6. Особливості госп-го роз-ку та ек.Думки Давнього Китаю.

Китайська цивілізація виникає в зоні так званого «пшеничного поясу», в долині річки Хуанхе, а процес ко­лонізації прямував на південь. Розвивається поливне зе­млеробство, що стає панівним завдяки будівництву ве­ликих зрошувальних систем. Техно­логія поливного землеробства, як і вирощування рису, консервативна, зрошувальні системи будуються на тривалий період, що нараховує століття, а інколи й тисячоліття. Во­ни потребують постійного нагляду та ремонту, які не може здійс­нювати сільська община. Тож необхідне втручання потужного інституту — держави (монарха, деспота, магараджі) з глибокою централізацією управління, що зумовлює форму землекористу­вання і землеволодіння. Клімат — один із факторів, що визначає розвиток цивілізації. Зародження китайської цивілізації відбулося наприкінці епохи за найсприят­ливіших умов. Тут відбувалося ви­рубування лісів, що призвело до руйнування ґрунтового багатст­ва. Постала загроза екологічної кризи тому колонізація півдня, перехід до поливного рільництва та лісового господарства бу­ли життєвою необхідністю. У цьому — подвиг китайського наро­ду, що знайшов вихід з екологічної кризи, від якої загинуло бага­то цивілізацій. Потрібно було втручання держави. Крім того, на соціальному становищі народу позначилося зростання тиску де­мографічного фактора і клімату на життєвий простір. У давньому Китаї поважають науку, знання, мудрість. Населення поділяється на верстви: чиновники і народ. Останній, своєю чер­гою— на вчених, рільників, ремісників і торгівців. Платню як громадські, так і військові чиновники отримують зерном. Тут достатньо розвинені торгівля, міське ремесло, але, як і в Римі, ринково-грошові відносини в аграрній галузі замирають. Панує державне регулювання зерна. Земля — власність держави в особі імператора. Землероб має наділ і сплачує земельний податок зерном. Для створення сприятливих умов стабільності господарського устрою потрібні закони й релігія, сформовані звичаями. Економічна думка Старо­давнього Китаю виникла та розвивалася в рамках тогочасних філософських та політичних учень, основними напрямами яких були конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм, кот­рі сформувалися у IV — Ш ст.., до н.е. Конфуцій підтримує розподіл суспільства на стани але при цьому закликає до морального удосконалення, досягнення природних правил про повагу до старших, про синівську шанобливість і дружбу між братами. Достаток на думку Конфуція залежить від багатьох факторів ала особливу увагу приділяє – «мистецтву керувати народом». Уваги заслуговує думка Конфуція про здатність освіченого правителя справедливо розподіляти створене в суспільстві багатство. Вчення Конфуція націлене на збереження стабільного рабовласницького ладу, зміцнення авторитету держави, використання з цією метою традиційних форм, обрядів. Конфуціанство знайшло свій розвиток у поглядах Менц-Зи, який виправдовував соціальну нерівність «небесною волею» але разом з тим він виступав проти рабовласницького гніту, закликав до розвитку общинного землекористування виступав на захист общини і селян. Критиками Конфуція були Мо-дзи і його прихильники моїсти. Вони проповідували природну рівність людей, заперечували становість та привілеї. Моїсти обґрунтовували всезагальну участь людей в працях та розвиток вільної ініціативи дрібних виробників. В IV-III ст. до н.е. в Китаї набули широкого розповсюдження ідеї колективної економіки трактату «Гуань-дзи», в якому джерелом багатства проголошується праця, в якості багатства розглядаються матеріальні блага. В трактаті створюється думка про стабільність розвитку економіки, для цього пропонується створення запасів хліба в державі, створення пільгових землеробів.