20.Любовна поезія Катулла

Катулл — один з перших визначних поетів кінця Римської республіки. Він почав писати у 16 років, здебільшого вірші еротичного штибу. До наших днів збереглася збірка віршів Катулла із присвятою історику Корнелію Непоту, що теж походив із Верони. Всього 116 віршів. Їх поділяють на три частини:

• невеличкі вірші (1-60), що написані різними ліричними розмірами;

• більш великі вірші (61-68)

  • дві весільні епіталами,

  • поема про Аттіса,

  • поема про весілля Пелея й Фетіди,

  • переклад поеми Каллімаха про волосся цариці Береніки,

  • діалог Катулла з дверима якогось дому у Вероні,

  • автобіографічне послання

• епіграми (69-116).

Вірші другої частини написані різними розмірами, а третьої — елегійним дистихом.Катулл, перш за все — видатний майстер любовної лірики, що буквально захоплює новизною та свіжістю почуттів, тонкий інтерпретатор внутрішнього життя людини. Водночас його поезія не має жодного значного суспільного звучання. Поет примхливих настроїв, без якихось стійких світоглядних орієнтирів, Катулл мало цікавився навколишньою дійсністю, обмежуючись елегантно-в'їдливими сентенціями на адресу Юлія Цезаря та Гнея Помпея (які, на його думку, ганьбили республіку), проте власні його висловлювання на захист республіканського ладу мали лише суто декларативний характер. У віршах Катулла трапляються випади проти тріумвірів Цезаря і Помпея, цезаріанця-донощика Ватінія, жадібного військового інженера Мамурру, який уславився поборами в завойованих країнах. Поет, непримиренний до утиску волі й справедливості, до скнарості й деспотизму, називає їх «підлими негідниками», «міченими тавром розпусти», «ненаситними у гріхах перелюбства». Юлій Цезар, який розумівся на літературі й високо цінував талант Катулла, неодноразово пропонував йому престижні посади, але поет незмінно їх відхиляв, найвище цінуючи свою незалежність:У любовній ліриці Катулл виступав учнем грецьких елліністичних поетів(Філета,Мелеагра,Філомеда та ін.), але його лірична героїня суттєво відрізняється від їхніх героїнь, і саме ставлення Катулла до неї принципово інше. Якщо героїнями александрійських поетів звичайно були гетери або, навпаки, вигадані зідеалізовані «пастушки», і ставлення до них у цих авторів було злегка іронічним, то героїнею Катулла є жінка з вищого середовища — Клодія (Лесбія), а ставлення до неї набуває трагічного відтінку. Лесбія викликає в Катулла роздвоєність почуття: «І ненавиджу я її, і кохаю. Чому ж? — ти спитаєш. Сам я не знаю, але так відчуваю я все, від того й томлюсь». Катулл відкриває нову якість у психології любові — піднесено-духовне ставлення до коханої. Відкриття «духовної любові» — величезне новаторство й своєрідність Катулла, що вирізняє його з усієї античної поезії і робить близьким до поезії Нового часу: в античності він не мав попередників і послідовників. Античність не знала ідентичного європейському поняття «платонічна любов», воно виникло лише завдяки любовній ліриці провансальських трубадурів. Відкривши духовну любов, Катулл так і не знайшов словесного оформлення своєму почуттю, називаючи його то «союзом святої дружби», то «любов'ю, як у батька до дітей». Любовна лірика Катулла сповнена виразами й зворотами, властивими поетам поетам-александрійцям. Але його відрізняє від них найголовніше — надзвичайна щирість почуттів. Без усяких жартів чи двозначності александрійців він розповідає про найінтимніше почуття, що охопило його. У цій любовній сповіді немає й натяку на сором'язливість поета, лише відвертість, що підкоряє і переконує в чистоті його переживань. Любовна лірика Катулла завдяки цьому перекликається з найкращою лірикою нових часів. Вона безперечно вплинула на пізнішу літературу «віку Августа», але незабаром ця класична література відтіснила Катулла на другий план, і вже з кінця II - початку III ст. н. е. його твори майже втратили свою колишню популярність.З такою ж психологічною глибиною розкривається тема любові й у великих розповідних віршах Катулла («Елегія до Аллія», «Весілля Пелея й Фетіди», «Аттіс»), написаних на міфологічному матеріалі.

У особистому житті Катулл (як неотерик) смакував кожну дрібницю: зустрічі, бенкети, любовні перемоги та поразки. У віршах Катулла живе поезія духовних злетів і падінь людини. Два дієслова визначають суть його кохання — «жити» і «любити».Але, описуючи загальнолюдське почуття, Катулл постає не як стихійний поет, а як людина, котра ретельно перевіряє свої почуття розумом. І там, де ось-ось може з'явитися непристойність, поет спритно ховає її за своєю вченістю. Навіть у скорботі через розлуку з коханою поет розуміє, що він не в змозі остаточно розлюбити Лесбію.Сповнені пристрасті та виразності, вірші Катулла про вродливу, але легковажну заміжню сестру народного трибуна Клодія, були, звісно, новим явищем для римської літератури того часу.Значне місце в поезії Катулла посідають вірші про дружбу.Катулл — поет інтимного життя невеликої групи близьких для нього друзів, у якому його хвилює кожна дрібниця. Це дружнє коло замінює Катуллові державу, саме на дружні стосунки переносяться поняття усіх суспільних чеснот: героїзму, вірності, стійкості, благочестя. Дружба надзвичайно високо цінувалася серед римських чеснот як основа моральності. Уявлення про дружбу в ліриці Катулла багато в чому самобутнє, але водночас воно пов'язане з літературними традиціями Ціцерона, Плавта і Теренція. Катулл, будуючи свій ідеал дружби за моделлю, запропонованою Ціцероном, переорієнтовував людину із суспільного на індивідуальне, з державного на особисте й інтимне, через це поняття дружби в Катулла докорінно змінилося за внутрішнім змістом, зберігаючи загальний ціцеронівський ідеал дружби, і набуло рис творчої самостійності та самобутності.