31. Поняття культури. Що вивчає соціологія культури?

Термін «культура» (лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст. Згодом цим терміном почали позначати всі ті зміни в навколишньому середовищі, що здійснюються, матеріальні й моральні цінності, що створюються не природою, а людьми (знаряддя праці, соціальні форми життя, звичаї, взірці, норми, соціальний контроль тощо), те, що відрізняє людину від тварин, — людські якості, які не регулюються біологічними інстинктами, не успадковуються від природи, не передаються генетично, а формуються (під впливом досвіду, набутого людством) конкретною людиною в собі, в інших людях, у суспільстві в результаті соціальної взаємодії.

Культура — це спосіб засвоєння реальної дійсності на підставі оцінки й виявлення різних цінностей, норм, орієнтацій, засобів, які втілені в різних видах дій у різних формах. . Вона допомагає людині відрізнити добре від поганого, розумне від дурного, дозволене від недозволеного, прибуткове від збиткового тощо.

Соціологія культури — галузь соціології, яка вивчає культуру як соціальний феномен, П місце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства, а також взаємодію особистості, спільноти і суспільства. Соціологія культури належить до соціологічних теорій середнього рівня (спеціальних соціологічних теорій), Вона здобуває емпіричні дані, які характеризують культуру як одну із соціальних підсистем і, узагальнюючи ці дані, розробляє її теоретичну модель в межах загальносоціологічної теорії. Соціологія вивчає співвідношення різних субкультур, контркультур, суперечності між ними та домінуючою субкультурою суспільства, з'ясовує оцінку їх різноманітними соціальними групами. При цьому виявляються дві тенденції: оцінювання інших культур за стандартами власної — етноцентризм та оцінювання будь-якої культури за її власними стандартами — культурний релятивізм.

32 Основні категорії соціології культури.

До основних категорій соціології культури відносять «норми», «цінності», «ціннісні орієнтації», «зразки поведінки», «зразки діяльності», «менталітет», «інтереси», «соціально-культурне середовище», «інститути культури» тощо.З перших років життя людина опиняється під впливом домінуючих у суспільстві норм, цінностей, зразків поведінки, соціальних інститутів, за допомогою яких діє культура. Суб'єктом культурної дії є особи, що пристосовуються до культурних зразків, цінностей і моделей, тобто є носіями способу мислення та життя. Зміст поняття «культура» важко розкрити повно без такої суттєвої категорії, як «цінність». Культурі кожного суспільства, спільноти властиві свої цінності. Поряд з ними існують і загальнолюдські цінності, які забезпечують цілісність соціальних систем, здатність їх до виживання в перехідні періоди. Ієрархія цінностей особистості повинна збігатися із цінностями груп, у межах яких вона життєдіє. Право змінювати або відтворювати нові ціннісні системи належить невеликій кількості людей, які займають особливе становище у групі, або спеціальним соціальним інститутам.Цінності — це матеріальні предмети, ідеї чи якості, щодо яких індивід або група займають оцінювальну позицію, приписуючи їй особливу роль у житті, відчуваючи необхідність у них, намагаючись оволодіти ними.Розрізняють декларовані та реальні цінності. Нерідко цінності мають прихований характер. Завдання соціології — виявити, з'ясувати їх зміст за допомогою аналізу вербальної поведінки. Система цінностей обумовлює вибір засобів задоволення потреб та інтересів. Ці категорії доповнюють зміст понять «соціальна дія» та «соціальна поведінка».Психологія трактує поняття «потреба» як такий стан особи, який виникає за відсутності чогось дуже необхідного для існування та розвитку, що і є джерелом її активності. Сутність цих необхідних речей пов'язана з ціннісними уявленнями, тому деякі вчені ототожнюють поняття «цінності», «інтереси», «потреби». Економічна теорія характеризує потреби як об'єктивно обумовлений суспільними відносинами і свідомий намір людини (або груп людей) досягнути кращих умов життя. Потреба — це більше, ніж досягнення кращих умов життя. Це — установка на дію. Разом з тим — це намір, що підтверджується мотивами й стимулами, це — напрям дії.Деякі дослідники ототожнюють мотив, стимул, установку, вважаючи їх однотипними елементами потреби. Але це різні характеристики ставлення людини до свого середовища. Характеризуючи напрям дії як суб'єкт-об'єктний чи суб'єкт-суб'єктний процес за допомогою розглянутих вище категорій, можна з'ясувати зв'язок між свідомістю та дією. У філософському аспекті «потреба» — це відображення відносин, які вимагають змін у розподілі функцій, зв'язків. Це поняття відображає стан сторін, які перебувають у суперечливих взаємовідносинах. Структура потреби в даному разі має вигляд сукупності суперечностей між суб'єктом і об'єктом, різними елементами соціальної системи, між соціальним іособистим.При дослідженні потреб соціологи фіксують сплетіння суперечностей, рівень розходження інтересів різних груп, шукаючи можливості та засоби їх узгодження. Лише завдяки аналізу таких зв'язків стає можливим вивчення механізму взаємодії матеріальних відносин з політичними, духовними, моральними, відображення того, як ідеї та цінності перетворюються на реальні дії людей, що змінюють структуру суспільних відносин або зв'язків.