2. Джерела загрози іб.

Інформаційна безпека – це властивість системи мінімізувати інформаційні загрози. При розгляді проблеми інформаційної безпеки слід спочатку говорити про загрози і вже по тому – про захищеність від цих загроз. Первинною є саме інформаційна загроза. Для окремої особистості існують одні інформаційні загрози, для суспільства – інші, для держави – ще інші. Використовуючи такий підхід, можна розглядати не загальнометодологічні питання інформаційної безпеки, а різні рівні інформаційної взаємодії, інформаційних відносин, виділити методологічні і теоретичні проблеми інформаційної безпеки, які необхідно вирішувати. А тоді вже можна шукати засоби, методи протидії інформаційним загрозам, закладати ці методи у відповідні інформаційні системи для адекватного реагування на загрози. З точки зору парадигми, що використовується національною безпекою, захист і робота із загрозами – це основне. Необхідна підтримка соціальних наук. Без них, наприклад, чітко визначити цільову аудиторію, результативно працювати і впливати на суспільну свідомість надто важко, а то й неможливо. Адже без знання аудиторії навряд чи можна зробити якісь вдалі конкретні кроки. Усе це має окреслюватися набагато чіткіше, ніж це ми робимо сьогодні навіть за допомогою соціології. Існує ще одне важливе питання: що являють собою мас-медіа в смислі масової комунікації? Ними вирішуються два завдання – добір новин та зміна пріоритетів. Подія не відіграє ролі, якщо вона не подана інформаційно – її просто нема (Г. Почепцов).Як показала дискусія на засіданні РНБО, держава за всі часи незалежності реально так і не виробила комплексу національного, цивілізаційного законодавства зі створення системи інформаційної безпеки. Вона мала би унеможливити не тільки загрозливу інформаційну інтервенцію з боку інших держав, а й забезпечити широкі і демократичні умови для розвитку і підтримки саме національного виробника якісної і високозатребуваної суспільством інформаційної продукції. Держава значною мірою втратила контроль над інформаційною безпекою, неефективно проводить координуючу, регулюючу і економічну політику на ринку інформаційних послуг. Вона на мінімізованому рівні виступає замовником висвітлення своєї ж власної політики, і зменшила, на відміну від РФ, Білорусі та інших пострадянських країн інформаційні проекти, адресовані зовнішньому світові

Комісія з питань національної безпеки визначила такі потенційні загрози в інформаційній сфері: - незбалансованість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері; - повільне входження України до світового інформаційного ринку, відсутність у міжнародного співтовариства об’єктивного уявлення про Україну; - інформаційна експансія з боку інших країн; ідтік даних, що містять державну таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави.

Е. Макаренко та В. Кирик вважають, що внутрішнім джерелом інформаційної безпеки є посилення організованої злочинності та збільшення кількості комп’ютерних злочинів, зниження рівня освіченості громадян, що суттєво ускладнює підготовку трудових ресурсів для використання новітніх технологій, в тому числі інформаційних .Залежність ЗМІ від кланово-олігархічних структур чи держави, що зумовлює односторонність у висвітленні подій. Причиною цього є неприбутковість переважної частини ЗМІ.

Потенційною загрозою є домінування в інформаційному просторі України інформації негативного змісту. Показовими в даному випадку можуть бути результати соціологічного опитування, де респондентам було запропоновано оцінити рівень загроз інформаційній безпеці України. На перше місце експерти поставили загрозу «руйнування моральних цінностей, духовного та фізичного здоров’я людини, суспільства внаслідок зовнішнього інформаційного впливу негативного характеру».

Необхідно виділити ще одну внутрішню причину, можливо навіть головну, від якої і беруть свій початок всі інші негаразди – це проблема розподілення функцій між органами які здійснюють контроль в інформаційній сфері. А це: Верховна Рада України, Профільний парламентський Комітет з питань свободи слова та інформації, Президент України, Рада національної безпеки і оборони (РНБО) України, Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України.

У Законі України «Про основи національної безпеки України» зазначено такі загрози :

1) прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; 2) поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії; 3) комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм; 4) розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства та держави; 5) намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

Автори відмічають, що вперше на законодавчому рівні в Україні з’явилися категорії «комп’ютерна злочинність» та «комп’ютерний терроризм». Розвиток і впровадження практично у всі сфери діяльності інформаційних технологій суттєво змінює структуру суспільства, а також трансформує міжнародні відносини. Одним з найважливіших напрямів цієї трансформації стає реалізація національних інтересів щодо забезпечення національної безпеки. Політика національної безпеки держави спрямована на мінімізацію та уникнення існуючих чи потенційних внутрішніх або зовнішніх загроз розвитку держави у відповідності з її цілями.

Одним із основних елементів реалізації державної політики в інформаційній сфері є інформаційна інфраструктура, яку слід вважати невід’ємною частиною стратегічних інформаційних ресурсів і такою, що має значення для обороноздатності держави і її інформаційного ринку. Необхідний рівень інформаційної безпеки забезпечується сукупністю політичних, економічних, організаційних заходів, спрямованих на попередження, виявлення й нейтралізацію тих обставин, факторів і дій, які можуть вчинити збиток чи зашкодити реалізації інформаційних прав, потреб та інтересів країни і її громадян. Для розуміння реальних та потенційних загроз інформаційному простору України необхідно дати визначення інформаційній операції, актам зовнішньої інформаційної агресії, інформаційного тероризму та комп’ютерна злочинність.

Спеціальні інформаційні операції (СІО) – це сплановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію шляхом впливу на її свідомість і поведінку за допомогою використання певним чином організованої інформації та інформаційних технологій для досягнення певної мети. Акти зовнішньої інформаційної агресії (АЗА) – легальні та/або протиправні акції, реалізація яких може мати негативний вплив на безпеку інформаційного простору держави. СІО та АЗА вміщують у себе психологічні дії зі стратегічними цілями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії з безпосередньої підтримки бойових дій. Вони поділяються на такі види: операції, спрямовані проти суб’єктів, які ухвалюють рішення; операції, спрямовані на компрометацію, завдання шкоди опонентам; операції, спрямовані на політичну (економічну) дестабілізацію. Варто мати на увазі, що СІО та АЗА відбувається на макро- і мікрорівні. Тобто, СІО та АЗА макрорівня – це будь-яка агітаційно-пропагандистська і розвідувально-організаційна діяльність, котра орієнтована на конкретні соціальні групи людей і здійснювана, в основному, через засоби масової інформації та по каналах комунікацій. СІО та АЗА мікрорівня, зі свого боку, уособлює будь-яку агітаційно-пропагандистську і розвідувально-організаційну діяльність ідеологічного характеру, прицільно персоналізовану і здійснювану, переважно, через міжособистісне спілкування. Для цього часто використовується діяльність, що спрямована на поширення чуток чи збудження іншими методами запланованого негативного поводження населення держави-об’єкту інформаційної війни.

Якщо ж ми зачіпаємо поняття СІО та АЗА в контексті заходів політичної розвідки, то слід зазначити, що за її допомогою мають вирішуватися певні політичні проблеми, досягатися стратегічні цілі суспільства певної держави чи іншого суб’єкта розвідувальної діяльності. Для об’єкта, на який спрямована СІО та АЗА, мають настати або ж утворитися загрози чи небезпеки виникнення негативних наслідків. Отже, такий вплив на об’єкт за своєю суттю є також негативним. СІО та АЗА можуть проводитись спецслужбами, насамперед, іноземних держав таємних операцій та акцій негативного, нерідко деструктивного ідеологічного, ідейно-політичного та соціального впливу на особу, групу осіб або суспільство в цілому з метою їх переорієнтації на інші цінності та ідеали, підштовхнути до вчинення протиправних дій в напрямку підриву і послаблення державного та суспільно-політичного ладу для вирішення завдань здійснення вигідного впливу. Слід зазначити, що СІО та АЗА проводиться шляхом розповсюдження інформації певного роду (правдивої чи фальшивої) різними способами. Це є використання комунікативних технологій з впливу на масову свідомість із довготривалими чи короткотривалими цілями. Треба підкреслити, що СІО та АЗА створюють загрозу не стільки своїм існуванням як явище взагалі, а тим, що вона „вмикає” та запускає в дію речово-енергетичні процеси, а також контролює їх. Суть якраз і полягає в тому, що вона може збуджувати та скеровувати такі процеси, масштаби яких у багато разів більші за саму операцію.

Саме зазначений вид інформаційної боротьби, як правило, скерований на переорієнтацію окремих осіб, їх груп чи суспільства в цілому на інші цінності та ідеали для послаблення політичного і соціально-політичного устрою. В разі, коли заходи безпосереднього інформаційного підриву є інструментом політичної розвідки, їхня мета також має політичний характер. Отже, СІО та АЗА передбачають зазначене спричинення шкоди життєво важливим інтересам у політичній, економічній, науково-технічній, соціальній чи будь-якій іншій суспільній сферах життя держави-супротивника та на цій основі здійснення вигідного впливу для отримання переваг у тій чи іншій галузі. Інформаційний тероризм – небезпечні діяння з інформаційного впливу на соціальні групи осіб, державні органи влади і управління, пов’язані з розповсюдженням інформації, яка містить погрози переслідуванням, розправою, вбивствами, а також викривлення об’єктивної інформації, що спричиняє виникнення кризових ситуацій в державі, нагнітання страху і напруги в суспільстві. Комп’ютерні злочини – протиправні діяння, у сфері використання електронних обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем та комп’ютерних мереж, за які передбачена відповідальність чинним Кримінальним кодексом України.