1.Західно-християнське право (католицизм, реформація)(предмет, етапи, принципи, характерні норми, джерела, особливості реалізації та застосування).

Католици́зм (лат. catholicismus) — один із напрямків християнства, який отримав свою назву від одного з атрибутів світової спільноти віруючих у Христа — її «кафолічність» (соборність), так само як інший напрямок отримав свою назву від іншого атрибута — православ'я.

В одинадцятому столітті у світовій християнській спільноті стався розкол — вона розділилась на дві окремі християнські спільноти або церкви — на західну, латинського обряду (пізніше названу католицькою) і східну, грецького обряду (пізніше названу православною або ортодоксальною). Сучасна Католицька церква включає в себе як церкви латинського обряду (Римо-католицька церква), так і церкви східних обрядів, серед яких — Українська греко-католицька церква. Доктрини католицизму більшою частиною розділяють також традиціоналістські, старокатолицькі та незалежні католицькі спільноти.

Видимим головою Католицької церкви є Папа Римський, що очолює Святий Престол і державу-місто Ватикан у Римі. Католицька церква вважає Папу Римського наступником апостола Петра, якому згідно з Євангелієм, було заповідано очолити Церкву (Мт. 18:17-19).

Історія

Характерні риси католицизму формувались в умовах життя пізньої римської імперії і великого переселення народів, коли внаслідок руйнування античних світових порядків зароджувалась нова цивілізація. Формування католицизму як напрямку християнства відбувалося протягом віків, з тим що основою всієї діяльності західної церкви — це намагання об'єднати християн під владою папи та забезпечити вірність Христовій церкві.

Згідно з доктриною самої Католицької церкви, Католицька церква була «об'явлена в прообразах вже від початку світу, дивно уготована в історії Ізраїльського народу і в Старому Заповіті і заснована в останні часи, з'явилася через вилив Святого Духа і отримає славне завершення в кінці століть».^[2] Так само, як Єва була створена з ребра заснулого Адама, Церква народилася з пронизаного серця Христа, що помер на Хресті ^[3].

І тисячоліття

Протягом ІV-VIII доктрина, культ і правові засади католицизму оформлювались на «Вселенських соборах», серед яких - Перший Нікейський, Перший Константинопольський (381), Ефеський (431), Халкедонський (451), Другий Константинопольський (553), Третій Константинопольський (680—681) і Другий Нікейський (787).

Складний процес формування доктрини супроводжувався розколами церкви та виділенням окремих доктринальних течій, що оголошувалися на Вселенських соборах єресями і засуджувалися. Становлення християнської доктрини проходило у полеміці з іншими релігійними юдаїзмом, гностицизмом, докетизмом, маніхейством та іншими течіями. Були визнані хибними неортодоксальні погляди на Святу Трійцю такі як аріанство, несторіанство, монофізитство, монотелетизм та інші.

Католицизм формувалася поступово в результаті асиміляції елементів елліністичної та римської культури. Це спричинило до численних конфліктів всередині Церкви. З християнським приматом Риму не погоджувалося багато єпископів Сходу та східноримських імператорів, що вперше яскраво проявився на Трулльському соборі (692). Розбіжності стали поглиблюватися за часів патріарха Фотія, що оголосив єретичним формулювання «філіокве» і остаточно були розв'язані Розколом християнської церкви 1054 року, що розділив християнську церкву на дві основні течії - католицизм і православ'я, а сам термін «католицький» почав стосуватися лише західної гілки християнства.