Загальна характеристика основних галузей права України

Основними галузями сучасного права є: конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, трудове, сімейне, фінансове, земельне, екологічне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове.Конституційне право — система норм, що регулюють основи суспільного і державного ладу, закріплюють основні права і свободи людини та громадянина, визначають форму держави, повноваження вищих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.Адміністративне право - система норм, що регулюють відносини у сфері державного управління, а саме: систему і повноваження виконавчих органів влади і посадових осіб, закріплюють права і обов'язки громадян у їх взаємовідносинах з цими органами, визначають поняття й види адміністративних правопорушень тощо.Цивільне право — система норм права, що регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, засновані на рівності та майновій самостійності їх учасників.Кримінальне право - система норм, що закріплюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють види покарань за скоєння злочинів з метою охорони прав і свобод людини, громадянина, громадського порядку, власності, забезпечення миру та запобігання злочинів.Трудове право — система норм, що регулюють трудові відносини між роботодавцем і працівником, визначають основні трудові права і обов'язки працівників, порядок укладання й розірвання трудового договору, робочий час і час відпочинку тощо.Сімейне право — система норм, що регулюють відносини у галузі шлюбу і сім'ї, а саме: умови і порядок укладання шлюбу, його розірвання, регулювання особистих немайнових і майнових відносин між членами сім'ї тощо.Фінансове право — система норм, що регулюють відносини, які визначають порядок формування і розподілу бюджетних коштів, затвердження бюджету, порядок грошового обігу, оподаткування, діяльності банків тощо.Земельне право — сукупність норм, що регулюють питання, пов'язані з встановленням власності на землю, умови і порядок землекористування, правовий режим земель тощо.Екологічне право — сукупність норм права, що визначають засоби, форми і порядок охорони навколишнього природного середовища. Норми цієї галузі права забезпечують право кожного на сприятливе оточуюче середовище.Цивільно-процесуальне право - сукупність норм права, що визначають порядок цивільного судочинства, а саме порядок розгляду справ, які виникають із цивільних, сімейних, трудових, земельних, природоохоронних і адміністративних правовідносин.Адміністративно-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративних справ, що виникають у сфері державного управління.Кримінально-процесуальне право — сукупність норм права, що визначають порядок провадження у кримінальних справах під час дізнання, досудового слідства і розгляду справи судом.Виправно-трудове право — сукупність норм права, що регулюють порядок і умови відбуття покарання та застосування заходів виправно-трудового впливу до осіб, засуджених до позбавлення волі, виправних робіт, а також порядок діяльності установ, що виконують вироки, тощо.

9) поняття та види норм права

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначе­не правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповід­но до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Види норм права

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпо­рядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інак­ше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант пове­дінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин са­мим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Їх нази­вають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсут­ність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки

Структура норми права являє собою її внутрішню побудову, для якої характерний усталений зв'язок компонентів, які її утво­рюють: диспозиції, санкції і гіпотези.

Диспозиція — це така частина норми права, в якій викладений зміст правила поведінки. В ній сформульовані права й обов'язки, яких суб'єкти суспільних відносин набувають при наявності умов, передбачених гіпотезою норми. Вона є центральною частиною нор­ми права в тому розумінні, що інші дві частини є похідними від неї, логічно обумовленими диспозицією. Разом з тим це не означає можливості існування диспозиції норми права без санкції та гіпоте­зи, оскільки без них вона втрачає свої регулятивні властивості.

Санкція — це така частина норми права, яка встановлює не­вигідні наслідки на випадок невиконання правила, визначеного в диспозиції. Вона є логічно завершальним елементом структури норми права, який обумовлений існуванням диспозиції. Санкція є виразом осуду і примусу, який застосовується державою до суб'єкта суспільних відносин при порушенні ним вимог норми права.

Гіпотеза — це така частина норми права, яка вказує на ті фактичні обставини (місце, час, стан тощо), наявність або відсутність яких є умовою виникнення передбачених у диспозиції прав і обов'язків.

10) Система нормативно-правових актів в Україні будується залежно від місця органу, що видає акт, в ієрархії державного апарату. Всі нормативно-правові акти поділяються на:

• закони;

• підзаконні нормативні акти.

Закон – це акт, прийнятий Верховною Радою України або через референдум (тобто законодавчою владою), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має вищу юридичну силу. Прийнято розрізняти закони:

• конституційні;

• звичайні.

Конституційні закони – це насамперед сама Конституція і закони, що мають безпосереднє відношення до неї. Конституція України є основним законом, що має найвищу юридичну силу. У ст. 8 Конституції України закріплено, що "закони та інші нормативно-правові акти приймаються на підставі Конституції України й повинні їй відповідати". Більше того, в Конституції України встановлене правило про те, що "норми Конституції України є нормами прямої дії". Тому при складанні судових позовів або відповідей на позовні заяви радимо відшукати в Конституції України норму, що підтверджує Вашу правоту. Як правило, посилання на норму Конституції належним чином впливають і на учасників судових розглядів, і на суддю.

Звичайні закони теж можна розділити на дві групи:

• кодифікаційні;

• поточні.

11)

Правовідносини — це конкретна форма буття права. Правовідносини безпосередньо пов'язані з державою і громадянським суспільством, з системою права і законодавства.

Правовідносини мають складну будову і включають такі елементи:

суб'єкти;

об'єкти;

зміст;

юридичні факти.

Суб'єктами правовідносин вважають їх учасників, що є носіями взаємних суб'єктивних прав та юридичних обо­в'язків.

Розрізняють такі суб'єкти правовідносин:

фізичні та юридичні особи;

державні та громадські організації (органи дер­жави, профспілки, партії, фонди, земляцтва, ве­теранські, молодіжні організації тощо);

різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону тощо).

Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єкт-ністю — правоздатністю, дієздатністю й деліктоздатністю.

Правоздатність — це здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Дієздатність — це здатність суб'єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права та виконувати юридичні обов'язки.

Деліктоздатність — це обумовлена нормами права здатність суб'єктів нести юридичну відповідальність за вчинені правопорушення.

Об'єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи при­пиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки. їх поділяють на матеріальні й духовні блага, дії суб'єктів, правовідносини, результати їх діяльності, в тому числі й духовні.

За характером взаємовідносин між суб'єктами зобов'язаною та уповноваженими особою виділяються абсолютні та відносні правовідносини. У відносних правовідносинах правовласнику протистоять як зобов'язаних строго певні особи: його права можуть бути порушені ними, а у разі невиконання обов'язки зобов'язаним особою можна застосовувати заходи примусу тільки до цієї особи. Так, вимагати повернення позики можна тільки від боржника(Але не від його батьків, брата та ін.) За обсягом цивільних прав правовідносини підрозділяються на майнові та немайнові, що обумовлено як об'єктом, так і специфікою захисту права. Майнові правовідносини завжди виникають з приводу певних матеріальних благ і пов'язані або з знаходженням майна у конкретної особи (право власності тощо), або з переходом майна від однієї особи до іншої особи (за договором, в порядку спадкування тощо ). За способом задоволення інтересів правовласника - виділяються речові і зобов'язальні правовідносини.