1 Вступ. Італійська архітектура.

Італійська архитектура виникла і в прямому і в переносному значенні на руїнах Древнього Риму.

Провідна Роль в архітектурі середньовічної Італії належала, церковній архітектурі. Найпоширенішим типом будівлі цієї епохи була базиліка. Найбільш передовим , не тільки в Італії, але й в усій Західній Європі було зодчество Ломбардії. В XI ст. на базі розвинутих феодальних відносин в Італії з’являється романський стиль. Як і раніше домінує монументальна церковна архітектура, але в зв’язку з великим ростом міст розвивається будування міських стін, веж, башт, ратуш. Із будинків того періода ми можемо назвати базиліки Сант-Амброджо у Милані (XI век), Сан-Дзено у Вероні (1120— 1138), собори в Модені (1099—1106). У Венеціїї та на півдні Італії був значний вплив візантійських майстрів, який особливо посилився після завоювання хрестоносцями Константинополя в 1204 році. У Венеції на місці церкви X століття було споруджено відомий собор Сан-Марко. Особливе місце займало мистецтво передової Токсани, де міста вже з середини XI століття домоглися повної самостійності. В архітектурі цього часу важкий романський стиль поступово замінюється новим , більш динамічним та гнгучким готичним стилем, який придбав в Італії своєрідні риси. Арки майже завжди мали напівкруглу форму, архітектурний образ перейнятий спокоєм. В готичному стилі будувались собори в Сієні (XIII ст.) , Орвієто (1285), у Флоренції (почалось будування в 1296). В північній Італії будувались розкішні церкви, які нерідко відрізнялись своїми величезними розмірами : Сан-Франческо У Болоньї, Сант – Антонио в Падауе, собор у Милані. Готика проникає також і у громадянське будівництво – — Палаццо Веккьо (1298) і лоджія деі Ланци у Флоренції, Палаццо Публико (1245) в Кремоні, та ще велика кількість палаців в Сієні, Орвієто, Флоренції.

В першій половині XIV століття своєю творчість виділяються такі видатні архітектори, представники флорентійської школи, як Андреа де Понтдера, який ввійшов в історій під іменем Андреа Пізано, та Андреа ди Чоне, відомий під іменем Андреа Орканья. В скульптурних та архітектурних працях Андреа Пізано поєднував проторенесансну ясність композицій з готичною стилізацією форм. Він керував будівництвом кампаніли флорентійського собору та спорудженням соборів в Орвієто(1347-1348). Орканья також брав участь у будівництві соборів в Орвієто та Флоренції (1359-1367).

В XV столітті італійська архітектура остаточно виходить з-під опіки церкви, пройнялася світськимм духом. Спираючись на античний та проторенесанький спадок, визначний італьянський архітектор,скульптор та вчений Філіппо Брунллескі (1377-1446) заклав основи всієї архітектурної епохи Відродження. На перевагу попередній епосі, провідним типом будівлі стає Палаццо — палац, міський особняк. Ця світська будівля мала великий вплив на церковне зодчество. Композиція фасадів з їх спокійними, простими, прямими лініями будувалась на основі ретельно продуманій раціоналастичної системи пропорцій. Лоджії та галереї надавали особливу легкість внутрішньому двору будівлі, і без того наповненому щасливим та радісним настроєм. Споруди Бурллескі виражали нові гуманістичні ідеали, та відрізнялись гармонійнвстю, ясністю просторових рішень, легкістю та витонченістю. Серед праць майстра назвемо купол собора Санта-Марія делль Фьоре (1420-1436), капелу Пацци, Палаццо Пітті.

Через століття Вазарі зробить висновок про те, що саме цей майстер прийшов у світ, щоб «надати нову форму архітектурі, яка збилася зі шляху и блукала в пітьмі такий довгий час». Учнем Філліпо Брунеллескі був архітектор та скульптор Мікелоццо ді Бартоломео (1396 — 1472). Він продовжив традиції, закладені вчителем, розвиваючи та удосконалюючи стиль епохи Відродження. Найвидатнішою працею цього архітектора — палаццо Медічі Ріккарді у Флоренції (1444-1459). Він також побудував ряд вілл на околиці Флоренції. Поряд з Брунеллескі та Мікелоцці, однією з найвідоміших фігур раннього відродження є Леон Баттісті Альберті (1404-1472). Як і багато інших талановитих людей епохи Відродженн, він був людиною різносторонньою та вискокоосвеченим. Альберті займався філософією, етикою, правом, математикою, економікою, поезією, музикою, живописом, скульптурою, архітектурою, залишив своїм нащадкам багату кількість праць на латинській та італьянській мовах . Першим в історії італійського Відродження цей дивовижний майстер тав гуманістичним ідеалом «універсальної людини». Він творив у Флоренції, Ферраре Ріміні, але на відміну від його попередників не керував будівництвом, а лише зіставляв проекти будинків та спостерігав за ходоб роботи. Споруди Альберті уособлювали собою єволюцію поглядів епохи Відродження. Так, на приклад, Палаццо Руччелаі (1446-1451) у Флоренції відрізнявся гладеньким, пишно убраним обрамленням порталів та вікон.

Період у розвитку ренесансної архітектури пов’язаний також із Венецією. Найвидатнішими архітекторами, що працювали тут на початку XVI ст., були Палладіо і Сансовіно. Ціла доба відділяє Брунеллескі від Палладіо. Це не тільки різниця форм і формальних прийомів, це цілий шлях, що пройшла архітектурна думка за це дивне століття, з 1400 до 1500 pp. Архітектура створювала новий простір, нові образи витісняли образи готичного Середньовіччя, скориставшись уроками античності. Архітектура Палладіо відзначена дивним багатством прийомів і віртуозним знанням деталей. Палладіо з небаченою до нього майстерністю висунув на перший план проблему фасаду споруди. Архітектура Палладіо — це торжество одного будинку, міського палацу або заміської вілли багатого аристократа. І в цьому окремому будинку фасадна стіна відіграє роль носія архітектурного задуму. Одна з найбільш вражаючих будівель цього майстра — Палаццо Кьєрікаті у Віченці, що є незвичним для Відродження варіантом двохярусного палацу. Фасад у цій споруді домінує. Це досягається включенням до нього глибоких лоджій — суцільної лоджії галереї у нижньому поверсі та двох бічних кутових лоджій у верхньому. Це новий для Відродження тип фасаду-галереї. Площина стіни зберігається лише у середній частині верхнього поверху, де проміжки між колонами заповнені двома рядами вікон. Ця ідея фасаду згодом була розвинена у творчості багатьох архітекторів. Одночасно з Палладіо у Венеції працював архітектор Сансовіно. Він також використовував засоби класичної ордерної архітектури, причому не тільки в окремих спорудах, а й у містобудуванні. Сансовіно завершив композицію ансамблю міського центру. Тут виявилося нове ставлення не тільки до простору, а й до засобів його художньої характеристики. Найяскравіший приклад — зв’язок площі Сан Марко з Пьяццеттою та бібліотека Сан Марко з двома ярусами ордерних аркад. В останній споруді практично не можна визначити, де проходить основна площина фасаду. Елементи ордера настільки соковиті, що, здається, вони складають єдине ціле зі скульптурними горельєфами, які вкривають усі залишені непрофільованими поверхні. Переломне значення для архітектури Пізнього Відродження мала зведена у Римі церква Іль Джезу. Заснована вона у 1568 р. за проектом архітектора Віньойоли. Після його смерті керівництво будівельними роботами перейшло до Джакомо делла Порта. Він розвинув ідеї свого попередника. Побудову церкви, що стала головним вогнищем єзуїтського ордену, закінчено у 1584 р. Новаторство цієї споруди виявляється, у першу чергу, в її новому ставленні до оточення, у новому задумі архітектурного ансамблю. Церква розташована не відокремлено від оточення, а тісно прилягає до обширної споруди єзуїтської колегії, включаючись до її загального масиву. Одна з бічних стін церкви — проста й сувора, обмежена вузьким провулком; головний же фасад церкви виходить на кут невеликої площі, внаслідок чого основна точка зору на фасад (включаючи й купол) відкривається не спереду, а з кута. Так створено зв’язок будівлі з оточуючим простором, враження безперервного руху, що стане типовим для архітектури бароко.