Лекція 4
Виховання особистості в колективі. Взаємовідносини колективу й особистості.
План:
Загальне поняття про дитячий колектив, його ознаки, структуру.
Динаміка розвитку колективу. А.С.Макаренко про етапи розвитку колективу.
Основні положення методики формування колективу.
I. Слово колектив походить від латинського слова „колективус” і в перекладі означає об’єднана група, спільне зібрання. Поняття колектив, таким чином, вказує на об’єднання людей.
Колективність у вигляді співробітництва, взаємодопомоги виникла ще в первісно-общинному суспільстві в процесі спільної праці людей. Цьому сприяли суворі умови життя, незахищеність від сил природи. Форми об’єднання і в період первісно-общинного ладу, і пізніше були найрізноманітнішими: общини, сходки, артелі, бригади; партії, гуртки, союзи; клуби, команди. Таким, чином, колектив – це соціальне досягнення людської цивілізації, а не явище будь-якої окремої суспільно-економічної формації.
Колектив означає спільність, єдність, нерозривність зв’язків; це співтворчість, взаємодопомога; за А.С.Макаренком це „солідарність людини з суспільством”.
Групова форма організації виховання у школі – колективна. Колектив (лат. „збірний”) – це організована група людей, об’єднана загальними чи спільними соціально-значущими цілями та діяльністю, спільними професійними та соціальними інтересами, ціннісними орієнтаціями, відносинами взаємної відповідальності.
Більшість людей входять до якихось об’єднань, що є колективами – артілі, бригади, гуртки, союзи, фонди, партії, ансамблі, команди тощо.
Колектив для людини – це:
сфера її життєдіяльності;
сфера самоствердження і самореалізації;
сфера спілкування;
гарант захищеності й підтримки.
Історичний аспект проблеми:
Історія педагогіки знає різні форми організації виховного процесу: індивідуальні, мікрогрупові, групові (колективні) і масові. Тобто критерій поділу кількісний. Число дітей у групі коливається від 5-7 до 25-40; при масових - не обмежено. При збільшенні числа вихованців якість виховання зазвичай знижується. Тому незаперечну перевагу мають індивідуальні і мікро групові форми виховання. Але їх висока економічна цінність - серйозна перешкода на шляху широкого розповсюдження. Це вирішальна причина під час вибору колективної форми виховання в нашій країні.
Ідея колективного виховання з’явилась у XVIII ст. Її реалізував в дитячих притулках Песталоцці. В XIX – на поч. XX ст. П.Ф. Каптерєв, М.І. Пирогов, Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський вказували на необхідність створення і підтримки дитячих об’єднань (колективів) і формування у дітей почуття колективізму. В.А. Лай закликав до створення шкільних общин, в рамках яких діти будуть займатися спільною соціально значущою діяльністю для власної соціалізації.
У радянській школі була концепція колективістського виховання. Основним принципом виховання було виховання в колективі через колектив і для колективу. Це була відмова від орієнтації на особистість.
На Заході є інший принцип – принцип індивідуального успіху і конкуренції; теорія і практика міжособистісних взаємин, міжгрупової взаємодії. Багато науковців вважають, що треба відмовитися від принципу виховання в колективі і розробляти практику і теорію міжособистісних взаємин, міжгрупової взаємодії.
Не можна припускатися крайнощів: культивувати лише колективізм або лише індивідуалізм. Колективи треба створювати, людина має виховуватися в колективі, є багато якостей, що виховуються лише в колективі. Колектив потрібен, але в ньому треба створювати умови для повноцінного розвитку кожної особистості, щоб особистість не нівелювалась.
Тож групова форма організації виховання у школі отримала назву колективної. Колектив розглядався як справжнє джерело формування особистості, як необхідна основа виховання людини, як головна форма організації дитячого життя. Виховання у колективі, для колективу і через колектив було оголошено головним принципом виховання. На це були направлені зусилля А.С. Макаренка, Н.К. Крупської, В. О. Сухомлинського. Вітчизняна школа першою у світі відмовилася від орієнтації на особистість, поставивши в центр виховної діяльності колектив. І це було проголошено великою перевагою і суттєвим кроком вперед у розвитку теорії і практики виховання.
У виховані потрібна гармонія і особистого і колективного.