НАТАЛІЯ ЄВГЕНІВНА ГАЙДАК,

вихователь ДНЗ № 681

Керівник: ЛЮДМИЛА ІВАНІВНА МЕЛЕНЕЦЬ,

викладач кафедри методики і психології дошкільної

та початкової освіти ІППО КМПУ ім. Б.Д.Грінченка

Виховання в дошкільників позитивного ставлення до природи

Природа – це домівка людства і джерело ресурсів для його життя. Протягом багатьох років суспільство було націлене на те, щоб узяти у природи всі багатства, використати її заради наживи, перевтілити її собі на користь, не звертаючи уваги на наслідки.

Звідси – виникнення багатьох екологічних проблем. Майже щодня ми чуємо про стихійні лиха, що змінюють життя, рельєф і клімат по всій планеті. З болем згадуємо екологічні й техногенні катастрофи в Україні: Чорнобиль, Новобогданівка, Карпати, Ожидів, Керченська затока. На жаль, цей перелік можна продовжити. Перспектива розвитку всього людства перебуває під загрозою. Забруднюються і отруюються водойми, повітря, ґрунти; знищується флора і фауна цілих країн і континентів. Чи є вихід з цієї трагічної кризи? Звичайно, є. Це олюднення сучасної техногенної цивілізації, переорієнтація людської свідомості, повернення її до натурально-природного універсального буття в органічній єдності з породжуючим макрокосмосом, у якому вона виникла.

Екологи наголошують, що природа може існувати без людини, як вже було колись, а от людина без природного оточення не може.

Орієнтуючись на сучасні запити ХХІ століття щодо формування нового підростаючого покоління, можна зазначити, що метою виховання є формування гуманної, соціально-активної, різнобічної і гармонійної особистості, орієнтованої на відтворення екологічної культури суспільства.

Це передбачає розвиток чуттєвої сфери дитини, розвиток у неї позитивного ставлення до природного довкілля, дбайливого ставлення до її компонентів.

Здійснення роботи з ознайомлення дітей з природою потребує глибокого усвідомлення комплексу завдань, спрямованих на використання природи для їхнього всебічного розвитку.

Інтелектуальні почуття

Тільки природа у її різномаїтті й постійному розвитку спроможна забезпечити дитині задоволення потреби у враженнях. Адже на відміну від органічних потреб, потребу у враженнях не можливо задовольнити. Чим більше дитина отримує цікавих вражень, тим більше розвивається потреба в їх отриманні. Якщо потреба ця не задовольняється, у дитини виникає так званий сенсорний голод. Це можна спостерігати у дітей, які тривалий час перебували в одному приміщенні. Наприклад, під час хвороби, коли в дитини спала підвищена температура, прояви інфекції зникли, дитина нервується, не слухається, стає вередливою, упертою, дратівливою. Таку поведінку не можна віднести тільки до проявів хвороби - це прояви сенсорного голоду. Достатньо погуляти з дитиною на вулиці: у парку, саду, роздивитися дерева, птахів, комах, погратися з цуценям, як позитивні емоційні враження від спілкування з природним оточенням «вилікують» дитячу вередливість.

Отже, інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення особистості дитини до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, відчутті нового, здивуванні, упевненості або сумнівах. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних уподобаннях. Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні розвитку:

• цікавість;

• допитливість;

• цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань;

• захоплення пізнавальною діяльністю.

Механізмом пізнавальних почуттів є природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, оточуючого природничого довкілля.