1.Аргументи якої з теорій щодо до походження Київської Русі, Ви вважаєте більш переконливими?Основні аргументи норманської теорії: (у середині XVIII ст. німецькі історики Г.Байєр та Г.Міллер)1)Русь отримала свою назву від Руотси. Так у середині XI ст. фіни називали шведів.2)Більшість імен руських послів, що зафіксовані у договорах з Візантією(911, 944 рр.), мають скандинавське походження.3)Ісламські географи та мандрівники IX-X ст. чітко розділяли «русів» та «словян».Основні аргументи антинорманської теорії: (Ломоносов)1)Назва Русь словянського походження, оскільки тісно пов’язана з назвами річок Рось,Руса,Роставиця у Центральній Україні.2)Жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонормандське джерело, саги.3) Один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (840-880 р.) чітко називає русів словянським племенем.4) Археологічні матеріали із міст та торгівельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений вплив «варязького фактора»Слабкі сторони обох теорій це те, що вони розглядають державотворчий процес як одномоментний акт, як безпосередній наслідок діяльності конкретної особи.Існує також хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської Русі з Хозарського каганату. Її автор –О.Пріцак(професор Гарвардського університету). Він запропонував взагалі відмовитися від словянської концепсії походження Русі. На його думку, поляни були не слов'янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка — спадкоємницею роду Кия, який заснував (іноді вживається термін «завоював») Київ у VIII ст. Однак ця версія не витримує критичної перевірки та не має чітких археологічних підтверджень.На мою думку, пояснення процесу виникнення державності треба роздивлятися як наслідок тривалої еволюції суспільного розвитку, треба відмовитися від погляду на утворення держави як на одномоментний акт. Я вважаю, що до утворення Давньоруської держави у східних слов'ян існувало 14 великих племінних об'єднань (дулі-би, поляни, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі та ін.). VI—VIII ст. — період еволюції союзів слов'янських племен у протодержавні утворення — племінні князівства, серед яких виділялися об'єднання дулібів і полян. Вони у тривалому процесі і утворили Давньоруську державу.

2.яку роль відіграло християнство у зміцненні статусу Великого князя Київського у IX-Xст.Офіційне запровадження християнства у Київській держав) (988 р.)Князювання Володимира Великого (930—1015) стало початком но­вого етапу а історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління державою.Продовжуючи політику руських князів щодо збирання навколо Києва слов'янських земель, Володимир військовими походами 981— 993 рр. на ятвягів, в'ятичів та хорватів завершив тривалий процес формування території Київської держави. Саме в цей час остаточно визначилися і закріпилися кордони Русі, що в цілому збігалися з ет­нічними рубежами східних слов'ян. На півночі вони простягнулися до Чудського, Ладозького та Онезького озер, на півдні — до Дону, Росі, Сули та Південного Бугу, на сході — до межиріччя Оки І Волги, на Заході — до Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни. Простягаючись майже на 800 тис. км, Давньоруська держава стала найбільшою країною в Європі.Релігійна реформа почалася спробою модернізувати язичництво. Чудово розуміючи, що є централізованій державі в релігійній сфері має панувати монотеїзм, великий князь спочатку намагався протиставити культ верховного божества Перуна цілому пантеону богів підкорених племен. Проте стара язичницька віра не сприяла процесу формування нових суспільних відносин, її державотворчий потенціал був явно недостатнім для такої великої та поліетнічної держави, як Київська Русь. Саме тому наприкінці 80-х років X ст. Володимир вирішує запровадити християнство як державну релігію.Прийняття християнства значно вплинуло на подальший розвиток Київської Русі:1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов'ян. Християнство, сформоване як релігія класового суспільства, освячувало владу панівної еліти, соціальну диференціацію та всю феодальну систе­му. Водночас воно рішуче стверджувало рівність усіх перед Богом, чим закладало принципово нові підвалини в ідеологічні моделі майже всіх соціальних рухів, у тому числі антифеодальних.2. Православ'я стало надійним ґрунтом для створення могутньої централізованої самодержавної країни. До кінця80-х років X ст. Русь була слабоконсолідованою, поліцентричною державою, що зберігала єдність і форму завдяки мечам великокнязівської дружини. Одночасне проведення адміністративної та релігійної¹ реформ якісно змінило ситуацію. Сприяючи централізації, вони зламали сепа­ратизм місцевих князів та племінних вождів, утвердили єдиновладдя київського князя як основу політичної моделі управління Руссю (християнське єдинобожжя стало своєрідним ідеологічним підґрунтям утвердження особистої влади верховного правителя).3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Хрещення Русі та одруження на Багрянородній сестрі візантійського імператора ввели Володимира у коло християнської сім'ї європейських правителів, а Давньоруській державі відкрили шлях до її визнання європейською християнською спільнотою. З того часу великий князь ставала повноцінним суб'єктом міжнародного права: кордони його держави вважалися недоторканими (бодай номінально); на полі бою княжих воїнів брали в полон, і в рабство та ін. Запро­вадження нової віри не стало основою ідеологічної та політичної за­лежності від Константинополя. Навпаки, воно сприяло налагодженню і розширенню плідних зв'язків, побудованих на принципі рівноправності, з багатьма європейськими країнами. Це підтверджують тісні контакти з Німеччиною, Польщею, Швецією, Римом. Після християнізації Русь була навіть тісніше пов'язана із Заходом, ніж і Візантією, про що свідчать численні шлюбні угоди династії Рюриковичів. Зокрема, протягом X ~ XIII ст. вони уклали 83 шлюби з представниками західноєвропейських родин, а і членами візантійських династій лише 12.4 Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення Давньоруської держави.5. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

3. Яким чином «Руська правда» сприяла витворенню соцыальноъ структури у київськый русі і який вигляд мала ця структура?У "Руській Правді" міститься цілий ряд норм, що визначають правове положення окремих груп населення. З її тексту досить важко провести грань, що розділяє правовий статус правлячого шару й іншої маси населення.Ці юридичні привілеї поширювалися на суб'єктів, пойменованих у "Руській Правді" у такий спосіб: князі, бояри, князівські чоловіки, князівські тіуни, огнищани. У цьому переліку не всі особи можуть бути названі "феодалами", можна говорити лише про їхні привілеї, зв'язаних з особливим соціальним статусом, наближеністю до князівського двору і майновим положенням.Основна частина населення розділялася на вільних і залежних людей, існували також проміжні і перехідні категорії.Юридично й економічно незалежними групами були посадні люди і смерди-общинники (вони сплачували податки і виконували повинності тільки на користь держави). Міське населення поділялося на ряд соціальних груп: боярство, духівництво, купецтво, "низи" (ремісники, дрібні торговці, робітники й ін.).Крім вільних смердів існували й інші їхні категорії, про які "Руська Правда" згадує як про залежних людей. Вільний смерд-общинник мав визначене майно, що він міг заповідати дітям (землю - тільки синам). При відсутності спадкоємців його майно переходило громаді. Закон захищав особистість і майно смерда. За зроблені провини і злочини, а також по зобов'язаннях і договорам він ніс особисту і майнову відповідальність. У судовому процесі смерд виступав повноправним учасником.Більш складною юридичною фігурою є закуп. Коротка редакція "Руської Правди" не згадує закупа.Закуп - людина, що працює в господарстві феодала за "купу", позику, у який могли включатися різні цінності: земля, худоба, зерно, гроші й ін. Цей борг належало відробити, причому не існувало встановлених нормативів і еквівалентів. Обсяг роботи визначався кредитором. Тому з наростанням відсотків на позику, кабальна залежність підсилювалася і могла продовжуватися довгий час.Перше юридичне врегулювання боргових відносин закупів із кредиторами було зроблено в "Статуті Володимира Мономаха" після повстання закупів у 1113 р. Були встановлені граничні розміри відсотків на борг.Закон охороняв особистість і майно закупа, забороняючи пану безпричинно карати і віднімати майно. Якщо сам закуп робив правопорушення, відповідальність була двоякою: пан сплачував за нього штраф потерпілому, але сам закуп міг бути "виданий головою", тобто перетворений у повного холопа. Його правовий статус різко змінювся. За спробу піти від пана, не розплатившись, закуп також звертався в холопа.Як свідка в судовому процесі закуп міг виступати тільки в особливих випадках: по малозначних справах ("у малих позовах") чи у випадку відсутності інших свідків ("по нестатку").Закуп був тією юридичною фігурою, у якій більш за все відбився процес "феодалізації", поневолювання, покріпачення колишніх вільних общинників.Холоп - найбільш безправний суб'єкт права. Його майнове положення особливе: усі, чим він володів, було власністю пана. Усі наслідки, що випливають з договорів і зобов'язань, що укладав холоп (з відона хазяїна), також лягали на пана.Особистість холопа як суб'єкта права фактично не захищалася законом. За його убивство стягувався штраф, як за знищення майна, або пану передавався як компенсацію інший холоп.Самого холопа, що зробив злочин, потрібно було видати потерпілому (у більш ранній період його можна було просто убити на місці злочину). Штрафну відповідальність за холопа завжди ніс пан.У судовому процесі холоп не міг виступати як сторона (позивач, відповідач, свідок). Посилаючись на його показання в суді, вільна людина повинна була обмовитися, що посилається на "слова холопа".Закон регламентував різні джерела холопства. "Руська Правда" передбачала наступні випадки: самопродаж у рабство (однієї людини або всієї родини), народження від раба, одруження на рабі, "ключництво", тобто надходження в служіння до пана, але без застереження про збереження статусу вільної людини. Джерелами холопства були також: здійснення злочину (таке покарання, як "потік і розгарбування", передбачало видачу злочинця "головою", перетворення в холопа), втеча закупа від пана, злісне банкрутство (купець програє чи тринькає чуже майно). Найбільш розповсюдженим джерелом холопства, не згаданим, однак, у "Руській Правді" був полон.

4. Як ви вважаєте, позитивну чи негативну роль в історії Галицько-Волинської держави відігравало галицьке боярство?Об'єднання Галицького і Волинського князівств відбулося при волинському князі Романі Мстиславовичі (1170-1205 рр.). Після монголо-татарської навали, яка зруйнувала Русь, Галицько-Волинська держава, використовуючи своє вигідне стратегічне положення на шляху між Чорним і Балтійським морями, продовжувала боротьбу з татарами, домігшись широкого між народного визнання і ставши одним з найбільших центрів об'єднання давньоруських земель. Таким чином, вона ще майже протягом століття зберігала державні і культурні традиції Київської Русі. Верховна влада в Галицько-Волинській державі належала князеві, який спирався на бояр і місцеву знать Влада князя була не безмежною. Важливу роль грали боярська рада.Хоча князь у Галицько-Волинській землі, принаймні в окремі періоди, вважався «самодержцем»,фактично він залежав від боярства, яке усіма засобами прагнуло обмежити його владу, використовуючи в той же час князя як знаряддя для охорони власних інтересів. Бояри, будучи великими землевласниками, підтримували князівську владу, остільки вона була виразницею інтересів феодалів у боротьбі з поневоленим населенням, захисницею їхніх земельних володінь. В окремі періоди існування Галицько-Волинської Русі значення князівської влади настільки знижувалося, що князі практично не могли започаткувати ні однієї великої політичної акції без згоди і підтримки бояр. Як постійний державний інститут боярська рада діяла в Галицько-Волинській землі вже в першій половині XIV ст. У її склад входили знатні і великі бояри-землевласники, галицький єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи і намісники. Боярська рада скликалася з ініціативи самого боярства, але іноді і за бажанням князя. Однак князь не мав права скликати боярську раду лише з власної ініціативи, не враховуючи думки бояр. Очолювалася рада самими впливовими боярами, котрі прагнули направляти діяльність князя. Формально не будучи вищим органом влади в Галицько-Волинській землі, боярська рада відігравала велику роль у політичному житті цієї землі, у справі керування нею. Позиції боярської ради посилювала також та обставина, що значна частина бояр займала першорядні посади в системі управління Галицько-Волинської землі.Таким чином, у політичній історії Галицько-Волинських земель існували дві тенденції: з одного боку, великі князі прагнули до максимального зосередження владі у своїх руках, а з іншого боку — боярство і знать постійно намагалися обмежити цю владу, активно брали участь у династичній боротьбі за великокнязівський престол. Отже це послабляло Галицько-Волинське князівство і відігравало негативну роль в її історії також це стало однією з причин його занепаду.

5. Чому Галицько-Волинську державу вважають правонаступницею Київської Русі?Галицько-Волинська держава – це другий етап понад 500-літнього існування КР (860-1349 рр.), історія якої по праву належить українському народу. Видатні історики 20-ого століття вважають, що «українство корениться в КР», а Галицько-Волинське королівство – було «суто українською державою». Утворення і об’єднання ГВ держави в 1199 р. було подією великої історичної ваги. Таким чином виникла нова велика держава. Маючи під собою сильну економічну основу, тому що була розташована на торгівельний магістралі Буг-Дністер, і частково контролюючи балтійсько-чорноморську торгівлю, ГВ держава отримала блискучі перспективи для свого розвитку. ГВ займало територію, на якій здавна мешкали східні слов’яни, тому тут була можлива консолідація громадян на основі національної спорідненості. Тому можна говорити, що ГВ держава стала правонаступницею КР.

6 Чи була Річ Посполита Обох Народів "матір'ю" чи "мачухою" українському козацтву наприкінці XVI - на початку XVII ст.?Річ Посполита (РП) була "матір'ю" і "мачухою", для реєстрових козаків РП була "матір'ю", а для селянства та інших козаків "мачухою".Збільшення численності козацтва в 16ст. і його виступи проти феодального гніту непокоїли великих землевласників. А тому польський уряд, намагаючись розколоти козацтво і встановити над ними контроль, вирішив взяти на державну службу частину міських заможних козаків, які б захищали кордони РП й домагали приборкувати дії бідних козаків.Польський уряд, який в мирний час закликав безжалісно винищувати козаків(«цю свавільну голоту»), охоче збільшував число реєстрових козаків, пропонуючи їм права, привілеї та оплату, коли потрібна була їх допомога у війнах проти Московської держави чи Османської імперії.Але з відновленням миру урядовці зрікалися своїх обіцянок і знову виступали проти козаків. Загострення цих суперечностей неминуче призводило до соціального вибуху, а саме у повстаннях 20-30х роках 17ст.

7. Чи можемо ми говорити про завоювання Литовськими князями Русі, чи варто говорити про мирне приєднання Русі до Великого князівства Литовського. Відповідь обгрунтуйте.

Дії литовців на теренах України не мали характеру експансії, схожої на завоювання монголів. Збройне протистояння у боротьбі за українські землі відбувалося переважно між литовцями та іншими чужинцями – претендентами за спадщину Київської Русі. Місцеве населення або зберігало нейтралітет і не чинило опору або ж підтримувало утвердження литовського правління, яке витісняло золотоординське. Литовська влада була м’якшою, толерантнішою ніж татарська. На приєднаних до литви землях руські князі зберігали свою автономність. Процес збирання українських земель Литвою іноді називали «проникненням, приєднанням» Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб’єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Збереглася стара система управління, у якій лише руська князівська династія Рюриковичів поступалася місцем литовській Гедиміновичів. Оскільки власне литовські етнографічні землі у цей час становили лише десяту частину новоствореної держави, литовські правителі, намагаючись втримати під своїм контролем інкорпоровані землі, послідовно дотримувалися правила «Старого не змінювати, а нового не впроваджувати».

8. Які позитивні і негативні наслідки, на Вашу думку, мала для України Люблінська унія?Лю́блінська у́нія 1569 (від лат. unia - союз) — угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Люблін 1 липня 1569 року.Передумови Унії: 1). Українська, білоруська, литовська шляхта хотіла мати такі саме права, що і польська.2).Війни з Московською державою вимагали багато коштів.3).У війні Московської держави з Лівонією, Литва підтримала Лівонію.4) Кошти потрібні для оборони від татар.5). Шляхта ВКЛ(Велике Князівство Литовське) хотіла полегшити воєнну повинність6).Магнати ВКЛ проти Унії.Наслідки ЛУ(Люблінської Унії):1).Литва у складі Р.П. (Речі Посполитої) має право на автономію, тому має свої закони, суд, мову, військо та казну.2) На чолі РП король, який є виборним, а литовські феодали мають право обирати короля.3). Українські землі відійшли до Польщі та складали 7 воєводств. У кожному воєводстві був сеймик в якому були українська шляхта і українські магнати.Значення ЛУ:1) Українські землі під владою кріпосницької і католицької Польщі-негативний наслідок2). Більшість укр..земель у складі однієї держави-позитивний наслідок

9. Що ріднить і що розрізняє між собою умови укладання між Польською Короною і Великим князівством Литовським Кревської унії та Люблінської унії? Які політичні наслідки ці унії мали для українських земель?Кре́вська у́нія 1385 року(КУ) — угода, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 14 серпня 1385 р. у м. Крево (Білорусь).Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи (з династії П'ястів) і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі.Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви.Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двоюрідним братом Ягайла, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави (див. Городельська унія 1413). У 1392 за Острівською угодою Ягайло був змушений визнати Вітовта своїм намісником, a 1398 Вітовт проголошує себе повновладним Великим князем Литовським під номінальнoю зверхністю польського короля, чим фактично розриває Кревську унію.Лю́блінська у́нія 1569 (ЛУ)(від лат. unia - союз) — угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Люблін 1 липня 1569 року.Унії ріднить між собою спроба об’єднати ВКЛ та Польщу, але досягнення об’єднання різне. За часів КУ було вирішено зробити об’єднання за допомогою шлюбу, але польська шляхта була незадоволено, що керувати країною мав би король з ВКЛ, а пізніше був опір українських та литовських магнатів і КУ була скасована.ЛУ складалась з інших засад, наприклад, король РП був виборним, також ЛУ сприяли завнішні фактори:У 15 столітті ВКЛ-слабке, а Московська держава(МД) посилюється, тому ВКЛ потрібна допомога для протистояння МД. Українські землі частково були захоплені Польщею6 Галичина, Західна Волинь. Політичні наслідки Уній(для українського народу):1).Українські землі під владою кріпосницької і католицької Польщі-негативний наслідок.2). Більшість укр..земель у складі однієї держави-позитивний насл

10. Які події зумовили війну між Османською імперією та Річчю Посполитою Обох Народів на початку 20-х рр. XVII ст. і яку роль у цій війні відіграло українське козацтво?Фактори, які зумовили війну – були укр..землі, а саме Північне Причорномор’я , на яку посягали турки. Укр.. землі були об’єктом експансії Османської імперії. У 1620 р. розпочалася війна між Туреччиною(Т) та РП. РП опинилась на межі втрати державної незалежності.Про 300-тисячного турецького і 100-тисячного татарського війська Польша змогла виставити лише 37 тисяч власного війська і 40 тисяч козацького. «Директор» Хотинської війни королевич Владислав та його помічник коронний гетьман Ходкевич усі надії покладали на сагайдачного. Війна тривала п’ять тижнів. Військо Сагайдачного врятувало Польшу від політичної катастрофи Після блискучої перемоги над турецько-татарською армадою Османа ІІ під Хотином в 1621 році, досягнутої Річчю Посполитою, насамперед, завдяки 42-тисячному козацькому війську, уряд мусив виконувати свої обіцянки щодо збільшення козацького реєстру. Однак і тут польська шляхта залишалась вірною своєму цинічному ставленню до козаків. Оскільки Туреччина зазнала поразки і небезпека війни з нею вже не загрожувала Речі Посполитій найближчим часом, було вирішено зменшити козацький реєстр до 3-5 тисяч. Це викликало нове загострення соціальних протиріч на Україні, де зростав колоніальний гніт Речі Посполитої, де посилювалася від часів Брестської унії 1596 року експансія католицизму. Трудящі маси не корилися панам, тікали на Запоріжжя, де їх радо приймали козаки. Самі запорожці, незважаючи на заборони уряду, проводили вдасну політику. Підтримуючи своїх прихильників на ханський престол, вони таким чином впливали на політичне життя Криму. Козаки на своїх “чайках” виходили в Чорне море, нападали на турецькі міста-фортеці, звільняли невільників. Їхні морські походи змушували султана тримати для охорони узбережжя значні військові сили.Козаки вели успішні переговори про союз з Росією, Іраном, навіть Кримським ханством і Швецією.

11.Яка держава слугувало моделлю для розбудови Б. Хмельницький Гетьманату? Чим Гетьманат відрізнявся від свого "прототипу" ?Гетьманщина (офіційна назва: Військо Запорозьке) — держава на території центральної і північно-східної України, яка утворилася внаслідок Зборівського договору 1649 року. З 1654 року увійшла під протекторат Московського царства та зберігала свою автономію до 1764-го року, до ліквідації Катериною II.Після втрати державності словом Гетьманщина позначали (наприклад в часи Тараса Шевченка) Лівобережну Україну, що входила до складу Української козацької держави.Край охоплює територію сучасних Чернігівської, Полтавської, Сумської (без південно-східної частини) і лівобережних частин Київської і Черкаської, західну часину Брянської областей.

12.Які існують історико-правові оцінки Переяславсько-Московських домовленостей 1654 р. і які з них, на Вашу думку, є найбільш точними? Відповідь обґрунтуйте.8 січня 1654 року – Переяславська рада.Рішення:Українські землі входять до складу Московської держави зі своєю автономією Березень 1654 року - Березневі статті:1) В Україні гетьманське правління, держава - Гетьманщина2) Гетьман і старшина виборні3).60-тисячний козацький реєстр4).Участь московського війска у війні з Польщею.Московський договір 1654 року був неясно сформульований, що обидві сторони вкладали в нього різний зміст й кожна підходила до нього з урахуванням власних інтересів.Україна вбачала в договорі лише війсковий союз, про що свідчить активна дипломатична діяльність гетьмана у наступні роки, а Москва з перших днів намагалася змінити політику протекторату на інкорпорацію укр., терріторії. М.Грушевський був переконаний, що договір встановлював вассальну залежність У від М. В.Липинський стверджував, що в 1654 р. утворився звичайний військовий союз У і М проти Польщі подібний до тих, які Хмельницький уклав раніше з Кримом і Туречиною, а згодом з Швецією.Об’єктивно договір засвідчив повну незалежність У від П для війни з якою У найшла сильного союзника. На її території було збережено власну війскову, адміністративну та судову владу. Православна церква була признаною вірою М, тому віруючі не зазнали переслідування.

13.Проаналізуйте зміни у державному устрої Гетьманщини в період наступу царизму на її автономію у другій половині XVII - на початку XVIII ст. Росія розпалювала протиріччя між Гетьманом і старшиною. Російська армія у 1708 знищила Батурин а у 1709 Січ. Велику частину українських земель отримала нова московська аристократія. З 1709 по 1722 українці повинні були утримувати 10 російських полків, розташованих на їх землі. У 1719 українцям було заборонено експортувати зерно на Захід. У 1722 була створена Малоросійська колегія з 6 російських чиновників, що повинні були розділяти з гетьманом вищу виконавчу владу, що ввела пряме оподаткування. Але у 1727 колегія була розпущена і українцям знову надали можливість обрати гетьмана. Але російський намісник повинен був спостерігати за всіма зовнішньополітичними зв’язками гетьмана, російський фельдмаршал – за його військовими розпорядженнями, цар отримав право дарувати землі в Гетьманщині. Намаганнями Данила Апостола Київ був приєднаний до Гетьманщини, було створено казначейство Гетьманщини, зменшилася кількість іноземців в адміністрації гетьмана.

14. Як відбувалася ліквідація царизмом автономії України у другій половині XVIII ст. і який вплив на ці процеси мала втрата українськими автономіями прикордонного статусу?На кінець ХVІІ ст. Лівобережжя перетворилося на центр політичного і культурного життя в Україні. Цей край українці називали Гетьманщиною, а росіяни - Малоросією. Старшина фактично витиснула рядових козаків з вищих посад і відсторонила їх від участі в урядуванні, бажаючи домогтися у царя особливих привілеїв для себе.26 липня 1687 р. козацькою радою на р. Коломак генеральний писар І. Мазепа обирається гетьманом. Тут же підписується нова угода з Москвою - Коломацькі статті: гетьман не мав права змінювати генеральну старшину без дозволу царя, у Батурині розміщувався полк московських стрільців, для захисту від татар на півдні будувалися міста-фортеці (запорожці сприйняли це як зазіхання на їхні привілеї). Разом із тим статті не дозволяли російським воєводам втручатися в українські справи.Черговий раз автономія України затверджувалася в урізаному обсягові. Окрім цього, за рахунок обмеження гетьманської влади зміцнилися позиції козацької старшини. І. Мазепа був високоосвіченим політичним діячем. Він знав декілька мов, зібрав багату бібліотеку, ввійшов в історію як великий меценат: за його сприяння було збудовано й відреставровано понад 20 великих Храмів, споруд для Києво-Могилянської колегії та ін.У проведенні внутрішньої політики новий гетьман спирався на козацьку старшину - роздавав їй землі, впорядкував податки, земельну власність. Намагаючись зміцнити гетьманську владу, І. Мазепа вводить Нову категорію козацької старшини - бунчукових товаришів, цілком залежних від нього.У зовнішній політиці Мазепа відмовився від орієнтації як на Польщу, так і на Туреччину та Крим. Розраховуючи зберегти автономію і розширити кордони на південь і захід, він проводив Промосковську політику. До того ж гетьман був близьким другом Петра І. У кінці XVII ст. Мазепа зі своїм військом бере участь у походах Петра І проти Туреччини. Але у 1700 р. Петро І укладає мир з Туреччиною, починаючи Північну війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря. Підписується Константинопольська мирна угода, згідно з якою дніпровські фортеці мали бути ліквідовані. Азов переходив до Росії, але вона не отримувала виходу до Чорного моря.Північна війна утискала інтереси України. Тисячі українців гинули у походах, на будівництві фортець та нової столиці - Санкт-Петербурга. У 1708 р. перед Україною виникла загроза нападу Польщі та Швеції. На прохання Мазепи про допомогу Петро І відповів відмовою. Ставало ясно, що подальша централізація управління в Росії та існування Гетьманщини були несумісні. Окрім цього, участь козаків у Північній війні виявила, що їхня боєздатність менша, ніж регулярного російського війська. Коли поповзли чутки про намір Петра І реорганізувати козацтво, а гетьмана замінити російським ставлеником, то захвилювались і старшина, і Мазепа. Такі дії Петра І з юридичного огляду розв'язували руки Мазепі, бо за умовами угоди 1654 р. Росія була зобов'язана надавати Україні військову підтримку. Отут Мазепа робить свій історичний вибір і починає переговори зі Швецією. Він обіцяє Карлові XII зимові квартири в Україні для шведської армії, запаси їжі та фуражу та військову допомогу в обмін на звільнення України від впливу Москви. В кінці жовтня 1708 р. Мазепа виступає з Батурина назустріч шведам. Пізніше між Україною і Швецією було укладено угоду, згідно з якою остання виступала гарантом козацьких вольностей і недоторканності українських кордонів. Заклики Мазепи підняти повстання проти російського царя не знайшли підтримки серед селян і козаків, які боялися знову потрапити під владу польської шляхти.Петро І здійснює рішучі заходи. Збирається Глухівська рада, де обирається новий гетьман І. Скоропадський. Було зруйновано козацьку столицю Батурин, а її мешканці повністю винищені. Бік Мазепи взяли запорожці під орудою кошового отамана К. Гордієнка. За це Петро І у 1709 р. ліквідує Запорізьку Січ. Вирішальний бій між супротивниками стався 27 червня 1709 р. під Полтавою. Війська Карла XII і Мазепи були розбиті, і вони відступили у Молдавію під владу Туреччини. Тут 22 вересня 1709 р. І. Мазепа помер. Спілка зі Швецією і поразка у війні з Росією безумовно відіграли фатальну роль в історії України. Головними причинамипровалу політики Мазепи можна вважати передусім вузькість соціальної бази, на яку він спирався, і переоцінка сил Швеції.Це й зумовило неможливість збереження оптимального варіанту української автономії у найскладніших внутрішньо- і зовнішньополітичних умовах.У 1710 р. залишки козацького війська обирають на гетьмана П. Орлика (1710- 1742 рр.) - колишнього генерального писаря при І. Мазепі. Намагаючись забезпечити собі підтримку, Орлик створює проект під назвою «Пакти і Конституція прав вольностей Запорізького Війська» - угоду між гетьманом, старшиною і запорожцями. Статті конституції передбачали встановлення національного суверенітету, забезпечення демократичних прав людини, єдності та взаємодії законодавчої, виконавчої і судової влади. У зовнішній політиці передбачалася спілка зі Швецією та кримським ханом. П. Орлик виступив за непорушність кордонів Війська Запорізького, визначених ще Зборівською угодою. У тодішніх історичних умовах проголошення прав мало суто декларативний характер. Орлик, підтриманий Карлом XII, вступає у спілку з Туреччиною і Кримом і на початку 1711 р. організує спільний похід запорожців і татар проти російських військ вУкраїні. Проте наступ не мав успіху, і Орлик був змушений повернутись в еміграцію.За часів правління І. Скоропадського посилюється контроль Москви над Україною. До гетьмана був приставлений резидент - стольник А. Ізмайлов. У 1715 р. Петро І ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р. Росія проголошена імперією. Після закінчення Північної війни Петро І вживає заходи з ліквідації автономії України. В 1722 р. створюється Малоросійська колегія (1722-1727 рр.) на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Вона складалася з шести російських офіцерів і прокурора та поділяла владу з гетьманом. По смерті І. Скоропадського вводиться заборона на вибори гетьмана. Українські питання з Колегії іноземних справ переходять до російського Сенату. Наказний гетьман П. Полуботок очолив боротьбу за залишки автономії Гетьманщиниі домігся від Сенату певного обмеження функцій Малоросійської колегії. Але в середині 1723 р. він був заарештований і ув'язнений в Петропавлівській фортеці, де й скінчив своє життя. Смерть Петра І у 1725 р. та загроза війни з Туреччиною змінили політичну ситуацію в Росії. Під тиском О. Меншикова, який володів значними маєтками в Україні, в 1727 р. Петро II ліквідував Малоросійську колегію і дозволив вибори гетьмана. Ним було обрано Д. Апостола. Але незабаром з'являються так звані «Рішительні пункти», які визначали статус України у складі Росії. Причому вперше цей документ виник у формі не угоди, а царського указу. Гетьман не мав права дипломатичних стосунків, старшина і полковники затверджувались імператором, усі митні прибутки України мали надходити у державну скарбницю. Тобто мова йшла лише про формальне відновлення автономії, хоч це і затримало цілковиту інтеграцію Гетьманщини у структуру Російської імперії. Після смерті Д. Апостола у 1734 р. імператорка Анна Іоанівна (1730- 1740 рр.) не дозволила обрати нового гетьмана і всю владу в Україні передала князеві Шаховському й так званому Правлінню гетьманського уряду. В середині XVIII ст. козацька старшина почала клопотатися про відновлення гетьманства. 22 лютого 1750 р. за рішенням Єлизавети Петрівни Правління гетьманського уряду було розпущено і на гетьмана обрано К. Розумовського - молодшого брата фаворита імператорки. Розумовському вдалося розширити автономію України, повернувши її справи з Сенату до іноземної колегії. Київ і Запоріжжя знову підпорядковувалися гетьманові. Відновив Розумовський і склад генеральної старшини і суду. Але у 1754 р. була ліквідована одна з важливих ознак автономії - державна митниця на кордоні між Гетьманщиною та Росією. А в 1761 р. Київ переходить під пряме імперське правління. Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення Розумовського з проханням про введення спадковості гетьманування і розширення його прав знову ліквідувала цей інститут в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764-1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). На початку 80-х років був скасований полковий устрій на колишній Гетьманщині. У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво - більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину - в селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові. Козацька старшина отримала офіцерські звання у російській армії. Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ.

У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва - Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім - Малоросійське генерал-губернаторство). В 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні пікінерські полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить «Жалувана грамота дворянству», за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї. У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Усі органи Української держави були остаточно знищені. Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Усі органи Української держави були остаточно знищені.