94."Мозкова атака" (брейнстормінг) — процедура групового креативного мислення, точніше — це спосіб одержання від групи осіб великої кількості ідей за короткий проміжок часу. Стадії мозкової атаки

Принцип дії “мозкової атаки”базується на ряді психологічних і педагогічних закономірностей, але перш ніж їх сформулювати, варто коротко зупинитися на тих теоретичних передумовах, якими керувалися творці цього методу. Винахідниками було відзначено, що колективно генерувати ідеї ефективніше, ніж індивідуально. У звичайних умовах творча активність людини часто стримується явно й не явно існуючими бар’єрами (психологічними, соціальними, педагогічними й т.д.). Цю ситуацію зручно виразити за допомогою моделі “шлюзу”. Творча активність людини найчастіше потенційно стримується, як вода за допомогою “шлюзу”. Тому потрібно відкрити “шлюз”, щоб неї визволити. Твердий стиль керівництва, острах помилок і критики, сугубо професійний і занадто серйозний підхід до справи, тиск авторитету більше здатних товаришів, традиції й звички, відсутність позитивних емоцій - все це виконує роль “шлюзу”. Діалог в умовах “мозкової атаки” виступає в ролі коштів, що дозволяє забрати “шлюз”, визволити творчу енергію учасників рішення творчого завдання. У цей час вироблено кілька модифікацій методу “мозкової атаки”. Пряма “мозкова атака” є методом колективного генерування ідей рішення творчого завдання. Ціль цього методу укладається в зборі як можна більшої кількості ідей, звільненні від інерції мислення, подоланні звичного ходу думки в рішенні творчого завдання. Основні принципи й правила цього методу - абсолютна заборона критики запропонованих учасниками ідей, а також заохочення всіляких реплік, жартів. Успіх застосування методу багато в чому залежить від керівника дискусії (або, як його звичайно називають, керівника сесії). Керівник сесії повинен уміло направляти хід дискусії, вдало ставити стимулюючі питання, здійснювати підказки, використати жарти, репліки. Кількість учасників сесії звичайно становить від 4 до 15 чоловік, найбільш оптимальної вважається група від 7 до 13 чоловік. Бажано, щоб учасники сесії були різного рівня утворення, різних спеціальностей, однак рекомендується дотримувати балансу між учасниками різного рівня активності, характеру й темпераменту.Метод мозкової атаки можна використовувати в різних формах діяльності: у роботах з малими групами, командами, великими групами («гра з глядачами»), індивідуальній роботі віч-на-віч. Етапи та правила мозкового штурму

95. Навчальні економічні ігри та їхня класифікація. Дидактична гра — це активна навчальна діяльність з імітаційного моделювання систем, явищ, процесів, а також майбутньої професійної діяльності.

у терміні «дидактична гра» підкреслюється педагогічна спрямованість, відбивається різноманітність її застосування у процесі навчання. За вузівською дидактикою термін «дидактична, або навчальна гра» набагато ширший, ніж «ділова», і краще відображує педагогічну сутність цього виду навчальних занять. Крім того, його можна використати для позначення усієї різноманітності ігор. Не називати ж ігри для хіміків — хімічними, для будівельників — будівельними тощо! Якщо розглядати процес навчання як творче співробітництво викладача й учня, то активні методи навчання, а особливо гра, — це найкращий (і найважчий!) методичний засіб для підготовки людини до вирішення життєвих економічних проблем.

Як відомо, проблемна ситуація виникає як конфлікт у мисленні учня в той момент, коли йому пропонують задачу, для розв’язання якої в нього ще недостатньо знань, але він може їх набути, активізуючи свою пізнавальну діяльність.

Найважливішим принципом і передумовою активізації пізна­вальної діяльності учнів є наближення навчального процесу до завдань майбутньої практичної економічної діяльності на базі сучасної комп’ютерної техніки.

96 Основні фактори ефективності економічних ігор. На нашу думку, ефективність гри (як і принципи її побудови) залежить від тієї теорії навчання, на якій (свідомо чи ні) базуються її творці й організатори. Як вважають дослідники, основною теоретичною базою для проведення імітаційних ігор був біхевіоризм, в кінці 60-х років сталася переорієнтація на праці Дж. Брунера, який вважав найкращим способом набуття практичних навичок той досвід, який дають ігри, а не лекції або інші дидактичні методи. У грі, як у житті, знання і досвід набувають методом спроб та помилок. Проте ціна помилки у грі не така велика, як у реальному житті.Навчальна гра є формою навчання, у якій реалізуються частково-пошуковий, і навіть дослідницький методи навчання (ряд авторів розглядають гру як форму і метод навчання й виховання).Та сама гра може виконувати кілька функцій:( -Навчаючу — розвиток таких загальнонавчальних вмінь і навичок, як пам`ять, увага, сприймання інформації різної мо­дальності; розвиток навичок володіння рідною (іноземною)мовою. -Розважальну — створення сприятливої атмосфери, перетворення уроку на захоплюючу пригоду. -Комунікативну — об’єднання учнів у колектив, встановлення емоційних контактів. -Релаксаційну — зняття емоційної напруженості, спричиненої навантаженням на нервову систему за інтенсивного навчання. -Психологічну — підготовка для більш ефективної діяльності, перебудова психіки і фізіології для засвоєння великих обсягів інформації.. -Розвиваючу — гармонійний розвиток особистісних якостей для активізації резервних можливостей. -Виховну — психотренінг і психокорекція поведінки в ігрових моделях життєвих ситуацій. )

97. Ситуація як поєднання умов і обставин, які створюють певну обстановку чи проблему, може служити їллюстрацією, вправою, засобом передачі досвіду вирішення проблеми. Розвиток в учнів уміння аналізувати ситуацію, працювати з інформацією, викладати й відстоювати свої погляди допоможе їм орієнтуватися в конкретних економічних умовах.

Робота економіста – це практичне вирішення виробничих ситуацій, що постійно виникають. Тому впровадження в навчання економістів розбору конкретних ситуацій – необхідне і невідкладне завдання, спрямоване на активізацію і зближення навчання з виробництвом. У процесі аналізу і вирішення виробничих ситуацій закладаються основи економічного стилю мислення нового типу.

Ефективна підготовка до кейсів, на думку Дж. Пірса та Р. Б. Робінзона, передбачає таку діяльність: адекватно організовувати свій час на підготовку кейсу, читати кейс двічі, фокусувати увагу на стратегічних питаннях, не дивитися зверхньо на «речові докази», працювати у зручних для себе часових рамках, трансформувати свої знання у професійну галузь управління. Оскільки кейс-метод потребує активної участі, то учень має: регулярно відвідувати заняття, бути завжди готовим приймати участь у дискусіях, розглядати проблему у широкому аспекті, дотримуватися теми обговорення. У свою чергу викладач фокусує увагу, залучає учнів, акцентує навчальний процес на загальних концепціях, грає роль захисника «диявола» (займає контр-позицію).

Загальний порядок складання кейсу складається з таких елементів: (-Вступ; -Загальні знання чи інформація про предмет; -Опис проблеми;

-Заключення; -Додаток; -Обов’язковими складовими кейсу є такі(=Назва кейсу; =Опис основної ідеї кейсу (огляд кейсу); =Мета кейсу (чого навчає); =Місце кейса в учбовому плані (для самостійного планування навчального процесу); =Формулювання проблеми та план вивчення матеріалів кейса; =Поетапне завдання для виконання; =Питання для обговорення; =Вимоги до оформлення результатів роботи з кейсом;

=Опис ситуації; =Довідкові матеріали; =Посилання на додаткові інформаційні ресурси (для самостійного вивчення); ))

98.Кейси (ситуаційні вправи) мають чітко визначений характер і мету. Як правило, вони пов’язані з проблемою чи ситуацією, яка існувала чи й зараз існує. При цьому проблема чи ситуація або вже мали якесь попереднє рішення, або їх вирішення є необхідним і нагальним, а тому потребують аналізу.

Кожна з проблем (ситуацій), які розглядаються в кейсі, має відповідати чотирьом умовам.

По-перше, кейси повинні бути правдивими, реалістичними, однак, в той же час, не обтяженими деталями, бути за тематикою зв’язаними з матеріалом, що вивчається. Добрим вважається кейс, який відповідає десяти характеристикам якісного кейсу: бути вміло розказаною історією, стосуватися важливої проблеми, описувати драматичну ситуацію з прийняттям критичного рішення, містити конкретні порівняння, надавати можливість для узагальнення висновків, мати центрального героя, давати змогу оцінити ефективність вже прийнятих раніше рішень, бути оптимальним за розміром, містити оптимальний обсяг інформації.

По-друге, ситуаційні вправи пропонують розгляд феноменів, з якими, як правило, стикаються робітники в конкретних умовах.

По-третє, кейси загострюють інтерес учнів до питань, з якими ті стикаються, підкреслюють їх значущість та необхідність вирішення. Кейси також пропонують шляхи реакції та вдосконалюють майстерність учнів у вирішенні проблем.

По-четверте, кейси вдосконалюють практичні навички; спрямовують на пошук відповідних шляхів, можливих реакцій на різноманітні ситуації, використання специфічних інструментів та понять.