аналогію з шахами. Шахова дошка, фігури та правила – це мова, конкретне розігрування шахової партії – мовлення. Загалом мову і мовлення розрізняють за такими параметрами: 1.Мова – явище загальне, абстрактне; мовлення – конкретне. 2. Мова – явище відносно стабільне, довговічне, загальноприйняте; мовлення – динамічне, випадкове, унікальне. 3. Мова – явище психічне, а мовлення – психофізичне.

Мовлення, крім психічного, має щей фізіологічний аспект пов’язаний із його породженням і сприйманням. Особливо помітний цей аспект при звуковій характеристиці мовлення. Мовлення можна характеризувати за темпом, тембром, тривалістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо. 4. Мовлення – лінійне, а мова – нелінійна. Дехто з мовознавців протиставляє мову мовленню, як соціальне індивідуальному. З історичного погляду мовлення первинне, а мова вторинна. Одна слід пам’ятати, що мова і мовлення тісно пов’язані між собою: мова не тільки породжує мовлення, стримує його неспинну стихію, а й живиться ним, змінюється, розвивається під його впливом. У мовленні з’являється нове, оказіональне, яке з часом може проникнути в мову, стати фактом мови.