Тема 4. Конституція – основний закон держави та суспільства

Конституція України – (Основний Закон) правовий акт, що має найвищу юридичну силу в державі.

Поряд з терміном “конституція” для означення того самого інституту на початкових етапах його становлення застосовувалося ще й найменування “lex fundamentalеs” – з латинської “Основний Закон”.

Конституція – категорія історична: вона постійно розвивається і вдосконалюється. Окремі її елементи були вже сформульовані в працях давньогрецьких філософів Платона, Аристотеля, указах римських імператорів, які мали силу джерела права, в актах конституційного типу – хартіях Магдебурзького та Любекського права XIII-XVIII сторіч.

В часи Київської Русі, Галицько-Волинської та Литовсько-Руської держави організація державної влади в Україні базувалася на засадах звичаєвого права.

Гетьманська держава характеризувалась вже появою актів, що мали певні риси конституції: договори Богдана Хмельницького та Івана Виговського з Польщею, Швецією, Туреччиною та Московією.

Укладені 5 квітня 1710 року у місті Бендери Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорізького, у вітчизняній літературі називають “Конституцією Пилипа Орлика”. Їх було написано під впливом передових на той час західноєвропейських наукових доктрин (природного права, поділу влади тощо).

Період відродження національної Української держави (1917-1920 рр.) позначений появою значної кількості конституційно-правових актів, які передбачали певні варіанти організації державної влади в Україні ( III Універсал Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 року, IV Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 року, Конституція УНР (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) від 29 квітня 1918 року, Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданні 13 листопада 1918 року, Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР від 12 листопада 1920 року та ін. ).

За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937, 1978 років), які вважають “квазіконституціями”.

В сучасній літературі новітній конституційний процес поділяють на етапи, під час яких розроблялись проекти Конституцій України, було встановлено тимчасовий конституційний порядок, укладено Конституційний Договір між Президентом України і Верховною Радою України, прийнято і урочисто підписано Конституцію України.

Конституція України складається з преамбули та 15 розділів, які об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів Перехідних положень.

Конституція несе могутній заряд, який має бути переведений у площину конкретних дій різноманітних суб’єктів конституційного права.

Механізм дії конституції полягає в перетворенні, втіленні конституційних норм у фактичній діяльності організацій, органів, посадових осіб і громадян.

Конституція України – акт всеохоплюючої дії. Вона поширює свій вплив на всі сфери життєдіяльності суспільства, цей вплив має ідейно-політичний, морально-психологічний та юридичний характер.