Лекція 1: Евристика як наука.
План:
1. Історія становлення евристики як науки.
2. Предмет і завдання евристики
1. Історія становлення евристики як науки.
«Еврика!» цей вигук давньогрецького вченого і винахідника Архімеда відомий всім ще з шкільної лави.Це слово не просто констатація факту знахідки, в нашій свідомості воно ассоціюється з виразом найвищого почуття задоволення, радості і захоплення від знайденого рішення задачі, яку до цього довго не вдавалося вирішити і шлях вирішення якої був заплутаним і тернистим. А саме рішення, як правило, немовби зблистуло зненацька і виявилося таким простим. В більшості випадків, наступним і супутним словом-синонімом, яким можливо охарактеризувати наші емоційні(і не тільки) переживання, буде слово «геніально».(Але про це ми ще згодом і докладно поговоримо.)»Еврика»-це фінал пошуку тієї істини, того знання, шлях до якого невідомий, і не завжди той, хто його знайшов, може точно сказати як він це зробив.Думається, більшість із нас відчувала такий стан душі.
Пройшло більше двох тисячоліть, і у нашому лексиконі з′явилося слово «евристика». В наш час воно знайшло широке використання: «еврістичне мислення», «еврістичні прийоми і методи», «еврістичні якості» тощо.Коли ми вживаємо ці слова, то не завжди задумуємося над тим, який конкретно смисл намагаємося вкласти в поняття «евристика» в тому чи іншому випадку, але в будь-якому разі воно завжди повязане у нашій свідомості з продуктивною, творчою діяльністю. Ця особливість зумовлює, зрозуміло, велику зацікавленість з боку наук практично у всіх галузях людської життєдіяльності. Тобто, фактично сьогодні немає жодної науки, яка б тим чи іншим чином не розглядала евристику через призму своїх категорій. Деякі дослідники проблем творчості наголошують, що у 60-80-х роках визначилися три аспекти евристики:
-кібернетичний, направлений на побудову машиних програм;
-винахідницький, що застосовується для висування творчих ідей, науково-технічних, раціоналізаторських та конструкторських рішень;
-психолого-педагогічний, пов'язаний з розробкою методів організації продуктивної освітньої діяльності.
Але ми вважаємо, що буде доцільним ввести і четвертий, власне філософський аспект, спираючись в першу чергу на визначення евристики, яке пропонується у Великому енциклопедичному словнику. Нагадаємо, що він дає три напрямки у поясненні феномена евристики:
1. спеціальні методи, що використовуються в процесі відкриття нового;
2. наука, яка вивчає продуктивне творче мислення;
3. метод навчання, який сягає до Сократа (т.зв. майевтика, або сократичні бесіди).
Так ось, саме друге визначення можливо віднести до сфери зацікавленості філософії, оскільки, як відомо, вона оперує найбільш загальними, всеохоплюючими категоріями пізнання і пояснення навколишньої дійсності. Щоб обгрунтувати це твердження, коротко розглянемо генезис еврістичних пошуків.
Отже, виділившись в епоху античності як метод ведення бесіди, еврістика ще довгий час зберігала скромне «прикладне» значення. Занепад античних наук призвів до забуття на довгі віки закладені античними мудрецями начал еврістики, хоча і в епоху середньовіччя спроби розкрити «таємницю» творчості намагалися робити найкращі «уми» того часу, зокрема такі, як Раймонд Лулій і Ансельм Кентерберійський. Думки про універсальний метод пізнання володіли розумом Леонардо да Вінчі. В ХVI-XVII тис. праці Г.Галілея, Ф.Бекона та інших вчених відродили еврістичні підходи в науці і техніці. Зокрема, Бекон жалкував, що «до цих пір ігнорується необхідність існування особливої науки про винаходи і створення нових наук. Те, що потрібно створити такий розділ науки – цілком безперечно». Багато цікавих ідей в цьому напрямку розробив німецький філософ і математик Г.В.Лейбніц(1646-1716рр.), який пропонував розчленовувати усі поняття на елементарні чарунки, які утворюють немовби абетку людських думок, а потім, комбінуючи ці елементи, складати безкінечну кількість рішень.( Це було свого роду продовження колової машини Р.Лулія.) Саме Лейбніцу належить вислів, який став своєрідним девізом усіх, хто працює в царині еврістики: «У світі є речі, набагато важливіші, ніж ніж самі значні відкриття – це знання методу, яким вони були зроблені». А французький філософ Рене Декарт вважав навіть, що краще зовсім не думати про відшукання яких би там не було істин, ніж робити це без будь-якого методу. (До речі, відмітимо, що ці філософи, як і голандець Спіноза, були раціоналістами за своєю світоглядною позицією, але і вони віддавали належне такому способу осягнення істини, який вони називали інтуїцією.Саме вони звернули увагу на той факт, що у складі інтелектуальної діяльності людини є істини, які розум виявляє не на підставі логічного доказу, судження, а шляхом своєрідного безпосереднього «інтелектуального бачення».) Ряд правил винахідництва запропонував німецький філософ Х.Вольф(1679-1754рр.).Чеський математик Б.Больцано (1781-1848рр.) у своїй праці «Науконавчання» уже виклав деякі еврістичні методи і прийоми. У Росії розробкою теорії евристики на початку ХХ сторіччя багато займався видатний інженер-патентознавець П.К.Енгельмейер, який описував евристику у винахідництві. Спробам побудови теорії творчості присвячені праці К.Ерберга, С.О.Грузенберга.