МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ , МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Сарненський педагогічний коледж

Рівненського державного гуманітарного університету

Циклова комісія викладачів

фізичного виховання

ТРАВМАТИЗМ ТА ЙОГО ПРОФІЛАКТИКА ПІД ЧАС ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ

Курсова робота

з теорії і методики

фізичного виховання

студента IV курсу Ф-41 групи

Омельковця Анатолія Петровича

Науковий керівник:

викладач теорії і методики

фізичного виховання

Жабчик Віталій Васильович

Сарни-2011

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Основні характеристики травматизму на заняттях фізичною культурою...........................................................................................................7

1.1 Суть поняття, структура, статистика………………………………………7

1.2 Причини і механізми травм, що виникають під час занять фізичною культурою………………………………………………………………………..9

1.3 Класифікація й ознаки травм, що виникають під час занять фізичною культурою……………………………………………………………………….11

Розділ 2. Заходи запобігання травмам та порядок дій при їх виникненні

2.1 Профілактика травматизму під час занять фізичною культурою (організація та методи тренування і занять)………………………………….16

2.2 Надання долікарської допомоги при травмах, що виникають під час занять фізичною культурою……………………………………………………21

Розділ 3. Травматизм та його профілактика на заняттях фізичною культурою: спостереження та власний досвід……………………………..27

Висновки………………………………………………………………………...30

Список використаної літератури…………………………………………….32

ВСТУП

Актуальність цієї теми в світлі останніх подій не викликає жодних сумнівів. Кількість смертельних випадків на уроках фізичної культури останнім часом в Україні не може не лякати – чотири смерті школярів фактично за один місяць. Ще одна дитина померла на змаганнях із тхеквондо. І хоча чиновники активно взялись за перегляд нормативів, експерти переконують, що скасовані вимоги не є небезпечними для школярів і звертають увагу на значне погіршення здоров'я дітей за останні роки. Фахівці радять постійно привчати дітей до навантажень. На їх думку, проблеми зі здоров’ям у дітей виникають через те, що вони до цього не звиклі. Разом з тим, коли треба скласти нормативи, діти біжать без підготовки. Але ж загальновідома річ, що навантаження має бути поступовим. Відповідно, травми в таких випадках практично неминучі. В той же час лікарі стверджують протилежне – фізкультура – не спорт, а отже перенавантаження дітей на уроках неприпустиме, адже здоров’я пересічного сучасного українського школяра є набагато гірше, ніж 30-40 років тому.

Відтак уряд скасував нормативи фізичної підготовки учнів від 1996 року та тимчасово заборонив бігати у школах кроси. Федерація легкої атлетики обурена «непродуманими діями уряду». Батьки школярів, налякані трагічними подіями. А що має робити вчитель? Він має бути на сторожі. Він має вжити всіх можливих заходів аби не допустити виникнення травм на уроках, а також бути готовим правильно надати долікарську допомогу дитині при виникненні такої потреби.

Мета цієї курсової роботи – визначити загальні положення травматизму при занятті фізичною культурою, окреслити засоби та методи профілактики, надання першої долікарської допомоги та реабілітації травмованого, який отримав ушкодження або захворювання опорно-рухового апарату. Відповідно до цієї мети, визначено такі завдання:

• визначити причини та механізми виникнення спортивних травм;

• класифікувати травми за видами спорту;

• чинники, які спричиняють виникнення травм;

• визначення травма, види травм;

• сформулювати практичні рекомендації попередження виникнення травм;

• визначити порядок дій при наданні долікарської допомоги при виникненні травми на занятті фізичною культурою.

Об’єкт дослідження – заняття з фізичної культури, на прикладі якого буде розглянуто і проілюстровано ймовірність виникнення травм, а також способи профілактики їх виникнення.

Предмет – система теоретичних та практичних навичок, необхідних для профілактики травматизму під час занять фізичною культурою.

Методи дослідження Теоретичний аналіз літературних і наукових даних, аналіз передового практичного досвіду спеціалістів з фізичної культури та спорту, особистий досвід тренування, документи планування, обліку і звітності, що відображають навчально-тренувальний процес.

Огляд літератури Ця тема є досить широко представленя в науковій літературі. Насамперед, це посібники і практичні рекомендації для тренерів та вчителів, а також література медичного характеру.

Посібник «Педагогическая практика по физической культуре в школе: Учебно-методическое пособие» містить практичні рекомендації з організації роботи вчителя в загальноосвітніх школах.

В книзі «Самоконтроль физкультурника» її автор – Синяков А.Ф. пропонує способи визначення оптимального навантаження, способи визначення рівня фізичної підготовки за допомогою тестів тощо.

В книзі «Травматологическая и ортопедическая помощь» маємо характеристику травм, їх класифікацію, а також рекомендації щодо надання допомоги травмованим. Брошура «Техника безопасности на уроках физической культуры» містить практичні рекомендації вчителям, медперсоналу шкіл як уникнути травматизму на уроках фізичної культури, а саме: вимоги до огганізації уроків, вимоги до обладнання і матеріалів, лікарський контроль за фізичним вихованням учнів тощо. Книга Ветличенко В.К. «Физкультура без травм» дає грунтовний опис організації роботи зі спортсменами, аби спортивні досягнення не супроводжувалися травмами спортсменів. Книга детально описує оптимальний розпорядок дня, харчування тощо. Сайт www.lib.sportedu.ru є офіційним сайтом Центральної галузевої бібліотеки з фізичної культури та спорту і містить велику кількість професійної літератури з фізичної культури – посібників, наукових праць, преси.

Структура роботи Курсова робота складається із трьох розділів. У першому розділі «Основні характеристики травматизму на заняттях фізичною культурою» даємо визначення травм, які виникають під час занять, визначаємо їх структуру, та наводимо статистичну інформацію спортивного траматизму. В цьому ж розділі ми класифікуємо травми, а також з’ясовуємо ймовірні причини їх виникнення, як зовнішні, так і внутрішні.

В другому розділі «Заходи запобігання травмам та порядок дій при їх виникненні» ми визначаємо, які заходи необхідно вживати для профілактики травматизму на заняттях. Насамперед, йдеться про організацію та методи тренування. Окрім того, ми визначаємо практичні рекомендації надання долікарської допомоги при травмах, які можуть виникнути на занятті фізичної культури. Йдеться про накладання пов’язок, шин, зупинення кровотечі, транспортування травмованого тощо.

У третьому розділі «Травматизм та його профілактика на заняттях фізичною культурою: спостереження та власний досвід» на прикладі занять фізкультурою у ЗОШ І-ІІІ ст. с.Чудель розглянуто приклади профілактики травматизму, а також надання долікарської допомоги при виникненні травм на заняттях.

Це дослідження може мати практичне використання в роботі будь-якої школи. Враховуючи всі викладені в роботі аспекти роботи викладача фізичної культури, вчитель, тренер може зробити проведення занять значно безпечнішим з точки зору виникнення травм.

Курсову роботу завершують висновки та список літератури.

Розділ 1. Основні характеристики травматизму на заняттях фізичною культурою

1.1 Суть поняття, структура, статистика

Травматизм під час занять фізичною культурою – це нещасні випадки, що виникають під час заняття спортом (планових, групових чи індивідуальних, на стадіоні, в спортивній секції, на майданчику) під наглядом викладача фізичної культури або тренера. Травми під час занять фізичною культурою і спортом виникають значно рідше, порівняно з промисловими, побутовими, вуличними та іншими видами травм. Вони складають близько 3 % від загальної кількості. Як правило, ці травми не загрожують життю травмованого, однак вони відбиваються на його загальній та спортивній працездатності, часто потребують довгого періоду на відновлення втраченої працездатності[3].

Найчастіше травми виникають під час занять боксом, футболом, хокеєм, боротьбою, мотоспортом, гімнастикою[4]. Під час заняття кожним видом спорту трапляються характерні саме для цього виду спорту травми. Приміром, у футболістів та хокеїстів найчастіше спостерігаються пошкодження меніску колінного суглобу. Найрозповсюдженішими є пошкодженнями м’яких тканин з переважанням забоїв, переломи кісток не перевищують 3 % загальної кількості травм, вивихи складають 3-5 %. Основна частина травм припадає на кінцівки, далі йдуть травми голови і тулуба. Іноді спостерігаються випадки розвитку хронічних процесів як результату раніше отриманих пошкоджень. Внаслідок повторних травм вони загострюються і призводять до тривалої втрати спортивної працездатності. Великі фізичні навантаження, які іноді застосовують, особливо при підготовці до різноманітних змагань, потребують добре відлагодженої системи відновлення пошкоджених ділянок і організму загалом [9].

Зведенні матеріали про стан захворюваності спортсменів, що представляють різні види спорту, показують, що найчастіше трапляються хронічні запальні та дегенеративні зміни опорно-рухового апарату, які є наслідком попередньо завданих і не до кінця вилікуваних травм, повторних мікротравм та фізичних перенавантажень. При цьому найчастіше травмуються найбільш навантажені суглоби, зв’язки і м’язи [9].

Як свідчить практика, захворювання опорно-рухового апарату значно частіше трапляється у кваліфікованих спортсменів, аніж у менш кваліфікованих, починаючих. Це значною мірою пов’язано з більшими фізичними навантаженнями на тренуваннях. Значний відсоток таких змін у знаних спортсменів пояснюється недостатньо відповідальним ставленням до лікування травм, відновлення тренувань, а також недостатньо точної діагностики [3].

Розглянемо пошкодження по видах спорту.

При заняттях легкою атлетикою трапляються гострі та хронічні травматичні захворювання опорно-рухового апарату, викликані в більшості випадків попередньою травмою або не значними, однак часто повторюваними травмами; забої (50 %), рани (19 %), пошкодження суглобів (15 %) та інші. В основному, описані травми стосуються нижніх кінцівок (70 %) [3].

При кросі найчастіше трапляються забої нижніх кінцівок при ударі до бар’єру, травми суглобів. Іноді травми гомілковостопного суглоба ускладнюються переломом однієї або обидвох литок з вивихом стопи [3].

При занятті бігом на короткі дистанції найрозповсюдженішими є травми двоголового м’яза бедра, ікроножний та камбалоподібний м’яз гомілки, розтягнення, пошкодження ахілового сухожилка, зв’язкового апарату гомілковостопного суглоба [3].

При занятті бігом на короткі та середні дистанції трапляються запалення стопи і гомілки, які виникають при тренуванні на твердому грунті, при фізичних навантаженнях ікроножного та камбалоподібного м’язів [3].

При стрибках у висоту можуть виникнути травми гомілковостопного суглоба, зокрема його зв’язкового апарату, що можуть супроводжуватися переломом литки; травми колінного суглоба з пошкодженням менісків [3].

При стрибках у довжину можуть виникнути забої, пошкодження суглобів, переважно гомілковостопного [3].

При занятті спортивною гімнастикою найчастіше трапляються синці, забої, розтягнення, пошкодження суглобів, переважно променезап’ясткового, ліктєвого, плечового, гомілковостопного і колінного. Окрім того, мозолі. Більше 70 % травм при заняттях гімнастикою припадають на кисті та пальці рук [3].

При занятті баскетболом найчастіше трапляються травми гомілковостопного суглоба, зокрема підвивих або повний вивих, при якому пошкоджується зв’язковий апарат суглоба; травми пальців кисті, стопи, забої, синці; травми колінного суглоба (розтягнення і розриви зв’язок і пошкодження менісків) [3].

Для занять волейболом характерні пошкодження зв’язкового апарату гомілковостопного та колінного суглобів, травми пальців та кисті, вивихи великого пальця, забої тулуба. Тривалі нераціональні заняття волейболом можуть призвести до розвитку деформуючого артрозу плечового суглоба руки, що б’є [3].