3. Радянська Україна в умовах загострення кризи комуністичного ладу та спроб оновлення соціалізму (60–80 рр.). Політичні проблеми

У жовтні 1964 року внаслідок змови Хрущова було усунено від влади. До влади прийшла консервативна частина партійної верхівки на чолі з Л.Брежнєвим і М.Сусловим. Суть консервативного курсу нового керівництва визначається словом “стабілізація” і символізує брежнєвську епоху. В Україні у 1972 році з поста першого секретаря ЦК КПУ був знятий П.Шелест, а на його місце прийшов брежнєвський ставленик В.Щербицький. Цей період характеризувався створенням нового культу особи Брежнєва, підбором кадрів за принципом особистої відданості, посиленням ідеологічного диктату партапарату, посиленням русифікації й популяризацією ідеї про “злиття націй”, зростанням масштабів бюрократичного апарату, підміною справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, згортанням гласності, зосередженням усієї влади в руках КПРС, прийняттям у 1977 році нової Конституції СРСР і у 1978 році Конституції УРСР (закріпила привілейоване становище партії).

Соціально-економічний розвиток урср

На середину 60-х років економіка набула цілу низку проблем, головними серед яких були такі:

• планова економіка перестала себе виправдовувати (план семирічки 1959-65 рр. не був виконаним);

• витратний характер економіки;

• зниження приросту промислового виробництва;

• відстала структура виробництва;

• неефективне використання виробничих фондів;

• уповільнення росту продуктивності праці;

• криза колгоспної системи;

• диспропорції у розвитку різних галузей народного господарства;

• велика собівартість продукції.

Для вирішення цих проблем у 1965 році Пленум ЦК КПРС проголосив нову економічну реформу. Розпочата у 1966 році реформа передбачала низку заходів:

• у с/г: збільшення купівельних цін на продукцію с/г; встановлення твердих планів державної купівлі цієї продукції; украплення матеріально-технічної бази колгоспів; перерозподіл частини національного доходу на користь аграрного сектору; розвиток соціальної інфраструктури села.

• у промисловості: покращення наукового планування економіки; створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання, розширення госпрозрахунку; оцінка діяльності підприємств по обсягу реалізованої продукції, а не по загальному валу; ліквідація раднаргоспів і заміна їх галузевими міністерствами.

У результаті: хоча 8-ма п’ятирічка (1966-70 рр.) й була названа “золотою” через нібито підвищення “економічних показників”, як зазначалось в офіційних засобах масової інформації, насправді офіційна статистика показує, що економічні показники (валовий суспільний продукт, національний доход, продуктивність суспільної праці) знизились. Було пожвавлено сільське господарство, покращилось постачання міст продовольством, але в цілому реформа не вирішила існуючих проблем, оскільки базувалась на двох взаємовиключних процесах: посиленні централізму в економіці й спробі задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо). Окрім того, економіка продовжувала мати екстенсивний характер розвитку, досягнення НТР впроваджувались вельми повільно, продукція мала низьку якість.

У цей період виникає і ціла низка суспільних проблем: зниження природного приросту населення; криза організації праці – нездатність влади забезпечити ефективне, раціональне використання людських ресурсів; наростаюче домінування зрівнялівки в оплаті й різкий розрив між рівнем життя робітників і номенклатури; уповільнення зростання реальних доходів населення; дефіцит на товари постійного попиту; житлова проблема, погана якість медичного обслуговування.