Змістовий модуль 4 Соціальна політика в умовах ринкової економіки.

Тема 4.1

Особливості соціальної політики та соціального захисту населення в умовах ринкового господарювання7.

1. Стратегії соціальної політики в суспільстві перехідного періоду.

2. Концепція соціального ринкового господарства і особливості державного регулювання в Західній Європі.

3. Соціальний захист населення як функція ринкової економіки.

/1/

Соціальна політика – це взаємовідносини між соціальними групами із приводу збереження і зміни соціального стану населення в цілому і складових його класов, прошарків, соціальних, социально-економических, соціально-демографічних груп, общностей. Головними стають соціальні групи (сукупність людей за подібними показниками – місце проживання, рід діяльності, стать, вік) та соціальний стан (комплексна характеристика життєдіяльності населення, яка охоплює род діяльності людини, рівень доходу, соціальне середовище, в якому вноа знаходиться).

Соціальна політика охоплює наступні соціальні системи:

• галузі соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я, культура, спорт, туризм, житлово-комунальний сектор)

• ринок праці, зайнятість, безробіття

• соціальне партнерство

• соціальний захист

• оплата й охорона праці

• соціальне страхування

• пенсійна система

Слід зазначити, що стан розвитку соцальної політики впливає на ефективність функціонування підприємств, а саме, ступінь відкритості суспільства, рівень розвитку соціального захисту населення, рівень безробіття, наявність соціальної напруженості або її відсутність, вікова та статева структура суспільства, рівень освіти населення, рівень міграції, динаміка чисельності, рівень народжуваності, рівень смертності. Тому необхідно розвивати соціальну політику держави, від стану якої залежить рівень життєдіяльності кожної людини (як члена суспільства, як споживача, як найманого робітника, як власника), кожного підприємства. Направленість розвитку соціальної політики характеризує її стратегія.

Стратегія соціальної політики - це корінне рішення системи соціальних проблем на конкретно-історичному етапі розвитку, яке має довгострокову направленність.

Стратегія соціальної політики держави на будь-якому етапі розвитку, і особливо в перехідний період до ринкових відносин, повинна розроблятися з урахуванням наступних 2-х взаємозалежних принципів:

1. принцип цілісності системи державної і суспільної діяльності;

2. принцип пріоритетності соціальних задач. Пріоритетність соціальних задач визначається виходячи зі складу, реального взаємозв'язку і гостроти найважливіших соціально-економічних і соціально-політичних проблем.

В Україні на сьогоднішній день можливі 2 принципово різні напрямки соціального розвитку.

1-і напрямок зв'язаний зі становленням демократичного цивільного суспільства (реально многосубъектного). Суспільний лад при демократії може бути різним. Це може бути:

а) буржуазна демократія;

б) народна демократія.

2-і напрямок зв'язаний із суспільним пристроєм, заснованим на диктаторському управлінні. В Україні можливі 2 варіанти диктатури:

а) обновлений тоталітаризм;

б) буржуазна диктатура.

Таким чином, можливий історичний вибір з 4-х найбільш ймовірних варіантів майбутнього розвитку України. Кожний з них включає своєрідну соціальну політику. Це і є 4 основні соціальні стратегії, висунуті для України різними соціальними силами в перехідний період.

1. Стратегія соціальної політики у випадку повернення до тоталітаризму припускає стійкість соціального стану всім категоріям громадян за умови монополії на владу правлячої групи. Хоча гасло монополії на владу рідко висувається впрямую, логіка намірів, пропозицій і програмних мір виходить і підводить до цього. Прихильники важають, що різке зниження рівня добробуту - закономірна ціна реформ.

2. Стратегія соціальної політики, яка властива послідовним буржуазним демократам (представлена на суспільно-політичній сцені поки слабко) припускає формування реальної можливості відтворення й усе більшого закріплення в суспільстві значної соціальної нерівності.

Мова йде про формування класичного “трикутника капіталістичного суспільства”: класи експлуататорів - класи експлуатованих - буржуазна держава, що підтримує рівноправність соціальна нерівних, яка забезпечується наданням широкого переліку прав і свобод громадянам, створенням великомасштабних програм соціального захисту населення.

Послідовна буржуазна демократія існує в 2-х основних сучасних варіантах:

1)”твердого капіталізму” (американського типу);

2)”обережного капіталізму” (у формі соціального ринкового господарства Німецького, Шведського типу).

3. Стратегія соціальної політики, яка властива прихильникам буржуазної диктатури, що відрізняється від буржуазно-демократичної не цілями, а засобами їхнього досягнення.

Буржуазно-диктаторська форма керування і відповідна їй стратегія соціальної політики виникає в силу відсутності деяких важливих передумов розвитої буржуазної демократії. Це порівняльна “бідність” так званих “багатих” (буржуазії), що викликає пекуче бажання розбагатіти в найкоротший термін; нерозвиненість самосвідомості народних мас; їхня політична неорганізованість; відсутність у буржуазії практики “улагоджування” напружених ситуацій у країні методами розумних компромісів і т.д.

Стратегія соціальної політики при буржуазно-диктаторській спрямованості зв'язана з прямою дією держави в насадженні й утриманні капіталістичного способу виробництва.

4. Стратегія соціальної політики, яка властива прихильникам народно-демократичного варіанта майбутнього, на перший план висуває гарантированность соціального стану і сприятливих умов розвитку на основі народної демократії, реальної рівноправності, недопущення експлуатації, усунення класових антагонізмів з життя суспільства.

Таким чином, з 4-х ймовірних варіантів майбутнього (з 4-х стратегій соціальної політики) в Україні реально представлені поки 2 - тоталітарний і буржуазно-диктаторський. Два інших напрямки використовуються, на жаль, як ідеологічне прикриття щирих стратегій.

Якщо основна боротьба і далі буде вестися між нібито комуністами і нібито демократами, а насправді між представниками тоталітаризму і буржуазної диктатури, то України забуксує в історичному процесі свого розвитку.

У ході шокових реформ склалися руйнівні економічні і соціальні тенденції, що переважують творчі. Їх необхідно перервати і направити в русло демократії і прогресу. У цьому повинний полягати зміст нового підходу до стратегії соціальної політики України.

/2/

В даний час, як відомо, у світі діють 2 моделі суспільного розвитку з різними їх модифікаціями:

-так названа неокласична, монетарна модель, заснована на запереченні державної власності і, відповідно, на абсолютизації приватної, що припускає різке скорочення соціальної функції держави (видатним представником монетаризма є Милтон Фридмэн (США);

-соціально-ориентирована модель, заснована на вільному співіснуванні різних форм власності, сильної соціальної функції держави, індикативному плануванні і прогнозуванні. Прихильниками цієї моделі були Л.Эрхард, А.Мюллер-Армак, А.Рюстов, В.Ріпці, Г.Мюрдаль.

Теорія соціального ринкового господарювання досить обґрунтована і детальне розроблена в рамках неоліберального напрямку сучасної економічної думки Заходу. Представники цього напрямку, як і представники економічного лібералізму 19 ст., вважають, що найбільш зробленим економічним ладом суспільства є ринкове господарювання, регульоване механізмом вільної конкуренції. При цьому вони не заперечують необхідність державного регулювання в економіці. Однак, на відміну від кейнсианства, що пропагує безпосереднє державне втручання в економіку, бачать його (державне втручання) обмеженим, спрямованим лише на охорону основ ринкового господарювання і подальший розвиток конкурентного середовища. Найбільшого розвитку цей напрямок досягло в Німеччині, де в другій половині ХХ ст. перетворилося в офіційну економіко-політичну доктрину.

Відомими представниками неолиберализма - батьками соціального ринкового господарства є й ін.

Серед отриманих основних наукових результатів Л.Эрхарда, А.Мюллер-Армака, А.Рюстова, В.Ріпці, що знайшли підтвердження насамперед при становленні соціального ринкового господарства в Західній Німеччині, необхідно відзначити:

• обґрунтування активної ролі держави в створенні ринкових структур і поступової їхньої соціальної переорієнтації;

• розробка механізму вільного ціноутворення;

• визначення шляхів стабілізації грошового обігу і фінансово-кредитної сфери;

• дослідження зростаючої значимості людського фактора, закономірностей економічного поводження виробників і споживачів в умовах формування ринкових відносин і т.д.

А.Мюллер-Армак у книзі “Керування економікою і ринковим господарством” писав: “зміст СРХ полягає в тім, що принцип волі ринку з'єднується з принципом соціального вирівнювання.

Під соціальним вирівнюванням розуміють забезпечення такого механізму розподілу національного доходу, який би виключив би надмірне збагачення на одному полюсі, і незабезпеченість і убогість - на іншому.

Соціальна спрямованість ринку має наступні характеристики:

1. вибір суспільних пріоритетів, цілеспрямоване стимулювання визначених сфер і напрямків діяльності. Эрхард справедливо вважав, що не може ніякого соціального розвитку ринку без економічного прогресу. Ставка була зроблена на розвиток виробництва, а не на перерозподіл продукції

2. забезпечення стабільності валюти. (Так у Німеччині спроба стабілізувати ціни знайшла відображення в періодичній публікації каталогу помірних цін. Був прийнятий закон проти довільного підвищення цін;

3. звільнення від оподатковування всіх малозабезпечених шарів суспільства, відмовлення від підвищення непрямих податків, здійснення фінансування соціальних програм за рахунок високого оподатковування і позбавлення деяких субсидій найбільш багатих громадян.

4. посилення державного регулювання всіх сфер суспільства і. Насамперед, економічної основи;

5. включення в його механізм спеціальної системи соціального захисту населення;

6. здійснення замість адміністративно-директивних планування, індикативного, що передбачає встановлення замість директивних показників визначених індикативних планів (це майже теж, що стратегічні плани)

Концепція “СРХ” Л.Эрхарда А.Мюллер-Армака, А.Рюстова, В.Ріпці має багато загального з концепцією іншого соціал-демократичного теоретика, лауреата Нобелівської премії Гуннара Карла Мюрдаля. Мюрдаль був прибічником соціальної орієнтації ринку, соціально регульованої економіки, теорії соціальної держави і соціального партнерства. Підкреслюючи регулюючу роль держави, Мюрдаль вважав його здатним перебороти стихію ринку. Особлива модель соціальної держави Швеції (“Шведська модель соціалізму” Г.Мюрдаля) ґрунтувалася на складній системі прямих і непрямих податків, що вилучаються в населення, що дозволило досягти високого рівня матеріальної і соціальної забезпеченості громадян. На думку Мюрдаля, головне в “державі добробуту” - це соціальний захист населення.

/3/

Соціальний захист населення - одна з значних проблем України. Через її нерозв'язаність відбувається гальмування і навіть відторгнення реформ.

Парадоксальність ситуації полягає в тому, що прихильники ринкових реформ, а часом і самі реформатори, користуючись терміном “соціальний захист населення”, сприймають її як категорію не ринкову, припускаючи державний захист населення від “пороків ринку”. Підтвердженням цього є визначення соціального захисту населення, що приводиться в “Положенні Уряду України про Минсоцзащите”.

Соціальний захист населення України концептуально документована в “Положенні Уряду України про Минсоцзащите” як державна система, що включає органи влади різних рівнів, підприємств і установ, що забезпечує державну підтримку громадянам, різним категоріям людей (пенсіонерам, інвалідам, малозабезпеченим і ін.).

На думку ж глави уряду ФРН післявоєнного періоду Людвіга Эрхарда (див. його роботу “Добробут для всіх”), соціальний захист населення - це функція самої економіки, а не держави.

Л.Эрхард вважає, що забезпечити ефективну підтримку соціально незахищених шарів населення можна тільки в умовах економічного росту. Звідси випливає висновок, що соціальна спрямованість економіки забезпечується її прогресом, процвітанням. А функція держави зводиться до формування умов для повноцінних ринкових відносин.

Таким чином, соціальну защиту населення варто розуміти ширше, чим прийняте в нас. Варто пам'ятати, що соціальний захист населення в умовах ринку не зводитися лише до створення відповідних державних і суспільних служб і організацій.

Так, на думку Л.Эрхарда,

1) гарантом захисту населення в умовах ринку є конкуренція, що захищає населення насамперед, від неякісної продукції, дефіциту, роздування цін і т.д. (Вивчити самостійно Закон України “Про захист від несумлінної конкуренції”).

2) Нікому і ніколи (ні державі, ні партіям і організаціям) не удасться захистити людей краще, ніж це можуть зробити вони самі, будучи вільними від регламентуючих розпоряджень.

Отже, гарантом соціального захисту є воля споживання і воля господарської діяльності (підприємництва).

Головна ж задача уряду повинна зводитися не до добродійності, а до забезпечення стійкого грошового обігу.

Таким чином, під соціальним захистом населення варто розуміти процес узгодження інтересів людини і суспільства, використовувана з метою нормального їхнього функціонування, рішення життєвих проблем.

Так, Мюрдаль під соціальним захистом населення розумів систему законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій, рівні умови для підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва - для працездатного населення і створення визначеного рівня життєзабезпечення для непрацездатних громадян. Створення соціального захисту, на думку Мюрдаля, передбачає наступні напрямки діяльності держави:

• забезпечення членам суспільства високого прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна: установлення привілеїв незаможним і вилучення привілеїв у тих, хто в них не має потреби;

• створення умов, що дозволяють громадянам заробляти засобу для повноцінного життя будь-якими не суперечному законові способами;

• створення умов, що забезпечують задоволення високого рівня потреб громадян в утворенні, медичній допомозі і т.д.;

• створення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів ринкової економіки (безробіття);

• забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

• захист громадян від злочинних зазіхань;

• захист цивільних і політичних прав і воль, що відповідають принципам правової, соціального держави;

• захист від політичного переслідування й адміністративної сваволі;

• забезпечення волі духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

• створення сприятливого соціально-психологічного клімату як у суспільстві в цілому, так і в окремих його осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу; забезпечення максимальної стабільності громадського життя.

Сутність і зміст нової концепції соціального захисту населення вимагає:

1. Створення організаційно-професійних структур для реалізації мети соціального захисту населення відповідно до типологічних, соціально-демографічних особливостей населення, що бідує в підтримці, у т.ч. структури соціального контролю за діяльністю соціальних служб.

2. Формулювання стратегічних цілей і задач відомства соціального захисту і його структурних підрозділів.

3. Розробка соціальної програми відповідно до потреб різних соціальних груп населення.

4. Розподілу державних засобів, а також засобів, приваблюваних з фонду соціальної підтримки населення, по відповідних соціальних програмах і контроль за правильністю їхнього використання.

1. Створення системи підприємств, призначених для працевлаштування осіб з частково обмеженою працездатністю.

5. Підготовки кадрів для системи соціальної роботи в Україні.

6. Пропагандистсько-організаційної діяльності, зв'язку з засобами масової інформації.

Висновок: Прагнення до формування соціально орієнтованої економіки стає загальносвітовою тенденцією, і було б наївно ігнорувати це і намагатися американизировать українську економіку. Соціальне керування в Україні повинне відповідати сучасним формам соціально орієнтованого ринкового господарства. В даний час одним із самих складних питань є сполучення ринку і соціальної справедливості. Принцип соціальної справедливості вимагає, щоб усі члени суспільства мали необхідні умови для життєдіяльності, реальний доступ до культури й утворення, захищеність у старості й у випадку втрати працездатності. Інакше кажучи, ринкова економіка повинна мати соціальну спрямованість.