1) Витрати виробництва і їх загальна характеристика. Собівартість продукції, її види, структура і шляхи зниження

У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Тому витрати - це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. Витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.

Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.

По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства І витрати підприємств. З позиції суспільного виробництва до цитрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.

Витрати підприємства на виробництво - це витрати на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.

По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці бухгалтерські витрати.

Слід пам'ятати, що існування витрат в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Альтернативні витрати - це альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому альтернативному варіанті їх застосування. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.

Економічні витрати - це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

Економісти вважають витратами всі платежі - явні та неявні, - які потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності.

Виплати фірми, пов'язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми.

Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировими, енергії і т.д.), які не є власністю даного підприємства.

Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми витратами.

Крім того, до економічних витрат належать нормальний прибуток мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства.

Отже, економічні витрати - це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити І утримати ресурси в межах даного напряму діяльності.

Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Ми визначаємо миттєвий період як проміжок часу, який настільки короткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал. Довгостроковий період - це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.

В політекономії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних І граничних витрат.

Постійні витрати (ПВ) - це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Це орендна плата, амортизація основного капіталу, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Постійні витрати виплачуються навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.

Змінні витрати (ЗВ) - це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне І т.д.

Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати (ВВ):

вв=пв+зв.

Граничні витрати виробництва ~ це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції.

Середні витрати - це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару.

Кількісний вимір витрат виробництва продукції на рівні підприємства виражається за допомогою такої економічної категорії як собівартість, яка обчислюється у грошовій формі.

Собівартість - це грошові кошти, затрачені підприємством на виготовлення і збут продукції.

Залежно від повноти представлених витрат розрізняють декілька видів собівартості:

Індивідуальна- це затрати на виробництво одиниці певного виду продукції. Цехова - всі затрати виробництва в межах певного цеху, за винятком загальнозаводських. Виробнича сума затрат на виробництво продукції, що включає виробничі І загально управлінські витрати підприємства. Повна собівартість включає фабрично-заводську, а також затрати, пов'язані з реалізацією продукції (поза виробничі витрати),

За економічним змістом витрати, що входять у собівартість, поділяють на; основні - пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції; накладні - включають витрати на організацію, управління, технічну підготовку Й обслуговування виробництва, проценти за кредит банку, витрати на охорону праці та оплату праці управлінського апарату, канцелярські витрати тощо.

Практично такий поділ знаходить застосування при калькуляції собівартості, де витрати поділяють на прямі пов'язані з даним процесом виробництва (на сировину і матеріали, оплату основних виробничих робітників і т.д.)- Вони відносяться на окремі види продукції. І непрямі - пов'язані з роботою підприємства в цілому.

Співвідношення елементів витрат у повній собівартості на виробництво продукції називається її структурою. У собівартість включаються такі елементи витрат: сировина і матеріали; паливо і енергія; основна зарплата виробничих робітників; відрахування на соціальне страхування; витрати на підготовку і освоєння виробництва; витрати на утримання і експлуатацію обладнання: цехові витрати; загальнозаводські витрати; втрати від браку; інші виробничі витрати; поза виробничі витрати.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва відводиться пониженню собівартості продукції. Основним шляхом зниження с:

1. ріст продуктивності суспільної праці;

2. економія сировини, матеріалів, палива, енергії;

1. раціональне використання основних виробничих фондів, удосконалення управління. розвиток спеціалізації виробництва, покращення матеріально-технічного постачання і збуту продукції;

3. покращення якості продукції;

2. раціональне використання робочої сили шляхом впровадження наукової організації виробництва та зміцнення трудової дисципліни.

2) Прибуток: суть і роль в економіці

Підприємницька діяльність господарюючих суб'єктів спрямована на одержання прибутку. Саме наявність прибутку або можливість його одержання спонукає їх входити в певну сферу діяльності, а за відсутності прибутку або навіть загрози його відсутності - покидати певний сегмент ринку.

На сучасному етапі значна увага приділяється аналізу прибутку фірми, яка діє в умовах різних типів ринкових структур. При цьому прибуток трактується як виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами фірми.

Існування двох підходів до виміру витрат (бухгалтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку (див. рис.4).