4.4. Оборонно-промисловий комплекс

Сутність і роль у забезпеченні обороноздатності держави і розвитку економіки. Оборонно-промисловий комплекс (ОПК) є визначальною складовою воєнної сфери держави. Це — сукупність промислових об'єктів будь-якої власності чи підпорядкування, які виконують або можуть виконувати державне замовлення з виробництва оборонної продукції. До ОПК належать підприємства і організації з розробок і виготовлення озброєння, військової техніки, обмундирування, спорядження і матеріалів, спеціально розрахованих і виготовлених для використання у воєнній організації держави та в її силових структурах.

Одночасно підприємства оборонно-промислового комплексу виготовляють продукцію цивільного призначення.

У розвинутих країнах світу істотними завданнями, вирішення яких забезпечується функціонуванням ОПК, є розроблення і виробництво воєнно-орієнтованих технологій і продукції подвійного призначення, а також просування на світовий ринок озброєнь деяких систем і зразків озброєння і військової техніки.

Основною метою функціонування ОПК є постійна підтримка воєнно-економічного потенціалу країни на рівні, який забезпечує обороноздатність та безпеку України і реалізацію її національних інтересів. Прерогатива організації розвитку і забезпечення його функціонування належить державі.

Таким чином, оборонна промисловість — це сфера економіки, що визначає матеріально-технічну основу обороноздатності держави.

Досвід розвинутих країн свідчить, що здійснення науково обгрунтованої військово-технічної політики дає змогу державі ефективно впливати на технологічний розвиток усієї економіки.

Інтенсивність військово-технічного співробітництва і взаємозалежність національних оборонних індустрій суттєво зросли, тому включення національної оборонної бази до міжнародних від-

носин ставить політико-економічні завдання, від яких залежить позиція вітчизняного ОПК у світовій воєнній промисловості. Серед них: співвідношення між ступенем входження в інтернаціональні воєнно-технічні проекти і збереження допустимого рівня національного відтворення ОПК. Інтенсифікація зовнішньополітичних відносин здатна як посилити ефективність структурної перебудови ОПК, так і завдати збитків воєнно-технологічній безпеці країни (надмірна залежність від іноземних постачальників та інвесторів, згортання власних наукових досліджень, несанкціонований відплив технологій, фахівців).

До позитивних чинників впливу діяльності воєнної сфери, у тому числі і ОПК, на економіку держави належать:

• чинник технологічного прогресу (нові технології, які створюються в оборонній промисловості, позитивно впливають на продуктивність праці у цивільній сфері. Досягнення у галузі судно-та авіабудування, ядерної техніки, радіолокації, в космічних технологіях та інших галузях можуть бути пристосовані для використання у цивільній сфері і стати важливим зовнішнім чинником, який сприятиме економічному зростанню);

• чинник людського капіталу (навички та знання, здобуті на військовій службі та оборонних підприємствах, можуть бути використані в цивільному секторі);

• інфраструктурний чинник (дороги, мости, комунікаційні мережі, аеропорти, системи водо- та теплопостачання, очисні споруди та містечка, побудовані за воєнним призначенням, використовуються також і цивільним населенням);

• чинник зайнятості (оборонна діяльність пом'якшує проблему недостатньої зайнятості, використовуючи «зайву» робочу силу);

• чинник безпеки (економічне зростання неможливе за умови існування загрози зовнішньої агресії чи небезпеки, підвищеного ризику виникнення надзвичайних ситуацій).

Через ці та багато інших причин ОПК України традиційно перебуває в «зоні особливої уваги» як держави, так і суспільства в цілому, є однією зі сфер, що найбільшою мірою залежить від опіки з боку держави. Його розвиток та функціонування визначаються економічною, воєнно-економічною, науково-технічною і військово-технічною політикою держави, рівнем забезпеченості комплексу фінансовими, матеріальними, трудовими і інтелектуальними ресурсами.

Механізмами державного регулювання ОПК є: оборонний бюджет, директивне визначення напрямів розвитку галузі, зовнішньополітична ситуація, державні преференції у сфері експортно-імпортної діяльності підприємств тощо.

У більшості високорозвинутих країн світу оборонно-промислові комплекси глибоко диверсифіковані (виготовляють поряд з оборонною також високотехнологічну і наукомістку цивільну продукцію), що дає змогу не тільки забезпечувати внутрішні потреби розвитку вітчизняної економіки і оборони, а й спрямовувати значний обсяг продукції комплексів на задоволення потреб експорту, воєнно-економічного, в тому числі й військово-технічного, міжнародного співробітництва. У зв'язку з цим формування оборонно-промислових комплексів вважається одним з пріоритетних напрямів розвитку і ознакою їх економічної і оборонної могутності.

Принципи, умови і чинники розвитку та розміщення. Розвиток і функціонування ОПК вимагає адекватного розвитку тих галузей економіки держави, які забезпечують його матеріальними і енергетичними ресурсами: чорна і кольорова металургія, машинобудування; розвідка, видобуток і переробка стратегічно важливих корисних копалин, насамперед рідкоземельних; енергетика; хімічна промисловість.

Постійне зростання складності і вартості створення й модернізації сучасного озброєння і військової техніки призводить до того, що навіть розвинуті держави мусять інтегрувати зусилля своїх оборонно-промислових комплексів. Це у свою чергу веде до того, що не всі розвинуті країни можуть мати повністю внутрішньодержавні замкнені цикли розробок, виробництв та утилізації всієї номенклатури оборонної продукції, насамперед озброєння і військової техніки.

На розвиток і розміщення ОПК України значний вплив мають наслідки його входження в минулому у воєнно-промисловий комплекс СРСР, тісних коопераційних зв'язків з розробок і виготовлення озброєння і військової техніки, а також використання технологій подвійного призначення в проведенні конверсії оборонного виробництва.

В узагальненому вигляді чинники, які зумовлюють розвиток і розміщення ОПК, можна згрупувати за такими напрямами: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні, соціально-економічні та воєнно-економічні.

Демографічні чинники найбільше впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної тощо). Розміщення цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів.

Суттєвий вплив на розвиток і розміщення ОПК справляють техніко-економічні чинники (особливо науково-технічний прогрес, транс-

портні умови та форми суспільної організації виробництва), соціально-економічні чинники; геополітичний чинник та чинник часу.

До воєнно-економічних чинників належать: здатність безперервного забезпечення збройних сил озброєнням, військовою технікою і боєприпасами при підготовці і у разі ведення воєнних дій; розміщення суміжних галузей промисловості та виробничої інфраструктури; обмеження надмірної концентрації об'єктів (розосередження по території, уникнення скупчення через можливість першочергового ураження противником); наближення виробництва до ресурсних джерел.

Існують деякі суперечності між воєнно-економічними чинниками та іншими групами чинників. Необхідно знайти розумний, ефективний, оптимальний компроміс з метою зміцнення обороноздатності держави і перспективного розвитку її економіки. Повинен існувати економічний механізм, який дозволив би органічно сполучати інтереси воєнної сфери з інтересами регіонального соціально-економічного середовища.

Дія основних чинників розвитку і розміщення продуктивних сил позначається на ОПК у таких напрямах: екологозабезпечення, структурна трансформація, диверсифікація тощо з метою збільшення частки високотехнологічних галузей; санація території колишніх полігонів та інших військових об'єктів, впровадження ре сурсозберігаючих технологій.

Організаційна, галузева і територіальна структура. У масовій свідомості суспільства склалося уявлення про те, що діяльність оборонно-промислового комплексу повністю спрямована на виробництво озброєння і військової техніки. Це не зовсім так.

Оборонно-промисловий комплекс охоплює підприємства таких спеціалізованих високотехнологічних галузей та підгалузей, як авіаційно-космічна, суднобудівна, радіоелектронна, бронетанкова, ракетно-артилерійська промисловість та промисловість з виробництва стрілецької зброї, засобів зв'язку, боєприпасів і спец-хімії, ракетно-ядерного палива.

Основними видами оборонної продукції є: озброєння і військова техніка ракетних військ та артилерії, протиповітряної оборони, військово-повітряних сил, військово-морських сил; бронетанкова техніка; військова техніка розвідки і радіоелектронної боротьби, хімічних військ, військ зв'язку; техніка інженерних і залізничних військ; техніка для інженерного обладнання кордону; спеціальна техніка тилу Збройних Сил; запасні частини до озброєння та військової техніки, речове та інше спеціальне майно оборонного призначення.

У виробництві оборонної продукції в Україні сьогодні близько 47—48 % становить виготовлення для внутрішніх і зовнішніх потреб озброєння і військової техніки; решта — речове майно та інші матеріально-технічні засоби оборонного призначення.

Безпосередньо участь у виготовленні озброєння і військової техніки в Україні беруть 81 підприємство, але виключно над оборонним замовленням працює лише 22. Розроблення озброєння і військової техніки займаються 31 науково-дослідна і конструкторська організація. Серед них такі відомі підприємства, як державне підприємство «Завод ім. Малишева», «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. А. А. Морозова», Авіаційний науково-технічний комплекс ім. Антонова, Київський державний авіаційний завод «Авіант», Державна акціонерна холдінгова компанія «Артем», Державне київське конструкторське бюро «Луч», миколаївські і херсонські суднобудівні підприємства та ін.

Виробництво оборонної продукції по регіонах (областях) України у 1999—2001 pp. наведено в табл. 3.46.

Сучасний стан та особливості функціонування. Україна успадкувала 30 % воєнно-промислового комплексу (ВПК) колишнього СРСР і близько 20 % його наукових центрів. ВПК України складався з 1840 підприємств, на яких працювало 2,7 млн осіб і вироблялася третина валового внутрішнього продукту. 700 з цих підприємств, які налічували 1,3 млн працюючих, випускали суто воєнну продукцію.

Формування ринкових відносин в Україні обумовило процеси конверсії і диверсифікації оборонного виробництва, що є закономірністю розвитку оборонно-промислових комплексів країн з ринковою економікою.

При значному скороченні в кілька разів оборонного замовлення в ході розпочатої конверсії відбулася інтеграція оборонного і цивільного машинобудування, глибока диверсифікація підприємств і організацій ОПК України, в результаті яких знизилась питома вага оборонної продукції у загальних обсягах продукції комплексу. Якщо в 1991р. цей показник становив 27%, то в 1999 р. лише 4—6%.

На початку 1996 р. український ВПК налічував уже 400 підприємств і виробляв близько 7 % продукції від обсягів 1991 р. На початку 1997 р. лише близько 150 підприємств займалися розробленням та виготовленням продукції оборонного призначення, а кількість працюючих зменшилась у 7 разів і становила 57 тис. чоловік.

Таблиця 3.46

РОЗПОДІЛ ВИРОБНИЦТВА ОБОРОННОЇ ПРОДУКЦІЇ ПО РЕГІОНАХ УКРАЇНИ у 1999—2001 рр., %

1999 2000 2001

Україна 100,00 100,00 100,00

Автономна Республіка Крим 0,68 0,89 0,64

Вінницька 0,13 0,17 0,28

Волинська 1,68 1,23 3,65

Дніпропетровська 13,77 15,49 6,90

Донецька 2,61 1,51 1,80

Житомирська 1,74 1,85 2,32

Закарпатська 0,02 0,00 0,00

Запорізька 12,93 11,92 9,27

Івано-Франківська 0,04 0,10 0,04

Київська 0,35 0,10 0,06

Кіровоградська 0,08 0,55 0,47

Луганська 0,74 0,67 1,14

Львівська 5,16 5,91 7,37

Миколаївська 8,22 14,48 4,85

Одеська 1,44 1,50 5,81

Полтавська 0,33 0,42 0,82

Рівненська 0,05 0,14 0,09

Сумська 3,49 3,19 4,67

Тернопільська 0,64 0,48 0,40

Харківська 27,70 5,05 6,65

Херсонська 0,13 0,03 0,01

Хмельницька 1,22 2,40 2,19

Черкаська 2,80 2,15 1,44

Чернівецька 0,09 0,05 0,03

Чернігівська 1,78 1,83 1,75

м. Київ 11,60 26,32 34,49

м. Севастополь 0,59 1,56 2,86

Підприємства ОПК України тісно співпрацюють у кооперованих зв'язках з підприємствами ОПК Росії. Понад 400 російських підприємств залежать від поставок з України; з другого боку, понад 70 % підприємств-постачальників систем і комплектуючих для українських оборонних підприємств розміщені в Росії.

Визначальними особливостями ОПК, виходячи з цілей і завдань його функціонування, є: надзвичайна значущість для існування держави; виконання суб'єктами ОПК договірних зобов'язань з реалізації державного оборонного замовлення.

До особливостей функціонування оборонно-промислового комплексу також належать:

• високий ступінь залежності результатів діяльності від державної військово-технічної і оборонно-промислової політики;

• необхідність великомасштабного і цілеспрямованого державного фінансування;

• висока капіталомісткість;

• висока наукомісткість і високий ступінь зосередження технологій;

• збереження на підприємствах і в організаціях основної частини науково-технічного і кадрового потенціалу країни;

• специфіка правового статусу і режиму роботи;

• участь у міжнародному військово-технічному співробітництві.

Зазначені особливості ОПК істотно позначаються на функціонуванні оборонних підприємств, з одного боку, ускладнюючи його, а з другого — забезпечуючи ті мінімальні джерела зростання, без яких оборонна промисловість України припинила б своє існування ще до початку XXI ст.

Проблеми і перспективи розвитку. Існують різні погляди щодо шляхів розвитку ОПК.

Перша позиція (оптимістична) базується на впевненості у збереженні значного науково-технічного і виробничого потенціалу, який повинен стати однією з основних складових економічного відродження країни. Вважається, що ОПК є необхідним елементом забезпечення національної та воєнно-економічної безпеки країни. Потрібна лише політична воля, державна підтримка і рішучі дії уряду.

Друга позиція (прагматична): в умовах, що склалися, можливості використання науково-технічного й технологічного потенціалу ОПК — незначні, тому потрібно обмежитися тільки невеликою частиною оборонних підприємств і організацій, які мають стратегічне значення для забезпечення потреб національної безпеки і оборони країни або здатні виробляти конкурентоспромож-

ну продукцію. Збереження цієї частки науково-технічного і технологічного потенціалу є одним з пріоритетних напрямів державної оборонно-промислової політики, яка має формуватися в межах загальних фінансових і економічних можливостей країни.

Третя позиція (песимістична): ОПК, як функціонуюча система, практично відсутній. Значні можливості науково-технічного й технологічного потенціалу оборонних підприємств і організацій, що збереглися, — не що інше, як міф. Реформування оборонних виробництв пов'язане з принциповою заміною структури, форми і способів управління, реалізація якої потребує великих коштів, а можливості держави — обмежені.

Четверта позиція (безперспективна): Україна є незалежною і позаблоковою державою, вона проводить миролюбну політику, встановила добрі стосунки з країнами-сусідами; в обмін на відмову від ядерної зброї заручилася підтримкою провідних країн Заходу у разі агресії з боку інших країн, тому можливість воєнних конфліктів є малоймовірною принаймні найближчих 10—15 років. Збройні Сили України повинні бути доведені до мінімуму, що робить недоцільною організацію власного виробництва багатьох видів озброєння і військової техніки.

Оптимальна стратегія економічного і соціального розвитку країни може виявитися тісно пов'язаною з реформуванням оборонної промисловості, з поєднанням воєнної та економічної безпеки, з інноваційним проривом. Основну роль у цьому процесі можуть відіграти науково-технічні досягнення, отримані в оборонному секторі. В цьому плані воєнна реформа, реформа оборонної промисловості та економічна реформа повинні виступати як єдине ціле.

Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу передбачає підтримку тих підприємств, виробнича діяльність яких пов'язана з використанням накопиченого в оборонній галузі технічного набутку та розробкою і реалізацією критичних технологій і технологій подвійного призначення.

ОПК повинен задовольняти потреби безпеки, що знаходять своє відображення в державному оборонному замовленні, і як високотехнологічна галузь має бути здатен до саморозвитку.

Головна проблема — дефіцит фінансових ресурсів, що виявляється у дестабілізації поточного фінансового стану підприємств ОПК, які виконують державне оборонне замовлення. Проблема не тільки в нестачі коштів, відсутності інвестиційних ресурсів на розвиток науково-промислової бази, а й у побудові взаємовідносин між суб'єктами господарювання.

За останні роки розгортається революція у воєнній сфері, в основі якої лежить застосування новітніх інформаційних технологій у системах бойового управління і розвідки. Збройні Сили України в XXI ст. на базі інформаційних технологій зазнають докорінних змін, матимуть комплексний характер і володітимуть новітньою авіакосмічною технікою.

Забезпечення національної безпеки України, виходячи з тенденцій і прогнозів геополітичного, економічного і технологічного розвитку світу, потребує перебудови як цілих галузей, так і окремих підприємств. Реструктуризація оборонної промисловості є складовою частиною даного питання, актуальність якого для України зумовлена необхідністю будови ОПК в економічну систему країни.

Розроблено концепцію структурної перебудови ОПК України, розвиток основ якої має привести до появи конкретної програми перебудови галузі.

Стрижнем концепції є: визначення групи ефективних підприємств; створення на їх базі вертикально-інтегрованих компаній зі спеціалізацією, що відповідає визначеним пріоритетам; розгортання навколо них горизонтальної мережі підприємств-поста-чальників; конверсія інших оборонних підприємств або ліквідація неефективних виробництв. Потреба у вертикальних структурах зумовлена необхідністю концентрації ресурсів, зниженням виробничих витрат і зростанням попиту на системи озброєнь у складі бойових елементів і всієї їх інфраструктури.

Для подальшого розвитку ОПК України вкрай важливим є подолання економічної кризи в державі, впорядкування наслідків конверсії і реструктуризація комплексу.

Базою для цього є ще існуючий високий науково-технічний, виробничий і експортний потенціал ОПК України. Свідченням цього є значні досягнення в останні роки в ракетно-космічній техніці, літакобудуванні, танкобудуванні, суднобудуванні, створення в Україні виробництва деяких видів сучасної артилерійсько-стрілецької зброї та ін. Зростаючі можливості оборонно-промислового комплексу України були продемонстровані під час останніх міжнародних форумів торгівлі озброєнням, таких як «Айдекс-97» (Абу-Дабі, березень 1997 р.), Ле-Бурже (Париж, червень 1999 р.), МАКС-99 (м. Жуковський, серпень 1999 р.), а також за деякими значними контрактами, такими як постачання Пакистану (1996 р.) та Індонезії (1997 р.) великої партії сучасних танків Т-80 УД тощо. Перелік продукції ОПК України, яка користується підвищеним попитом у світі, постійно розширюється. До цієї різноманітної продукції, крім зазначеної вище, належать: станції «Кольчуга»,

десантні кораблі на повітряній подушці «Зубр», турбіни і двигуни для авіації і флоту, оптичні прилади військового призначення та багато іншої продукції.

Передумовою успішної реструктуризації ОПК є поєднання державної оборонної промислової політики з загальнодержавною політикою економічних реформувань і перетворень.

Одним з напрямів реструктуризації вітчизняного ОПК, що найбільше спроможний сприяти залученню інвестицій, може стати експортна орієнтація оборонних підприємств.