2. Принципи розподілу влад як одна із основ конституційного ладу незалежної Української держави.

Згідно ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, але деякі науковці виділяють ще дві окремі гілки влади, а саме: інститут президента України та інститут Прокуратури. Законодавцем закладено в Основний Закон такі першочергові конституційно-правові інститути як: основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборче право, інститут референдуму, конституційний контроль, інститут парламентаризму, інститут президента, територіальний устрій, громадянство, місцевого самоврядування та інші. Конституція України визначає основні принципи організації та реалізації життєдіяльності України, а прийняті Верховною Радою України конституційні Закони, які є безпосередньою похідною Конституції, більш детально розкривають принципи формування та діяльності конституційно-правових інститутів.

Так, Верховною Радою України були прийняті: Постанова від 16 березня 2006 р. «Про Регламент Верховної Ради України», яка повністю врегульовує всі виключні повноваження, що відносяться до відання Верховної Ради України порядок її організації та діяльності; Закон України «Про судоустрій України» від 07.02. 2002 р., що визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні та Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.91 р., який врегульовує діяльність прокуратури щодо здійснення прокурорського нагляду за дотриманнями Законів України, цілий перелік законі, які здійснюють регулятивну функцію щодо визначення прав людини і громадянина, організацію державного устрою, місцевого самоврядування і здійснення безпосередньої та представницької демократії.

На сьогоднішній день залишається не врегульоване питання щодо правового становища Кабінету міністрів України, а також не прийнятий Верховною Радою Закон, що визначає права та обов’язки Президента України.

Таким чином можна зробити висновок про не збалансованість гілок державної влади. Законодавча і судова гілки влади мають чітко визначені рамки своєї діяльності на підставі діючого законодавства, а виконавча гілка влади до якої можна віднести Кабінет Міністрів і Президента знаходиться в невизначеному стані, але зміни до Конституції України, що були прийняті 8 грудня 2004 р. значною мірою полегшили становище українського політикиму. Згідно змін внесених до Конституції стався значний розподіл державно-владних повноважень між трьома основними гілками влади, такі зміни теоретично повинні покращити принцип розподілу влади та системи “стримувань і противаг”. Зазначена система допускає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для їх взаємного стримування і підтримування відносної рівноваги сил. «Стримування» і «противаги», з одного боку, сприяють співробітництву і взаємному пристосуванню органів влади, а з іншого боку – створюють потенціал для конфліктів, які найчастіше вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів. Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд. Дана система виражається насамперед через повноваження цих органів, що включають суворо визначені взаємні обмеження. Після внесення змін до Основного закону президента, як одну з частин виконавчої влади, було позбавлено деяких державно-владних повноважень, але він отримав важелі значно більшого впливу на результативну діяльність Верховної Ради України. Позбавлені повноваження перебрав на себе Кабінет Міністрів і Парламент.

У Конституції України передбачені такі інститути системи «стримувань і противаг»:

1) право «вето» Президента на законопроект, прийнятий Верховною Радою;

2) імпічмент Президента з боку Верховної Ради, що призводить до його усунення з посади;

3) прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів, яка має наслідком його відставку;

4) участь Верховної Ради у формуванні Конституційного Суду (призначення третини складу);

5) контроль Конституційного Суду за відповідністю Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

6) парламентський контроль Уповноваженим Верховної Ради з прав людини (омбудсманом) за дотриманням конституційних прав і свобод людини та ін.

7) Президент України має право достроково припинити повноваження

Верховної Ради України та інші.