Г. С. Сковорода

Д. І. Багалію належить честь першого академічного видання зібрання творів видатного філософа (див.: Сочинения Григория Савича Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем. X., 1894), яке ввело оригінальні ідеї Г. С. Сковороди в обіг культурного і науко­вого життя тогочасної Росії. Учений присвятив видатному українському філософу низку ґрунтовних статей і розділів у монографіях ще в дожовтневий період. Свою пізнішу роботу — монографію «Український мандрований філософ Григорій Савич Сковорода» (1926 р.) —до­слідник називав кращою з своїх наукових праць (з незрозумілих причин вона потрапила після смерті Д. І. Багалія у так званий спецфонд).

Оцінка внеску Д. І. Багалія в дослідження доробку Г. С. Сковороди в радянській науці залежала від тієї інтерпретації, яку вчені давали самому філософу і яка часто грішила «осучасненням»: перебільшенням опозиційності, матеріалізму, соціальної загостреності поглядів тощо. Єдиною спеціальною науковою розвідкою на згадану тему залишається стаття Н В. Кома-ренко «Д. І. Багалій — дослідник життя й творчості Г. С. Сковороди» (В кн.: Григорій Сковорода: 250: Матеріали про відзначення 250-річчя з дня народження. К-, 1975. С. 168—175).

279. Прокопович Ф. (1681 —1736) —український церковний і громадський діяч.

280. Див. прим. 268.

281. Див.: Кудринский Ф Философ без системы (Опыт характеристики Григория Савича Сковороды) //Киев, старина. 1898. № 1—3.

282. Див.: Зеленогорский Ф. А. Философия Г. С. Сковороды, украинского философа XVIII сто­летия. Х„ 1894.

283. Лебедев А. С. (1833—1910) —професор Харківського університету, автор досліджень з історії Слобідської України. Йдеться про: Лебедев А. С. Г. С. Сковорода как богослов //Сб. Харьк. ист.-филол. о-ва. 1896. Т. 8.

284. Див.: Краснюк М. Религиозно-философское воззрение Сковороды //Вера и разум. 1901. № 16, 18, 21, 22.

285. Див.: Ефименко А. Я. Южная Русь. Спб., 1905. Т. 2. С. 236—254; С. 255—275.

286. Пан-Іванівка — нині с. Сковородинівка Золочівського р-ну Харк. обл.

287. В цей час Д. І. Багалій ще не втратив віри в творчі можливості Центральної ради.

288. Дата заснування Харкова залишається спірною. Див. прим. 63.

289. Див.: Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования. X., 1905. Т. 1.

290. Див. прим. 166.

291. ...соціалізація та муніципалізація...— іронічний натяк на проекти аграрних перетворень, що обговорювалися в російському суспільстві в 1917 р.

292. ...оттак з'явився у Харкові командуючий клас...— Д. І. Багалій суперечить собі. В 5 і 8 роз­ділах змальована більш об'єктивна картина цього процесу.

293. Див.: Рейнгардт Ф. О. Харьков 20-тых и 30-тых годов //Харьк. сб. 1887. Вып. 1.

294. Див.: Багалей Д. И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материа­лам). X., 1893—1898. Т. 1 (1802—1815).

295. Саме наприкінці 1917 р., коли Вчена рада Харківського університету гостро дебатувала питання про ставлення до Центральної ради і в зв'язку з цим до української державності, Д. І. Багалій разом з своїм однодумцем і колегою проф. М. Ф. Сумцовим відкрито висловились в підтримку Центральної ради. Тоді ж Д. І. Багалій почав викладання українською мовою. Більшість викладачів університету сприйняли поведінку Д. І. Багалія і М. Ф. Сумцова більш ніж прохолодно.

296. Цебріков— харків'янин, служив чиновником у Петербурзі, автор ненадрукованих спогадів про Харків першої половини XIX ст.

297. Комлишинський В. С. — професор фізики Харківського університету, в 1836/37 р.— ректор.

298. Білецький-Носенко П. П. (1774—1856) —український педагог, перекладач, письменник.

299. Див.: Неслуховський Ф Из моих воспоминаний //Ист. вести. 1890. Апрель.

300. Погодін М. П. (1800—1875)—відомий історик, професор Московського університету.

301. Боровиковський Л. /. (1806—1889) — український поет-романтик. Уклав словник україн­ської мови. Відомий як фольклорист і етнограф.

302. Маслович В. Г. (1793—1841) —український письменник, журналіст, видавець сатирично­го журналу «Харьковский Демокрит» (1816 р.).

303. Манжура І. І. (1851 —1893) —фольклорист, етнограф, уродженець Харкова.

304. Шпигоцький О. Г. (? — ?) — український поет-романтик першої половини XIX ст.

305. Див.: Де-Пуле М. Харьковский университет и Д. И. Каченовский: Культурный очерк н воспоминания нз 40-х годов //Вестн. Европы. 1874. Кн. 1.

306. Магістерську дисертацію М. I. Костомарова «О причинах и характере унии в Западной России» було знищено в 1842 р. за розпорядженням міністра народної освіти.

307. Єфименко П. С. (1835—1908) — український громадський діяч, член Харківсько-Київ­ського таємного товариства. Автор праць з історії, статистики, етнографії України.

308. Див. прим. 213.

309. Див.: Лавровский П. А. О малорусском наречии //Жури, мнн-ва нар. просвещения. 1859. № 6.

310. Теличенко І. В. —дослідник історії Лівобережної України кінця XVII—XVIII ст.

311. Плохинський М. М. (1864—1906) —український історик-архівіст, автор праць з історії Лівобережжя і Слобожанщини. З 1888 р. жив і працював у Харкові.

312. Міллер Д. П. (1862—1913) —український історик і громадський діяч.

313. Краснов А. М. (1862—1914) — професор загальної і фізичної географії Харківського університету, ботанік, дослідник історії степів Слобідської України

314. Радонова О. П. — харківська культурна діячка, автор праць з історії України.

315. Пальников Д. П. (1821 —1893) —український громадський і культурний діяч, член Кирило-Мефодіївського товариства. Полтавської української громади, один із фундаторів Товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові; з 1876 р. мешкав у Харкові.

316. Драгоміров М. І. (1830—1905) — російський військовий діяч, теоретик, педагог; з 1889 р.— командуючий Київським військовим округом; з 1898 р.— Київський, Подільський і Волин­ський генерал-губернатор.

317. Українську студентську громаду було організовано в Харкові в 1897 р. з ініціативи Д В. Антоновича. В ній брали участь студенти Харківського університету В 1907 р. було засновано Українську громаду в Харківському університеті.