- •Література другої половини хіх ст.
- •Література кінця хіх – початку хх ст.
- •Література хх ст.
- •Програма із світової художньої культури і. Українська художня культура
- •1. Давня Україна – Русь
- •2. Запорізька Січ – Козацька Республіка
- •3. Україна в хvііі столітті
- •4. Українська культура хіх століття
- •5. Українська культура хх століття
- •Іі. Зарубіжна література
- •1. Доба Давнини, Середньовіччя, Просвітництва
- •2. Література хіх століття
- •3. Література хх століття
- •Ііі. Фрагменти з літературних творів для виразного читання напам'ять (з елементами акторської майстерності)
- •Творчість гомеРа
- •Культура італійського відродження Розвиток архітектури італійського Відродження
- •Європейська картина. Її особливості і побудова
- •Живопис раннього Відродження
- •Творчість Рафаеля
- •Леонардо да Вінчі
- •Творчість Мікеланджело
- •Високий Ренесанс у Венеції
- •Музика Відродження
- •Періодизація творчості вІльяМа шекспіРа
- •Йоганн Вольфганг гете
- •Фрідріх Шіллер
- •Джордж гордон байрон
- •Ернст теодор Амадей Гофман
- •Василь андрійович жуковський
- •Адам міцкевич
- •Олександр сергійович пушкін
- •Микола васильович гоголь
- •Едгар по
- •Віктор гюго
- •Михайло юрійович лермонтов
- •ФРеДерік стендаль (справжнє ім’я – Анрі Марі Бейль)
- •З теорії літератури
- •Оноре де бальзак
- •З теорії літератури
- •Проспер Меріме
- •З теорії літератури
- •Гюстав флобер
- •З теорії літератури
- •Чарльз Діккенс
- •З теорії літератури
- •Микола олексійович некрасов
- •З теорії літератури
- •Іван сергійович тургенєв
- •З теорії літератури
- •Федір михайлович достоєвський
- •З теорії літератури
- •Лев миколайович Толстой
- •З теорії літератури
- •Михайло євграфович СалтИков-Щедрін
- •З теорії літератури
- •Антон павлович чехов
- •З теорії літератури
- •Іван олексійович бунін
- •Олександр олександрович блок
- •З теорії літератури
- •Олександр іванович Купрін
- •З теорії літератури
- •Генрік Ібсен
- •З теорії літератури
- •Гі де мопассан
- •З теорії літератури
- •Джордж бернард Шоу
- •З теорії літератури
- •О. Генрі (вільям сідней портер)
- •З теорії літератури
- •Моріс МетерлІнк
- •З теорії літератури
- •Джек лондон
- •З теорії літератури
- •Герберт джордж уеллс
- •З теорії літератури
- •Сергій олександрович єсенін
- •З теорії літератури
- •Анна андріївна ахматова
- •З теорії літератури
- •Марина іванівна цВєТАєВа
- •З теорії літератури
- •Антуан де сент- екзюпері
- •З теорії літератури
- •Михайло опанасович булгаков
- •З теорії літератури
- •Михайло михайлович зощенко
- •З теорії літератури
- •Еріх марія ремарк
- •З теорії літератури
- •Ернест міллер хемінгуей
- •З теорії літератури
- •Джон стейнбек
- •З теорії літератури
- •Джон хойєр апдайк (народився в 1932 р.)
- •З теорії літератури
- •Габріель гарсіа маркес (народився в 1928 р.)
- •З теорії літератури
- •Світова література і культура (навчальний посібник для абітурієнтів)
- •73000, Україна, м.Херсон, 40 років Жовтня, 4. Тел. (0552) 32-67-95
З теорії літератури
Антитеза (протиріччя) — різко виражене протиставлення понять чи явищ.
Генрік Ібсен
(1828—1906)
Генрік Ібсен — норвезький (і ширше — скандинавський) письменник, автор філософсько-символічних драматичних поем "Бранд" і "Пер Гюнт", творець "нової драми", який визначив розвиток світової драматургії ХХ ст. В острокритичних соціально-психологічних драмах "Ляльковий дім" (1879), "Привиди" (1881) він показує глибоку невідповідність між благопристойною видимістю і внутрішньою порочністю зображуваної дійсності і закликає до надання максимальної свободи особистості. У "драмі ідей" Г. Ібсена посилюється роль дискусії, підтексту, психологічного аналізу, деталей і символів, у ній з'являються неоромантичні тенденції. Творчість Г. Ібсена знайшла відображення в українській літературі і культурі. Про його п'єси писали І. Франко, Леся Українка. На українській сцені драми Г. Ібсена йдуть з початку ХХ століття. У 1918 р. "Молодий театр" Леся Курбаса поставив п'єсу "Ворог народу" за назвою "Доктор Штокман".
Драма Г. Ібсена "Ляльковий дім".
Жанр п'єси — соціально-психологічна драма.
Тема: духовне пробудження людини, її прагнення до вільного прояву себе як особистості.
Проблематика драми: проблема моральної відповідальності людини за свій вибір і за інших людей; "втрати ілюзій" під впливом обставин; істинних і фальшивих ідеалів і цінностей; проблема жіночої емансипації.
Конфлікт: соціальний — зіткнення природних людських прагнень з нелюдськими, застиглими догмами суспільства; сюжетний — таємниця і "кримінальний" учинок Нори як несвідомий виклик буржуазному життєустрою, його законам; психологічний – "пробудження" і духовна боротьба Нори, її бажання по-справжньому розібратися в житті, усвідомити себе як особистість.
Особливості композиції. П'єса має аналітичну композицію, що означає послідовне розкриття внутрішнього неблагополуччя і трагізму, які таяться під зовні пристойною оболонкою. Так поступово осягається внутрішня суть сімейного життя Хельмерів, на перший погляд, щасливого, але заснованого на неправді й егоїзмі.
Передісторія п'єси: головна героїня Нора, щоб позичити гроші, які необхідні для лікування чоловіка Торвальда Хельмера, підробила підпис свого батька. Протягом 8 років вона зберігає цю таємницю, поступово виплачуючи борг лихварю Нільсу Крогстаду.
Експозиція: переддень Різдва, у будинку горить ялинка, панує радість: Хельмер призначений директором Акціонерного банку, що значно поліпшує добробут родини. Нора весела, безтурботна й щаслива.
Зав'язка: поява Христини (давньої подруги Нори), а потім Нільса Крогстада у Хельмерів. Христина за допомогою Нори одержує роботу в банку, а Крогстад з вини Торвальда її втрачає. Під загрозою викриття Крогстад вимагає, щоб Нора вплинула на чоловіка. Дія п'єси розгортається протягом 3-х днів.
Розвиток дії. Перший день Різдва. Конфлікт поступово наростає. Крогстад шантажує Нору, вона намагається знайти вихід, але всі проти неї. Самозакоханий, гордий власною чесністю і непідкупністю, Хельмер не піддається умовлянням Нори. Шляхетність Нори не дозволяє їй просити грошей у доктора Ранка, оскільки він освідчується їй в коханні. Щоб врятувати сім’ю, чоловіка від ганьби (адже якщо підробка відкриється, чесному імені Хельмера буде заподіяна непоправна втрата), Нора починає думати про самогубство. Ідеалізуючи чоловіка, вона сподівається на диво (цей мотив ще раз зазвучить у 3-й дії в дискусії між подружжями) і рахує, скільки годин їй залишилося жити. Розпач Нори автор передає в сцені тарантели, яку вона танцює на грані істерики. Її психологічний стан, на відміну від зайнятого собою Хельмера, помічає доктор Ранк.
"Ідеальному" подружньому життю, яке зображене на початку п'єси, приходить кінець: Хельмер одержує листа Крогстада. "Маскарадні костюми" зняті (деталь з підтекстом), і вперше за 8 років чоловік і дружина по-новому побачили й оцінили одне одного. Виявляється, клятва Хельмера віддати життя заради Нори – порожні слова. Відразу ж зникає принциповість і непідкупність "зразкового чиновника", як тільки він дізнається, що його кар'єрі і репутації загрожує небезпека. "Шляхетний" Хельмер перетворюється в слабкого лицеміра, що цілком залежить від суспільної думки. Коли ж Крогстад під впливом змін у своєму житті повертає боргове зобов'язання Нори, Хельмер робить широкий жест: "Я простив тебе, Норо". Але вона не має потреби в "прощені". Героїня розуміє, що 8 років жила с чужою людиною, яка у важки хвилини думала про власне благополуччя".
Кульмінація. Вперше внутрішнє життя Нори пробивається назовні після різдвяного балу і другого листа Крогстада. Це кульмінація драми. Нора показує себе самодостатньою особистістю, сильною жінкою, здатною на самостійні рішучі дії. Наступний діалог Нори з Хельмером підводить до розуміння конфлікту і розв'язки інтриги. Виникає ідейна дискусія, під час якої Нора наголошує на своїх правах. Героїня заявляє про своє право самостійно мислити, а не приймати усе на віру, робити вибір, а не жити за чиїмись правилами, вільно висловлювати свої погляди, а не залежати від чужих думок. Вона відкрито говорить про небажання підкорятися загальноприйнятим законам та істинам, у справедливості яких сумнівається.
Відкритий фінал. Старі догми повалені, однак парадоксальність ситуації в тім, що їхнім носієм є найближча Норі людина — її чоловік. Нора більше не вірить у "диво". Щоб знайти себе і "стати особистістю", вона залишає будинок і дітей. Але що чекає її попереду? Г. Ібсен трохи підняв завісу над майбутнім Нори, показавши шлях Христини. Але у Нори зовсім не такий характер, як у її шкільної подруги, та й задачі набагато ширші. Фінал п'єси не вирішує конфлікту. Вирішення конфлікту, тобто результат боротьби Нори з догмами суспільства, можливий лише поза рамками твору. За словами Ібсена, читач повинен сам дійти до цього фіналу шляхом творчості. Ця риса поетики "нової драми" називається "відкритим фіналом".
Символіка драми. Головний символ — "ляльковий дім" (слова Нори про те, що вона була лялькою, якою грали), підтримується рядом ігрових ситуацій (гра Нори з дітьми, історія з мигдалевим печивом, тарантела), символічними реаліями й епізодами (різдвяна ялинка, яка відбиває настрій героїні, візитна картка доктора Ранка з чорним хрестом – знак прощання навіки).