3. Типологія політичних систем

Типологію політичних систем здійснюють на основі різних критеріїв. Традиція класифікації різноманітних політичних систем почала складатися ще у стародавні часи.

1. Розв'язання проблеми типології політичної системи почалося за часів Платона, який вирізняв:

• монархію,

• аристократію,

• демократію. Р

2. Розширив класифікацію форм правління Аристотель, запропонувавши шестичленну систему:

• монархія тиранія,

• аристократія олігархія,

• політея демократія.

3. Марксисти, опираючись на класові пріоритети, типологізували політичну систему так:

• рабовласницька,

• феодальна,

• буржуазна,

• соціалістична.

4. За характером розподілу влади політичні системи класифікуються на:

• авторитарні;

• плюралістичні.

Суть авторитаризму – зосередження влади у єдиному центрі, а плюралістична політична система характеризується дифузією влади, широкими правами та свободами, відкритою конкуренцією у боротьбі за владу.

5. Німецький політолог та соціолог М. Вебер запропонував поділити політичні системи на:

• традиційні,

• раціональні,

• бюрократичні.

6. Якщо за базову ознаку прийняти характер взаємин політичної системи із зовнішнім середовищем, то можна виокремити:

• закриті (автаркії);

• відкриті політичні системи.

Автаркії мають обмежені зв'язки із зовнішнім середовищем, самодостатні (тобто обмежуються внутрішніми ресурсами розвитку) та не сприймають цінності чужих систем і культур (наприклад, Японія до кінця XIX ст., колишній СРСР, Албанія).

Відкриті політичні системи рухливі та сприйнятливі, успішно опановують цінності та політичні досягнення інших систем, активно ведуть обмін ресурсами розвитку з зовнішнім світом (це – всі провідні держави сучасного світу та більшість країн, що здійснюють демократичну трансформацію). К. Поппер, вперше при описанні культурно-історичних і політичних систем використавши поняття "відкрите" і "закрите" суспільство, під першим розумів демократичні системи, які легко пристосовуються до змін зовнішнього середовища, просякнуті духом критики і раціональним розумінням світу, під другим - тоталітарні системи, для яких характерний догматизм, магічне мислення.

7. Загальновизнаною в західній науці є типологія Г. Алмонда, основою якої є комплексний критерій – тип політичної культури та вирізнення політичних ролей. Відповідно виокремлені такі політичні системи:

• Англо-американська, з гомогенною (цілісною) політичною культурою, коли політичні цілі поділяє практично все суспільство; з розвинутою системою політичних відносин, інститутів та чіткою спеціалізацією їх функцій; з багатоманітною структурою політичних ролей, які диференційовані у відповідності до функцій політичної організації та різноманіття форм політичної участі; влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи (держава, партії, групи інтересів, опозиція, лобі тощо); партійна система зазвичай двопартійна; висока політична стабільність.

• Континентально-європейська, яка характеризується фрагментарністю (мозаїчністю) політичної культури; наявністю всередині національних культур протилежних ідеалів, цінностей, орієнтацій, що притаманні певній соціальній верстві, етносу, групі, партії; має місце співіснування старих і нових культур. Саме тому розподіл політичних ролей і функцій іде не у межах суспільства, а всередині класу, еліти, партії. Партії організовані в багатопартійну систему (обмеженого чи поляризованого плюралізму, або тривалого домінування однієї найвпливовішої партії, блоку); суспільство і держава відносно стабільні, адже загальною політико-культурною основою є ліберальні (чи соціал-демократичні) цінності.

• Доіндустріальні та частково індустріальні, мають змішану політичну культуру, в якій наявні різні види несучасних зразків (традиційна, патріархальна, містечкова, хуторська тощо), а також включені політичні субкультури місцевого походження (роду, племені, клану, громади). Політичні ролі дуже слабо диференційовані, тому політична координація та комунікація є ускладненою; політична еліта має олігархічний (клановий, аристократичний) характер. Партійні системи або гегемоністського типу, або мультипартійні (атомізований плюралізм); слабка політична стабільність, нерідко порушено гармонію розподілу влади між її гілками. Отже, інтеграція суспільства йде за допомогою насильства, що веде до концентрації влади і впливу в руках вузької групи осіб (політичного клану чи закритої еліти).

• Тоталітарні – ґрунтуються на тоталітарній свідомості та політичній культурі, що утворює примусовий тип політичної активності. Політичні ролі практично не виокремлені; відсутні громадські політичні об'єднання, монолітна однопартійна система зорієнтована на пріоритет класових, національних, расових або релігійних цінностей, тому її моноідеологією може бути комунізм або фашизм; політична стабільність забезпечується тотальним контролем за масовою й індивідуальною свідомістю та поведінкою.

Деякі дослідники на основі критеріїв цільових і функціональних особливостей виокремлюють чотири базові моделі політичної системи:

• командну, що ґрунтується на використанні примусових, силових методів управління;

• змагальну, головною домінантою існування якої є протистояння, протиборство різних політичних і соціальних сил;

• соціопримирну (миротворчу), орієнтовану на підтримку соціального консенсусу, злагоди, на попередження й подолання конфліктів;

• перехідну, характерну для трансформаційних суспільств, що здійснюють радикальні реформи, крокуючи до постіндустріальної цивілізації чи від автократії до демократії.

9. Французький політолог Ж. Блондель поділяє політичні системи на п'ять категорій за змістом і формами управління:

• Ліберальні демократії, в яких прийняття політичних рішень зумовлено цінностями свободи, права, індивідуалізму особи, власності.

• Комуністичні (авторитарно-радикальні), орієнтовані на пріоритет соціальної рівності, справедливого розподілу соціальних благ, планування, нехтування ліберальними досягненнями.

• Традиційні, з олігархічними формами правління, консервативні за характером, поділ економічних ресурсів і соціальних статусів зазви­чай здійснюється нерівномірно (в інтересах традиційних еліт).

• Популістські, які склалися в країнах, що розвиваються після Дру­гої світової війни; є авторитарними за деякими методами влади заради збільшення соціальної рівності у розподілі благ в економічній і соці­альній сферах та через необхідність послідовно здійснювати реформи, яких потребує модернізація.

• Авторитарно-консервативні, метою яких є збереження усталеної соціальної нерівності, нехтування ліберальним розумінням прав і свобод, обмеження політичної участі населення.

10. Залежно від політичного режиму розрізняють такі політичні системи:

• тоталітарні;

• авторитарні;

• демократичні.

10. В історичному аналізі використовується характеристика систем з позицій формаційного підходу. Відповідно виділяються системи:

• рабовласницькі;

• феодальні;

• капіталістичні;

• комуніалістичні (командно-адміністративні).

12. Досить поширене виділення

• традиційних (доіндустріальних);

• модернізованих політичних систем.

Для перших характерно нерозвинуте громадянське суспільство, підданська або патріархальна політична культура, влада у формі диктатури (прикладом виступає більшість країн, що розвиваються). У других системах існує розвинуте громадянське суспільство, раціональний спосіб обґрунтування влади, диференціація політичних ролей.

Різноманітність типологій та класифікацій політичних систем свідчить про багатомірність політичного світу.