Перший Острозький ординат Князь Януш Острозький

(1554-1620) –

останній з великого роду князів Острозьких– воєвода волинський, каштелян краківський, староста черкаський, канівський, богуславський, володимирський і переяславський, був першим, хто перейшов в католицизм.

Старший син кн. Костянтина Костянтиновича Острозького і Софії Тарновської.

У молоді роки князь Януш об’їхав Італію, Францію, Німеччину. Найдовше він перебував при дворі австрійського цісаря Максиміліана. Князь Костянтин посилав туди сина на військову виправу, наказуючи носити тільки польський військовий одяг, а приятелів заводити тільки з поляків чи угорців. Там і почав кн. Януш приглядатися до уніатів. Приїжджаючи до батька в Острог, він не залишався там, а відразу їхав до Межирича, що біля Острога, де була католицька каплиця і один-єдиний чернець-францисканець. Розгніваний батько ув’язнював Януша, не дозволяючи йому навіть розмовляти з двірськими, а лише з православним попом. У Дубні кн. Костянтин Костянтинович винайшов для Януша ще більшу кару: він сідав вечеряти з молодшим сином Олександром, а Януш мусив вечеряти і ночувати з челяддю. Однієї ночі, коли всі поснули, пішов до нього і знайшов Януша сплячим серед челяді: ненавидячи його за відступництво від віри, дістав шаблю і намірився зарубати сина. Занісши шаблю, крикнув, щр негідний він більше жити на цьому світі. Януш у тій хвилі прокинувся, вирвав від батька шаблю і, подаючи йому свою, сказав: «Батьку, не варто, щоб ту шаблю, кров’ю ворогів не раз залиту, своєю власною кров’ю осквернити. Ото маєш мою і шию мою, тисячу смертей охоче прийму за віру свою». Саме тоді і стався перелом у їхніх стосунках – князь Острозький більше не доймав сина, а навпаки, послав його вже не до в’язниці в Дубно, а назад до цісарського двору, застерігаючи тільки, щоб не зрадив свого однострою, як зрадив віру, щоб не женився, хіба що з полячкою чи угоркою.

У 23-річному віці Янушеві довелося захищати Дубно від нападу кримських татарів.

На час нападу татарів /1577/ Дубенський замок був закутий в олово і броню і мав значні запаси провізії. Сало, смалець, риба, оселедці, в’ялене м’ясо, сушина рахувалися бочками. Отже, замок міг витримати тривалу облогу, не хвилюючись про воду, провізію і озброєння. Сітка підземних ходів з’єднувала замок з різними частинами міста, допомагаючи обложеним. Татари підійшли до Дубна 4 березня 1577 року. Їх було понад 2000. Кочівники мали на меті пограбувати замок і взяти в полон доньку князя К.К. Острозького Катерину. Молодий князь Януш, попереджений батьком про наближення ворога, відігнав їх залпами замкової артилерії, і ті відступили. Проте далеко не пішли, а отаборилися в поблизьких селах – Семидуби, Рачин, Погорільці, Мирогоща, Тараканів, Знесення, Івання. 5 березня татари знову намагалися взяти замок і знову потерпіли поразку. Того ж дня з татарського табору втік полонений русин, від якого кн. Януш довідався про сили ворога.

6 березня татари почали замощувати ополонки на річці Ікві, спеціально підготовлені захисниками замку і, покинувши коней біля монастиря Чесного Хреста, йшли піші з луками і шаблями. Кілька сотень татарів підібралося до валів Луцької брами і засипали стрілами місто. Вистріливши, вони підбігали і ховалися за руїнами передмістя Забрама. Замковий загін змусив татарів відступити, але вони поверталися знову і знову. Другий загін готувався атакувати місто з боку Чесно-Хрестського монастиря. Татари майстрували містки з соломи і дерев’яних жердин і так переправлялися. З великими втратами їх відбили воїни князя Януша і захисники передмістя Сурмичі. Саме ж передмістя князь наказав спалити ще раніше. 7 березня кн. Костянтин послав з Острога до Дубна свого татарина, який мав здатися в полон і повідомити ворогів, що князь Острозький збирається напасти на них великою силою. Таке повідомлення змусило татарів відступити. Відступаючи, кочівники спалили більше 200 сіл, які належали Острозьким.

У Дубні кн. Януш виступив фундатором костелу Яна Непомука (1612)і костелу та монастиря бернардинів (1620).

У 1584 р. король Стефан Баторій призначив кн. Я. Острозького волинським воєводою, зважаючи на те, що він дотримувався поглядів володаря. Завдяки прихильності католицьких кіл, у 1593 р. кн. Януш отримав посаду краківського каштеляна. Свої позиції зміцнив одруженням з Катериною Любомирською, донькою Себастьяна, малогоського каштеляна.

Відразу після смерті кн.Костянтина, у 1608 році, кн. Януш заснував Острозьку ординацію, столицею якої спочатку вважався Острог, а пізніше – Дубно. Ординацією в ті часи називали загал земельних маєтностей, які складали одну неподільну цілісність, яка не підлягала заборгуванню і успадковувалась першородним у прямій чи бічній лінії нащадком чоловічої статі. У Речі Посполитій було було п’ять таких ординацій, з яких Острозька вважалась однією з найвідоміших і була створена не для того, щоб вивищити над іншими рід Острозьких, а для забезпечення прибутками на утримання війська. Країні, на яку постійно нападали, потрібен був захист, і князь Януш Острозький, який стільки разів був свідком спустошення Волині і сам не раз відважно громив ворога, відчував потребу мати певну силу, готову відбити нападників.

Передбачаючи безпотомну смерть, кн. Януш поділив свої маєтності на дві частини. Одну частину, спадкову, залишив для розподілу родині, а на основі другої заснував ординацію, затверджену в 1609 році сеймовою Конституцією.

Статутом ординації засновник забезпечував довічне постачання на кожну військову потребу 600 озброєних людей під накази гетьмана і короля. Ординат зобов’язувався сповідувати католицьку віру і користуватися гербом Острозьких. Князь Януш п’ять разів відміняв статут ординації і тільки в 1618 році в Люблинському трибуналі його затвердив остаточно. У статуті було названо всіх родичів, Острозьких і Заславських, які мали право претендувати на ординацію. Передбачалося, що коли таких не залишиться – ординатські маєтності повинен отримати мальтійський кавалер високого походження та відваги і лише з польського, литовського чи руського народу, якого б обрав сейм більшістю голосів, щоб судився земським місцевим законом і утримував 600 воїнів, а також фортецю Дубно, на захист держави. Ординація охоплювала ключі: замки та міста Острог, Дубно, Степань, Костянтинів, Базелійськ, Сульжич, Красилів, Кузьмин, Чорторию, Сапанів, Миропіль, Немильну, Заборицю, Чуднів, Пйонтек, Янушпіль, Соснів, Дітковиці, Піків, Глинськ, Вільськ, Нов, Остріжок, Краснопіль, Литвиж, Грибовицю, Лісну і Ємиловичі, що складали 24 міста і 592 села. Острозька ординація годувала 6000 шляхти, з якої виходило 600 озброєних людей для захисту країни. Князь Януш купував поблизькі шляхетські маєтки і лишав попереднім власникам з обов’язком в разі потреби виступити проти ворогів Речі Посполитої. Ординатське військо /міліція/ складалося з піхоти і двох кінних хоругов, одна з яких, гусарська, звана Золотою, друга, легка, звалась Білою. Міліція прирівнювалась у привілеях до гарнізонного війська, або ж коронного. Комендант Дубенської фортеці мав чин полковника. Тримаючи в Дубні постійно до 300 воїнів, кн. Острозький подбав про його захищеність. На початку ХVІІ ст. він укріпив замок двома бастіонами з вежами, які з’єднувала стіна, звана куртиною. В’їзд до замку захищався глибоким ровом, стіни якого обкладено каменем, і підвісним дерев’яним мостом. План Дубна Ульріха фон Вердума 1671 року свідчить, що веж у замку було чотири. Це припускав і доктор історичних наук, археолог Ігор Свєшніков у 1995 році.

Вельможний ординат всіляко намагався вкоренити католицьку віру на своїх землях. У Дубні кн. Януш виступив фундатором костелу Яна Непомука і костелу та монастиря бернардинів.