10

Лекція 1. Виникнення освіти й виховання в світовій суспільній цивілізації План

1. Предмет і завдання історії педагогіки.

2. Підходи світової науки до виникнення виховання. Виховання у первісному суспільстві.

3. Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації.

4. Виховання у Древній Греції.

5. Древньогрецькі філософи про формування людської особистості (Сократ, Платон, Аристотель, Демокрит).

6. Школа і педагогіка Стародавнього Риму.

Література

1. Кравець В. Історія класичної та зарубіжної педагогіки та шкільництва. — Тернопіль, 1996.

2. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. — К., 1995.

3. Історія педагогіки /За ред. М.С. Гриценка. — К.: Вищ. шк., 1973.

4. Історія педагогіки /За ред. М.В. Левківського, О.А. Дубасенюк. — Житомир, 1999.

5. Боннар А. Греческая цивилизация. От Илиады до Парфенова /Пер. с фр. О.В. Волкова. — М., 1992.

6. Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. — Суми: СумДПУ, 2000.

Ключові слова та терміни

Принципи історії педагогіки (об'єктивності, історизму, логічно­го взаємозв'язку); біологічний, психологічний, релігійний, соціо­логічний та культурологічний підходи до виникнення виховання; піктограми, папіруси, манускрипти; школи писців і жерців, рамес-сеум, ієрогліфи, агели, криптиї, ефебія, калокагатія; гінекея, школи грамати­стів, кіфаристів, палестри; гімнасія, академія, школи риторів.

1. Предмет і завдання історії педагогіки

Становлення нової освітньої системи в сучасній Україні потре­бує фахівців, що володіють знаннями кращих національних освітніх традицій, а також педагогічної спадщини всього людства. При­родно, що у цьому зв'язку виникає необхідність долучитися й до основ історико-педагогічної науки. Історія педа­гогіки є порівняно молодою наукою. Започатковані ці дослідження у XIX сто­літті.

Історія педагогіки — це наука, яка вивчає ретроспективне становлення та розвиток освітніх і виховних систем від найдревніших часів і до сьогодення.

Предметом історії педагогіки є процес виникнення, станов­лення і розвитку основних педагогічних категорій: “навчання”, “освіта”, “виховання”, педагогічних систем та концепцій, а також унікального досвіду освітньої й вихо­вної практики.

Вивчення історії педагогіки дає змогу усвідомити, що на всіх етапах історичного розвитку школа і педагогічна думка відобра­жали потреби суспільного прогресу. Таке вивчення переконує, що розвиток наукового знання впливав на теорію і практику вихо­вання. Практика, в свою чергу, служила основою розви­тку педаго­гічних теорій. Також доводиться, що основою будь-якої істинно на­укової педагогічної концепції є народно-педагогічна спадщина.

У вивчення історії педагогіки покладено культурологічний підхід, за яким ретроспектива освітніх і виховних систем розгляда­ється як пласт педагогічної культури, який, в свою чергу, є скла­довою загальнолюдської культури.

Історико-педагогічні знання та їх розуміння базуються на принципах історизму, логічного взаємозв'язку та об'єктивності (нау­ковості).

Принцип історизму ставить за мету виявити точно час і місце виникнення того чи іншого педагогічного явища, концепції чи системи. Також він передбачає окреслення складнощів і труднощів утвердження тих чи інших освіт­ньо-виховних явищ. Тут передусім варто враховувати той факт, що історія пе­дагогіки є наукою історичною, а тому її знання враховують набутки загальної історії. Реалізація прин­ципу історизму призводить до виявлення новацій у пе­дагогічному досвіді минулого і, разом з тим, дозволяє оцінити його з позицій сьогодення, тобто показує обмеженість тих чи інших освітньо-виховних систем вимогами свого часу. У такий спосіб історико-педагогічне знання виявляється у його динаміці та повноті розвитку.

Значення принципу логічного взаємозв'язку полягає насамперед у тому, що освіта й виховання виникають не ізольовано, а в складній системі суспільного розвитку. Вони є соціальними складовими цього процесу, розвиваються разом з розвитком са­мого суспільства, виходячи з його потреб. Тобто історія педагогі­ки розуміється як система історико-педагогічних явищ, яка роз­виває­ться у тісному взаємозв'язку з соціальним прогресом.

Принцип об'єктивності передбачає розгляд історико-педагогічних явищ з відображенням їх істинності. Йдеться про об'єктивне оцінювання виникнення та ретроспективу становлення того чи іншого педагогічного поняття. Ще у недалекому минулому відсут­ність об'єктивності була притаманна радянській історії педагогіки, коли нею розглядались педагогічні явища під кутом класовості.

Як соціальна наука історія педагогіки передусім має зв'язок з історією культури. Проте методологічні позиції історико-педа­гогічних проблем передбачають зв'язок з історією філософії. Остан­ня, і особливо історіографія про­стежує основні етапи розвитку людської цивілізації. Тому у своїх пошуках іс­торики педагогіки послуговуються набутками спеціалістів у галузі історії та історіографії. Певний зв'язок історії педагогіки відчутний й з такими науками, як: історія літератури, історія науки, історія мистецтва та інші.

Історико-педагогічне знання передбачає наявність певної джерельної бази, яку становлять: пам'ятники древньої писемності, древні манускрипти, древні рукописи з питань освіти й виховання; архівні джерела; твори живопису, літератури, скульптури в аспекті ретроспективи освітньо-виховних технологій; закони, проекти, звіти, допо­віді (офіційні матеріали) конкретних держав у минулому; педагогічна, навчальна та методична література минулого; матеріали загаль­ної та педагогічної преси минулого; мемуарна література минулого.

Функції історії педагогіки як навчального предмета полягають у формуванні в майбутніх вчителів здатності до аналізу, співставлення, порівняння пев­них педагогічних явищ в їх історичній ретроспективі. Це, в свою чергу, формує критичність педагогічного мислення і дозволяє оцінювати протиріччя станов­лення певних фактів чи освітньо-виховних систем. Тим самим у майбутніх пе­дагогів з'являється потреба аналізу, оцінювання тих чи інших ви­дів діяльності працівників освіти, вчених-педагогів. Взагалі, критичність педагогічного мис­лення є суттєвою ознакою вчительсь­кої професійної діяльності.

В умовах сьогодення досить відчутною є тенденція зростання інтересу серед молоді, зокрема й вузівської, до нашої історії, істо­рії загальнолюдської культури.