Економічні розрахунки на стадіях і етапах організації технічної підготовки виробництва

На всіх стадіях організації технічної підготовки виробництва необхідно проводити економічну оцінку доцільності розроблення і впровадження нового продукту за різними критеріями і різними методиками..

Ще на етапі проектування треба виявити показники якості , наприклад , продуктивність, енергомісткість, матеріаломісткість, надійність , рівень уніфікації , стандартизації , технологічності конструкції , тощо).

Серед економічних розрахунків головними є обґрунтування експлуатаційної ефективності виробу. При цьому необхідно співставляти нову конструкцію виробу із кращими аналогами на ринку. За наявності декількох варіантів нової конструкції необхідно вибрати ефективніший.

При співставленні варіантів конструкції виробів впровадженню підлягає та, яка задовольняє вимогам виробничого процесу за всіма показниками; характеризується мінімальною величиною капітальних вкладень, максимальним інноваційним наповненням, а також оптимально-бажаною величиною собівартості продукції.

У складі капітальних вкладень враховують:

- витрати на придбання, доставку і монтаж обладнання, апаратури;

- вартість необхідних виробничих та службово-побутових площ;

- витрати на підготовку керуючих програм;

- витрати на спеціальний інструмент, пристрої. та інщі...

При визначені річного економічного ефекту розраховується технологічна собівартість.

Технологічна собівартість – це витрати, розмір яких змінюється при зміні технологічного процесу. У верстатобудуванні прийнято її розраховувати на річний обсяг продукції.

При визначені економічної ефективності розроблених заходів розраховується система загальних і конкретних економічних показників.

Загальні економічні показники характеризують всю розробку в цілому.

Річний економічний ефект визначається як різниця приведених витрат за варіантами, що порівнюють:

Эг = П₁ – П­­­₂, грн.

де П₁, П­­­₂ – приведені витрати за базовим і проектним варіантом, грн.

Приведені витрати визначаються за формулою:

П = С + Ен· К, грн.

де С – собівартість обробки за даним варіантом, грн.

К – капітальні вкладення за цим варіантом, грн.

Ен – нормативний коефіцієнт економічної ефективності (Ен = 0,16)

Якщо новий варіант технології потребує більшої суми капітальних вкладень у порівнянні з базовим варіантом, визначається строк окупності додаткових капітальних вкладень за рахунок економії від зниження собівартості за формулою:

, . (3.19.)

Нормативний строк окупності прийняти 6,7 роки.

10. Організація допоміжного виробництва Організація інструментального господарства

У діяльності сучасних підприємств важливу роль відіграє система забезпечення їх технологічним оснащенням (інструментом).

Під інструментом розуміють всі види технологічної оснастки: рі­зальний, вимірювальний, допоміжний та інші види інструменту, а також штампи, пресформи й інші пристрої.

Інструментальне господарство — це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуван­ням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця.

Проектування технологічної оснастки для власних потреб та поста­чання інструментів і пристроїв, які виготовляються на спеціалізованих інструментальних заводах, здійснює інструментальний відділ. Виготовлення, ремонт і відновлення інструменту здійснює інстру­ментальний цех. Виготовлений, відремонтований та придбаний інструмент надходить до центрального інструментального складу, з якого інструмент видається цехам — споживачам. Забезпечення та обслуговування технологічною ос­насткою робочих місць здійснюють інструментально-роздавальні комори. Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють на підставі за­планованих обсягів виробництва продукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту.

Для безперервного функціонування виробничого процесу необхідно мати певну мінімальну кількість інструменту, тобто його обіговий фонд:

ОФ = Іціс + Іірс + Ірм + Ірем

де ОФ — обіговий фонд інструменту, шт.;

І_ціс — запас інструменту в центральному інструментальному складі, шт.;

І_ірс — запас інструменту в інструментально-роздавальних скла­дах, шт.;

І_рм — кількість інструменту на робочих місцях, шт.;

І_рем — кількість інструменту, що перебуває в ремонті, шт.

Розрахувати витрати певного виду інструменту можна на всю програму деталей, що обробляються :

Тмаш  N  Кв

І = -----------------------------

Тст  60

Де Тмаш - машинний час обробки однієї деталі, хв..;

N - річна програма випуску деталей, шт..;

Кв – коефіцієнт, що враховує вихід інструменту;

Тст - час роботи інструменту до повного зношення, годин.

Різноманітність інструменту та оснащення зумовлює необхідність їх класифікації та індексації. Це значно спрощує процес обліку, зберігання та планування.

Напрямки удосконалення роботи інструментального господарства:

• стандартизація оснащення;

• застосування типових техпроцесів;

• використання модульного принципу в гнучкому виробництві;

• спеціалізація виробництва.