36. Розвиток культури, освіти, книгодрукування в Україні в хvi – першій половині хvii ст.

Потреба національного самозбереження, що особливо гостро постала після Люблінської унії, зумовила піднесення української культури. За відсутності держави культура залишалася єдиною цариною, де українці могли боронити свою самобутність. Саме тому культурне життя в Україні XVI - першої половини XVII ст. визначають як національно-культурне відродження.

Видатною подією стала поява книг українською мовою. Однією з перших книг, у тексті яких відчувається вплив живої української мови, є Пересопницьке Євангеліє, створене у 1556-1561 рр.

Ще від часів Київської Русі на українських землях великої уваги надавали освіті.

За традицією школи діяли при церквах і монастирях. Спеціально підготовлені дяки навчали дітей письму церковнослов'янською мовою, основам арифметики, молитвам, співу. Спочатку такі школи існували в найбільших містах, згодом їхня кількість зростала: у другій половині XVI ст. вони діяли у Львові, Стрию, Рівному, Кременці, Заблудові, Володимирові-Волинському, на Житомирщині і т. д.

Першою на Україні національною школою вищого рівня була Осторозька Академія, заснована близько 1576-1580 рр. у маєтку князя Константина-Василя Острозького на Волині.

У 1631 р. архімандрит Києво-Печерського монастиря Петро Могила заснував так звану лаврську школу. Усвідомлюючи, що головною хибою православних шкіл є низький рівень викладання – православні не дорівнюють католикам за освітою, Могила вирішив організувати школу за західним зразком. Однак Київське Богоявленське братство побачило у лаврській школі свого конкурента. Компромісу було досягнуто шляхом об’єднання 1632 р. обох шкіл в один навчальний заклад, що розмістився у Києві на Подолі. Так народилась Києво-Могилянська колегія, яка згодом перетворилась на академію. У 1633 р. П.Могила став київським митрополитом, таким чином опинившись біля керма всього культурного процесу в Україні.

Видатною подією національно-культурного відродження стало розповсюдження друкарської справи, що значно прискорило культурний розвиток в Україні. Першим друкованим твором вважається «Апостол», виданий 1574 р. у Львові Іваном Федоровим.

У першій половині XVII ст. найбільшим центром книгодрукування в Україні стала друкарня Києво-Печерської лаври. Заснував її 1615 р. архімандрит лаври Єлисей Плетенецький. Для потреб новоствореної друкарні він побудував папірню в Радомишлі.

37. Причини, характер, рушійні сили, періодизація Української національної революції.

Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.    З-поміж основних її  причин можна виділити наступні:

- Ускладнення соціально-економічної ситуації (зміцнення великого феодального землеволодіння, посилення кріпацтва, панщина три дні на тиждень своїми кіньми і своєю працею, здача маєтків в оренду євреям, які збільшували повинності і обсяги робіт – євреїв підчас війни вбивали не тому, що вони євреї, а тому, що вони були п'явками на українському тілі);

- Посилення анархічних тенденцій магнатства і слабкість королівської влади (“на Україні править беззаконня”);

- Національно-культурне гноблення українців (зневажання мови, культури, звичаїв, позбавлення права мати свій суд, адміністрацію, армію);

- Невдоволення міського населення (міста слабко були захищені від магнатських зазіхань, які вимагали від міщан виконання повинностей і сплати податків);

- Невдоволення реєстрового козацтва (скасування козацьких прав та привілеїв);

- Розширення впливу Запорізької Січі;

- Посилення релігійного гноблення, утиски та переслідування православних з боку католиків;

- Населення Подніпровської України не знало кріпацтва і не хотіло його приймати.

Рушійними силами революції виступали усі верстви українського суспільства середини XVII ст. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта, яка також потерпала від свавілля польських магнатів.    За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ’я).

ЕТАПИ ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

Національно-визвольна війна продовжу­валася тривалий час, розвивалася поступово і суперечливо. У зв'язку з цим, питання про її хронологічні межі і періодизацію до сьогод­нішнього дня залишається дискусійним.

Спираючись на широку джерельну базу, на дослідження вітчизняних І зарубіжних істориків, доцільно виділити п'ять періодів перебігу Національно-визвольної війни.

Перший (лютий 1648-червень 1652рр.)

- період найбільшого розмаху та інтенсив­ності національно-визвольної і соціальної боротьби. Основні завоювання: виборений державної незалежності у червні 1652 р. й успішне завершення Селянської війни.

Другий (червень 1652-серпень 1657рр.)

- період погіршення економічного і геополітичного становища козацької України.

Третій (вересень 1657 - червень 1663 рр.)

- період різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в грома­дянську війну і призвела до розколу козаць­кої України на два гетьманства - Право­бережне і Лівобережне.

Четвертий (липень 1663-червень 1668рр.)

- період відчайдушної боротьби національ­но-патріотичних сил за возз'єднання Укра­їни в умовах прагнення польського й росій­ського урядів поділити Українську державу.

П'ятий (липень 1668- вересень 1676 рр.)

- період кризи і поразки визвольної війни. Ліквідація державності на Правобережжі.

Отже, народне  повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію.