Тема 9. Персонал підприємства і продуктивність праці.

1. Поняття, класифікація та структура персоналу.

2. Кадрова політика на підприємстві.

3. Оцінка персоналу як важливий елемент системи управління трудовим колективом.

4. Продуктивність праці персоналу.

5. Методи оцінки продуктивності праці.

Добре підібраний трудовий колектив – одне з основних завдань підприємця. Це повинна бути команда однодумців і партнерів, здатних усвідомлювати, розуміти та реалізовувати задуми керівництва підприємства. Вона служить запорукою успіху підприємницької діяльності.

Трудові відносини – ледве не самий складний аспект роботи підприємства. Набагато легше упоратись з технічними й технологічними неполадками, аніж розв’язати конфліктні ситуації, що виникають у колективі, де треба враховувати індивідуальні схильності, психологічні переваги. Не даремно сьогодні західні спеціалісти розглядають структуру підприємства як складову речового та людського капіталу.

1. Поняття, класифікація та структура персоналу

Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної роботи і стоять на обліку у відділі кадрів даного підприємства.

Для аналізу, планування, обліку і управління персоналом усі працівники підприємства класифікуються по ряду ознак.

Враховуючи те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їхньому призначенню на промислових підприємствах усіх працівників підрозділяють на 2 групи (у залежності від участі у виробничому процесі):

• промислово-виробничий персонал – працівники, зайняті у виробництві та його безпосередньому обслуговуванні.

• непромисловий персонал – працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство, дитячі садки, санаторії тощо, що належать підприємству.

Структура кадрів підприємства подана на рис. 1.

Кадри підприємства

Промислово-виробничий персонал

Персонал непромислових організацій підприємства

Робітники

Керівники

Фахівці

Службовці

Учні

Охорона

основні

допоміжні

Рис 1 - Структура кадрів підприємства

Відповідно до характеру виконуваних функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на 4 категорії:

Керівники – це працівники, що виконують функції управління підприємством та його структурними підрозділами (директори, начальники, завідувачі, керуючі, майстри, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо)), а також заступники перелічених керівників.

У залежності від очолюваних ними колективів, керівників прийнято підрозділяти на:

• лінійних ( що очолюють колективи виробничих підрозділів, підприємства, об'єднання, і їхні заступники);

• функціональних ( що очолюють колективи функціональних служб, відділів, і їхні заступники).

За рівнем, в загальній системі управління, усі керівники підрозділяються на

• керівників низової ланки (майстри, старші майстри, виконроби, начальники невеликих цехів, а також керівники підрозділів усередині функціональних відділів і служб);

• керівники середньої ланки (директора підприємств, генеральні директора об'єднань і їхніх заступників, начальники великих цехів);

• керівники вищої ланки (керівники ФПГ, генеральні директора великих об'єднань).

Спеціалістами (фахівці) вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи, психологи, товарознавці, художники тощо.

Службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування (діловоди, обліковці, архіваріуси, креслярі, секретарі-референти, касири, табельники, експедитори, агенти з постачання тощо).

Робітники – це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральників, охоронців, кур’єрів, гардеробників.

У залежності від відношення до процесу створення продукції та в аналітичних цілях робітники, у свою чергу, поділяються на основні - котрі безпосередньо беруть участь у процесі виготовлення продукції і допоміжні - які виконують функції обслуговування основного виробництва (ремонтники, налагоджувальники тощо).

Поступово з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації чіткі межі між основними та допоміжними робітниками зникатимуть, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.

Існує також класифікація персоналу підприємства по професіях, фахам, та рівнем кваліфікації. Кожна категорія працівників у своєму складі передбачає ряд професій, що у свою чергу подані групами фахів.

Професія - це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних теоретичних знань і практичних навичок, необхідних для виконання визначеного виду робіт у якийсь галузі виробництва.

Фах (спеціальність) – це різновид трудової діяльності усередині професії, що потребує додаткових навичок і знань для виконання роботи на конкретній ділянці виробництва (наприклад професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника тощо).

Кваліфікація - це сукупність знань і практичних навичок, що дозволяють виконувати роботи визначеної складності. Рівень кваліфікації працівника можна оцінити за розрядами (для робітників), категоріями (рангами) (для спеціалістів), науковими ступенями і вченими званнями (для науковців).

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи іншій посаді.

Виділяють:

• спеціалісти найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання);

• спеціалісти вищої кваліфікації – працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом;

• спеціалісти середньої кваліфікації – працівники із середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом;

• спеціалісти-практики – працівники, що займають відповідні посади, наприклад, інженерні та економічні, але не мають спеціальної освіти.

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи:

некваліфіковані, малокваліфіковані, кваліфіковані, висококваліфіковані, а конкретний рівень кваліфікації визначають за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами:

• висококваліфіковані – зайняті на особливо складних та відповідальних роботах (ремонт та наладка складного обладнання тощо). Мають, як правило, понад 2 – 3 роки підготовки, періодичне стажування та великий практичний досвід;

• кваліфіковані – складні роботи (метало-, деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні роботи. Мають, як правило, 1-2 роки підготовки, чималий практичний досвід;

• малокваліфіковані виконують нескладні роботи (апаратурні, деякі складальні, технічний нагляд тощо), мають невеликий термін підготовки, певний досвід;

• некваліфіковані – виконують допоміжні та обслуговуючі роботи (вантажники, гардеробники, прибиральники тощо), не потребують спеціальної підготовки.

Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать, вік, ступінь механізації, стаж) служать основою для розрахунків різних видів структур. Адже для ефективного управління важлива не проста констатація чисельності окремих категорій працівників, а вивчення співвідношення між ними (а це і є структура).

Це дає змогу не тільки виявити вплив фактора персоналу на кінцеві результати діяльності підприємства, а й встановити найсуттєвіші структурні зміни і на цій підставі формувати реальну стратегію щодо розвитку трудових ресурсів (робітників має бути ~ 80%).