2. Словникові видання

Словником називають довідкове видання, що містить впорядкований перелік мовних одиниць (слів, словосполучень, фраз, термінів, імен, знаків) та довідкових даних, які до них відносяться. У структурному відношенні словникове видання характеризується розчленованим розташуванням матеріалу: кожному слову чи групі слів присвячується незалежний відрізок тексту, що становить словникову статтю. Словникова стаття є структурною одиницею словника, вона включає заголовне слово і його пояснення (визначення, тлумачення, еквіваленти на інших мовах та ін.). Стаття може бути суцільною або ділитися на зони основної та додаткової інформації. Так, в тлумачному словнику вимова слова, етимологія, його синоніми і т.п. є додатковою інформацією. В етимологічному словнику, навпаки, додатковою інформацією може бути тлумачення слова.

Найважливіші функції словників (насамперед мовних) − інформативна (дозволяють найкоротшим шляхом долучитися до знань), комунікативна (дають знання про словниковий склад рідної або чужої мови як про засіб спілкування) і нормативна (фіксують значення слів, закріплюють мовну норму).

Значний досвід систематизації мовних словників, обширні дані про їх складання та опис накопичені в лексикографії. Теоретична лексикографія охоплює, зокрема, такі проблеми: розробка загальної типології словників і словників нових типів; розробка макроструктури словника (відбір лексики, принципи розташування слів і словникових статей, виділення омонімів тощо); розробка мікроструктури словника, тобто окремої словникової статті (виділення й класифікація значень, типи словникових визначень, типи мовних ілюстрацій та ін.). Досягнення практичної лексикографії найтіснішим чином пов'язані з практикою редакторської підготовки словникових видань і знаходять відображення у реальних редакторських рішеннях [4, с. 20].

У лексикографії під словником розуміється «довідкова книга, яка містить слова (або морфеми, словосполучення, ідіоми тощо), розташовані в певному порядку (різному в різних типах словників), пояснює значення описуваних одиниць, дає різну інформацію про них або їх переклад іншою мовою або повідомляє відомості про предмети, що позначаються ними». Так само як і в наведеному вище визначенні, тут міститься вказівка ​​на структуру словника (спосіб «упорядкування» мовних одиниць), характер інформації (лінгвістична, екстралінгвістична), але не вказується об'єм характеристики слова. Обидва визначення дозволяють розглядати в якості словників всі різновиди словникових видань.

За характером інформації виділяються три групи словників: мовні, термінологічні, енциклопедичні. Мовні (лінгвістичні) словники описують лексико-семантичну структуру мови. Відображаючи реальне буття слова в мові та мовленні, вони виводять його значення з вживань в різноманітних контекстах, супроводжують слово позначками і уточненнями, прикладами та ілюстраціями з показом ситуацій, в яких слово використовується. Фото та словники служать цілям опису і нормалізації мови, сприяють підвищенню точності і виразності мови його носіїв.

Термінологічні словники відображають термінологію однієї або декількох спеціальних галузей знань або діяльності. У цих словниках роз'яснюються поняття, що позначаються термінами тієї чи іншої галузі знання. Стаття в термінологічному словнику дає визначення терміна (семантизація терміну), а також може включати формальні (граматичні, фонетичні) і статистичні відомості, еквівалент на іншій мові, вказівка ​​на взаємопов'язані терміни (синоніми, родові поняття), показники допустимості, що рекомендується, мовні та графічні ілюстрації.

Енциклопедичні словники, як уже зазначалося, містять найважливіші відомості про сучасний стан тієї чи іншої галузі знань, про найбільш важливі події, осіб, явища, вони розкривають не слова, а поняття. У їх словник входять, як правило, іменники (власні та загальні).

Таким чином, об'єктом опису в лінгвістичних словниках є мовні одиниці − слова, стійкі словосполучення, словоформи, морфеми та інші, в термінологічних словниках − поняття, що позначаються термінами, в енциклопедичних словниках − поняття, терміни, персоналії, історичні події, географічні реалії і т.п.

За співвідношенням лівої (заголовне слово) і правої (інформація про слово) частин словникової статті словники діляться на односторонні, що мають тільки ліву частину, і двосторонні. Двосторонні діляться на перекладні і неперекладні. Перекладні бувають дво- і багатомовними.

За способом розташування заголовного словникового блоку словники поділяються на алфавітні та неалфавітні. Алфавітний принцип розташування статей є традиційним. Систематичні словники будуються за основними розділами та підрозділами певної дисципліни.

Алфавітні словники діляться на строгоалфавітні (прямі та зворотні) і гніздові (наприклад, словник В. І. Даля). У гніздових словниках матеріал розташовується за алфавітом так званих первісних слів, при цьому їх похідні і однокореневі поміщаються в тій же словниковій статті. Похідні слова розташовуються в алфавітних гніздах в залежності від їх словотворчих зв'язків, що дає можливість уявити слова не в механічній послідовності, а з урахуванням їх морфологічних і словотворчих властивостей

До групи алфавітних відносяться і зворотні словники, в яких слова підбираються за алфавітом не першої, а останньої букви (потім − передостанньою, третьої від кінця і т.д.) і вирівнюються не по лівому, а по правому краю.

Неалфавітні словники діляться на тематичні, в яких слова розташовані за понятійними групами, що позначають ті чи інші фрагменти лінгвістичної картини світу, і статистичні, в яких слова розташовані по зменшуючій чи зростаючій частоті. Так, частотні словники реєструють ті чи інші мовні одиниці (слова, морфеми тощо) із зазначенням на частоту їх вживання в мові.

Необхідним елементом будь-якого словника є словник-перелік мовних одиниць (слів, словосполучень, фраз, термінів тощо), розташованих в алфавітному або систематичному порядку, який готується для роботи над словником (енциклопедією). Словник являє собою повний перелік статей, призначених для опублікування, із зазначенням їх обсягу. Крім того, це і перелік заголовних слів, що позначають об'єкти опису, тобто слів, які підлягають роз'ясненню, тлумаченню[2, с. 41].

Словники є надзвичайно різноманітним масивом видань, виділяючись з цілого ряду характеристик, які нерідко перетинаються, доповнюють один одного. Так, в лексикографії прийнято диференціювати мовні словники, зокрема, з відбору лексики − загальні, що охоплюють всю лексику мови (тезауруси), і приватні, що відображають окремі її пласти (діалектні, просторічні, арго, мови письменника та ін.) або особливі різновиди слів (архаїзмів, неологізмів, рідкісних слів, скорочень, іноземних слів та ін.); за способом опису слова − розкривають ті чи інші аспекти слів і стосунків між ними (етимологічні, словотворчі, орфографічні, орфоепічні, синонімічні та ін.),за одиницею (об'єктом) лексикографічного опису − описують одиниці менші за слова (словники коренів, морфем), більші за слова (словники словосполучень, фразеологізмів, цитат) або збігаються зі словом; за розташуванням матеріалу − ідеографічні, аналогічні (слова розташовуються за смисловими асоціаціями), зворотні; за призначенням − словники помилок, труднощів, навчальні; за кількістю мов − одномовні, двомовні та багатомовні.

У книгознавчій типології, яка багато в чому спирається на лексикографічні дані, словники диференціюються за цільовим призначенням, читацькою адресою (фахівці в галузі лінгвістики, учні, широкі кола читачів), характером інформації, структурою.

За цільовим призначенням мовні словники поділяються на наукові, нормативні, навчальні та популярні, термінологічні словники − на нормативні, навчальні та популярні.

Наукові (або дослідницькі) мовні словники містять матеріали лінгвістичних досліджень і можуть виконувати функції базових при створенні нормативних, навчальних та популярних видань, вони призначені для використання у професійній діяльності фахівців. Як приклад наукового видання можна привести академічний двотомний «Словник синонімів української мови», який за охопленням мовних одиниць, багатством ілюстративного матеріалу, рівнем наукової підготовки займає виняткове місце у світовій практиці складання синонімічних словників.

Нормативні словники включають тільки усталену лексику сучасної літературної мови відповідно до діючої в даний час мовної норми. До числа нормативних відносяться, наприклад, «Тлумачний словник української мови» за редакцією В. В. Дубінчинського, орфографічні, орфоепічні словники, словники правильності мови. Поєднують функції наукових і нормативних словників багатотомні академічні тлумачні словники, наприклад 17-томний «Словник сучасної української літературної мови».

Навчальні мовні словники служать цілям навчання мови. Вони виступають як засіб розвитку лексичних знань учнів у прямому навчальному процесі та при самостійному вивченні оригінальних або навчальних текстів, в них фіксуються прийоми і засоби збагачення мовного досвіду учнів. Словник такого видання орієнтований на цілеспрямований відбір лексики, який сприяє конкретним завданням навчання.

Популярні словники містять найбільш вживану лексику сучасної літературної мови і переслідують загальноосвітні цілі: на відміну від навчальних словників їх цільове призначення не пов'язане із завданнями навчання мови. До них відносяться розмовники, короткі кишенькові словники.

Основний масив термінологічних словників складають нормативні словники. У навчальних термінологічних словниках вирішується завдання встановлення адекватних, стійких термінологічних уявлень в учнів і викладачів відповідно до навчального курсу. До нормативних термінологічних словників належить, наприклад, «Словник лінгвістичних термінів» О. С. Ахманова, до навчальних − «Словник-довідник лінгвістичних термінів» Д. Е. Розенталя і

М. А. Теленкової. Популярні словники покликані допомогти непідготовленому читачеві освоїти терміни будь-якої науки, ознайомити його з найбільш вживаними поняттями, доступно розкрити їх зміст.

До складу апарату словникового видання входять супровідні статті, списки скорочень і умовних позначень, система посилань, допоміжний покажчик (в окремих випадках), прикнижний бібліографічній список. Найважливіша з супровідних статей − передмова, в якій розкриваються погляди авторів, укладачів на окремі проблеми словникової роботи, вказуються цілі та завдання словника, охоплювана ним тематика та ін. Серед супровідних статей слід виділити елементи, названі «Як користуватися словником», «Як побудований словник», «Структура словникової статті» тощо, які полегшують читачеві пошук інформації, користування виданням в цілому.