інваліди

Допомогу можна вважати успішною, якщо вдається зняти гостру тривожність, напругу, агресивність, коли з'явиться нове розуміння даної проблеми, і починає розвиватися адаптивна реакція.

Поява в сім'ї дитини з певними фізичними чи психічними вадами є також причиною таких стресів. З метою попередження негативних наслідків цієї проблеми, сім'ї надається допомога соціального педагога, який оперативно має входити в життєву ситуацію і допомогти мобілізувати всі сили на підтримку батьків і дитини.

Звичайно, в цій ситуації психологічна допомога є домінуючою. Проте і втручання соціального педагога тут виправдано, оскільки допомога має бути не скільки глибоко психологічною, скільки комплексною і широкою за обсягом проблем та учасників подій, чию увагу потрібно привернути до проблеми сім'ї.

Щоб попередити відмову від дитини і включити сім'ю в процес реабілітації, необхідно, щоб вона мала реальну уяву про перспективи дитини і про ту роль, яку сім'я має відіграти в її житті. Головним у цій ситуації є допомога сім'ї подолати пригніченість, розгубленість, відчай, допомогти батькам зайняти активну позицію

щодо реабілітації дитини.

З цією метою соціальний педагог надає освітню інформаційну допомогу, яка дозволяє сім'ї "побачити" етапи відновлювального лікування і перспективу дитини, повідомляє про можливості визнання тимчасової інвалідності і пов'язаних з нею пільг. Крім того, соціальний педагог виступає посередником між іншими спеціалістами, установами і сім'єю.

Таким чином, соціальний педагог шляхом застосування просвітницької і посередницької допомоги досягає ефекту психологічної підтримки, впливає на почуття сумнівів і страху, які заважають контролю над ситуацією. Крім того, сім'я може бути залучена до програми сімейної терапії і навчальних тренінгів, метою яких є налагодження контактів між сім'ями та вирішення скритих проблем, які з'являються в кризових ситуаціях.

Звичайно, що у кризовій ситуації кожна сім'я потребує особливої уваги і різного рівня активності в допомозі.

Втручання в кризову ситуацію, зазвичай, першою сходинкою у взаємодії соціального педагога з сім'єю, яка виховує дитину з особливими потребами. Наступною сходинкою є проблемно-орієнтовна модель взаємодії, яка також відноситься до короткотермінової стратегії роботи, протяжність якої не перевищує 4 місяців і передбачає приблизно 10-12 контактів з клієнтом.

Проблемно-орієнтовна модель має на меті вирішення чисто практичних питань, тобто зосередитись лише на тій проблемі, яку усвідомить клієнт, над якою він готовий працювати. Саме в цей період клієнт переходить до вирішення ряду проблем самостійно, що свідчить про результативність роботи спеціаліста.

Дана технологічна модель застосовується як в індивідуальній, так і в груповій терапії, в тому числі і в роботі з сім'ями. Основний принцип роботи з сім'єю полягає в концентрації уваги на пом'якшенні основних проблем шляхом визначення досить простих завдань. А поступовий перехід до вирішення складних завдань переконує уже клієнта у його спроможності справлятися з проблемою.

Соціальний педагог в межах даної технологічної моделі поєднує в єдину систему методи роботи з окремим індивідом (одним із батьків чи дитиною), сім'єю в цілому, а також з сім'єю і її найближчим оточенням. Звичайно, робота з усією сім'єю потрібна, якщо назріла кризова ситуація у стосунках членів сім'ї, порушився стиль виховання, поганий психологічний клімат тощо.

Важливим методом проблемно-орієнтовної моделі є укладання угоди між спеціалістом, який надає допомогу, і клієнтом-в даному випадку сім'єю чи її окремим представником. Угода має включати:

• опис ключової проблеми (чи проблем), яка має вирішуватись;

• мету і завдання спроектованої роботи;

• процедури і методики, які будуть застосовані;

" вимоги до клієнта і спеціаліста, визначення ролей кожного з них у процесі вирішення проблеми (для соціального педагога - це в основному зустрічі, бесіди, листи, оформлення документів, телефонні контакти тощо);

" обумовлюються також терміни спільної діяльності і дії на випадок, якщо угода буде порушена однією із сторін.

Цей метод дозволяє надати відносинам більш організованого і чіткого характеру. Крім того, угода - це один із способів реалізації етичних принципів у відносинах спеціаліста і клієнта.

В роботі з підлітками і молоддю укладання угоди надає відносинам відтінку "доброго", ділового характеру. п

Звичайно ж, угода визначає відносини, а не їх зміст. Хоча, на жаль, часто цей метод в роботі соціального педагога ігнорується.

Довготривалі форми роботи потребують пролонгованого спілкування з клієнтом (від 4-х місяців і більше) і в основному базуються на психолого-соціальному підході. Псшолого-соціальна модель взаємодії з клієнтом передбачає більш повне розуміння людей у контексті існуючої дійсності і використання цих знань у допомозі клієнту . Таким чином, основна ідея цієї моделі полягає в тому, щоб і зрозуміти людину в ситуації, пов'язати її почуття, переживання, вчинки з впливом довкілля і, виявивши причиново-наслідові зв'язки, знайти вихід із несприятливого становища.

В межах цієї моделі аналізується не лише сучасне, але й минуле клієнта) для чого можна використати метод генограм сімейного дерева. Водночас використовується метод індивідуальної роботи, оскільки клієнт в психо-соціальній моделі часто займає пасивну позицію.

Основне завдання даної моделі - зміна клієнта, у конкретному випадку - сімейної системи, адаптуючи її до виконання своєї специфічної функції - реабілітації дитини- інваліда.

В умовах низької мотивації звернення сімей за соціальне -педагогічною, психологічною допомогою доцільно застосувати таку форму роботи з сім'єю, як патронаж (або послуга клієнту вдома). Така форма роботи практикується педіатричними службами, центрами соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів. В межах патронажу можуть надаватися різні види освітньої, психологічної, посередницької допомоги. Саме патронаж дає змогу мобілізувати сім'ю на подолання проблем у природних умовах і може продовжуватися досить тривалий час.

Здійснення патронажу потребує дотримання низки етичних принципів: самовизначення клієнта, добровільності прийняття допомоги, конфіденційності, тому завжди слід інформувати сім'ю про візит спеціаліста і його цілі.

Патронаж може проводитися з такими цілями:

" діагностичні: ознайомлення з умовами життя, вивчення можливих факторів ризику, дослідження проблемних ситуацій;

• контрольні: оцінка стану сім'ї і дитини, динаміка проблеми, аналіз ходу реабілітаційних заходів, виконання батьками рекомендацій тощо;

• адаптивно—реабілітаційна допомога (освітня, психологічна, посередницька).

При цьому соціальний педагог повинен завуалювати діагностичні і контрольні

цілі, щоб сім'я не відчувала себе підконтрольною і залежною. Хоча в асоціальних сім'ях такі цілі не варто окривати, оскільки ці сім'ї мають усвідомлювати невідворотність "втручання" спеціаліста у їхню життєдіяльність і виховання дітей - інвалідів.

Патронаж має одиничний характер або регулярний, залежно від розробленої стратегії щодо конкретної сім'ї.

Таким чином, можна стверджувати, що патронаж - одна із форм роботи соціального педагога, яка проявляється у відвідуванні клієнта вдома з діагностичними , контрольними адаптивно-реабілітаційними цілями, що дозволяє налагоджувати і підтримувати тривалі зв'язки з клієнтом, своєчасно виявляючи його проблемні ситуації, надаючи термінову допомогу.

Поряд з патронажем у психолого-соціальній моделі істотне місце посідає консультаційна бесіда, що є предметом розмови в окремому розділі книжки. Крім того, можна назвати ще таку форму роботи, як соціально-психологічний тренінг. Тренінг - це поєднання багатьох прийомів індивідуальної і групової роботи, наприклад, індивідуальні вправи з метою управління своїм тілом, емоціями; рольові ігри в малих групах; система домашніх завдань, виступів, дискусій; використання відео матеріалів, прийомів артотерапії, ігротерапії тощо. Адже і сьогодні групова дискусія і рольова гра в різних модифікаціях і поєднаннях лежать в основі тренінгових програм. Тренінг - один із перспективних методів вирішення проблеми психолого- педагогічної освіти батьків. А однією із його ознак є гнучкість та індивідуальність, оскільки програма тренінгу має враховувати як потреби батьків, так і завдання реабілітаційного процесу і розроблятися відповідно до цілей, спільно прийнятих педагогами і батьками.

За своїм призначенням тренінги можуть бути спрямовані на розвиток: а) комунікативних умінь; б) психологічних навичок зняття стресу, саморегуляції; в) умінь психотерапевтичного впливу на раннє розвиваюче навчання, модифікацію поведінки дитини тощо.

Використання у роботі соціального педагога різних моделей методів і форм роботи свідчить, що його участь у комплексній реабілітації сімей, які виховують дітей з особливими потребами, з метою підвищення їх соціальної адаптації може давати помітні соціальне значущі і педагогічні результати.

4. Правові та медико-соціальні основи захисту інвалідів

Діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів

Порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до про­фесійної і побутової діяльності інваліда Види і обсяги необхідного соціального захи­сту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально- трудової реабілітації і адаптації.

Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями

Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом

Громадянин має право в судовому порядку оспорювати рішення органів медико- соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом.

Службові особи та інші громадяни, винні у порушенні прав інвалідів, визначених цим Законом, несуть встановлену законодавством матеріальну, дисциплінарну адміністративну чи кримінальну відповідальність.

Законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Місцеві ради народних депутатів зобов'язані інформувати інвалідів про зміни і доповнення законодавства про соціальну захищеність інвалідів.

Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомоги, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи автомобілі, крісла колясі протезно-ортопедичні вироби, друковані видання із спеціальним шрифтом,

К

заукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.

Види необхідної матеріальної, соціально-побутової і медичної допомоги інвалід визначаються органами медико-соціальної експертизи в індивідуальній програмі ] реабілітації. Допомога подається за рахунок коштів фонду України соціального захисту інвалідів.

Послуги по соціальне побутовому і медичному обслуговуванню, технічні та ін. засоби надаються інвалідам безплатно або на пільгових умовах.

Інвалід має право вибору конкретного виду соціальної допомоги.

Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду соціальної допомоги, якщо вона не повною мірою відповідає його потребам. У такому разі інвалід вправі самостійно вирішувати питання про забезпечення себе конкретним видом допомоги за рахунок власних коштів з урахуванням компенсації вартості аналогічного вид} соціальної допомоги, що подається державним органом.

Конкретні умови і порядок пенсійного забезпечення і надання допомоги та інші соціальних послуг визначаються законодавством про пенсійне забезпечення в Україні рішеннями Уряду України з відповідних питань.

5. Державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється Міністерства соціального захисту населення України, Міністерством охорони здоров'я України ' місцевими радами народних депутатів України

Міністерство соціального захисту населення України спільно з іншими міністерствами і відомствами, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів здійснює розробку й координацію довгострокових і короткострокових програм по реалізації державної політики щодо інвалідів і а контролює їх виконання.

Фінансування роботи по соціальній захищеності інвалідів здійснюється фондом України соціального захисту інвалідів.

Положення про фонд затверджується Кабінетом Міністрів України з урахування думок республіканських громадських організацій інвалідів.

Органи державної влади і управління, підприємства (об'єднання), установи організації (незалежно від форм власності і господарювання) зобов'язані створювати умови для безперешкодного доступу інвалідів до житлових, громадських і виробничих будинків, споруд, громадського транспорту, для вільного пересування в населених пунктах

Планування і забудова населених пунктів, формування жилих районів, розробка проектних рішень, будівництво і реконструкція будинків, споруд та їх комплексів без пристосування для використання інвалідами не допускається.

У тих випадках, коли з об'єктивних причин неможливо пристосувати для інвалідів діючі об'єкти, за рішенням місцевих рад народних депутатів за участю відповідних підприємств (об'єднань), установ і організацій створюються інші сприятливі умови життєдіяльності інвалідів, зокрема будівництво спеціальних об'єктів.

Фінансування зазначених заходів здійснюється за рахунок коштів місцевого бюд­жету, а також підприємств (об'єднань), установ і організацій, які не мають можливості пристосувати свої об'єкти для інвалідів.

Підприємства та організації, що здійснюють транспортне обслуговування населення, зобов'язані забезпечити спеціальне обладнання транспортних засобів, вокзалів, аеропортів та інших об'єктів, яке б дало змогу інвалідам безперешкодно

користуватися їх послугами

У тих випадках, коли діючі транспортні засоби не можуть бути пристосовані для використання інвалідами, місцеві ради народних депутатів створюють інші можливості для їх пересування.

При проектуванні і створенні нових засобів пересування, реконструкції і будівництві аеропортів, залізничних вокзалів і автовокзалів, морських і річкових портів обов'язково передбачається можливість їх використання інвалідами.

Інваліди забезпечуються житлом у порядку і на умовах, передбачених чинним за­конодавством і з урахуванням положень цього Закону.

Інваліди та сім'ї, в яких є діти-інваліди, мають переважне право на поліпшення житлових умов в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Житлові приміщення, займані інвалідами або сім'ями, у складі яких вони є. під'їзди, сходові площадки будинків, в яких мешкають інваліди, мають бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми ре­абілітації, а також телефонним зв'язком.

Обладнання зазначених житлових приміщень здійснюється місцевими радами народних депутатів, підприємствами, установами і організаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд. Обладнання індивідуальних житлових будинків, в яких проживають інваліди, здійснюється підприємствами, установами і організаціями, з вини яких настала інвалідність, а в інших випадках - відповідними місцевими радами народних депутатів.

У разі невідповідності житла інваліда вимогам, визначеним висновком медико- соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб інваліда може провадитись заміна жилої площі.

Місцеві ради народних депутатів забезпечують виділення земельних ділянок інвалідам із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для ав­томобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання

Виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів не можуть вилучати частину житлової площі, збудованої за рахунок коштів громадських організацій інвалідів, у то­му числі господарським способом або з залученням їх коштів в порядку пайової участі.

Інваліди, влаштовані в будинки-інтернати або в інші установи соціальної допомоги, мають право па забезпечення за ними жилої площі протягом 12 місяців. При більш тривалих строках звільнена жила площа передається для задоволення потреб у іншим інвалідам, які погребують поліпшення житлових умов

Діти-інваліди, що не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківським і проживають у державних або в інших соціальних установах, після досягненні повноліття мають право на позачергове одержання житла і матеріальну допомогу і то благоустрій, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони мі здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя.

Місцеві органи державної влади та управління зобов'язані забезпечувати шва необхідні умови для вільного доступу і користування культурно-видовищними закладами і спортивними спорудами, для занять фізкультурою і спортом, а також забезпечувати надання спеціального спортивного інвентаря.

Інваліди користуються переліченими послугами безплатно або на пільгових умовах згідно з рішеннями місцевих рад народних депутатів за участю громадським організацій інвалідів.

Інваліди забезпечуються засобами спілкування, що полегшують їх взаємодію між собою та з іншими категоріями населення. Порядок і умови забезпечення передбачаються місцевими радами народних депутатів за участю громадських організацій інвалідів.

Інваліди першої і другої груп мають право на позачергове і пільгове встановлення квартирного телефону за рахунок коштів фонду України соціального захисту інвалідів. Порядок і умови встановлення телефону інвалідам визначаються Каі том Міністрів України з урахуванням думки республіканських громадських організацій інвалідів.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнена ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження труд діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де наст інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власні і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати , них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, відповідає їх здібностям і можливостям

Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах.

Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Вибір форм, методів професійної підготовки провадиться згідно з висновками медико-соціальної експертизи.

При навчанні, професійній підготовці або перепідготовці інвалідів поряд із загальними допускається застосування альтернативних форм навчання

Обдаровані діти-інваліди мають право на безплатне навчання музики, образотвор­чого, художньо-прикладного мистецтва у загальних навчальних закладах або спеціаль­них позашкільних навчальних закладах.

За інших рівних умов інваліди мають переважне право на зарахування до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів

Під час навчання пенсія і стипендія інвалідам виплачуються в повному розмірі.

Державою визнається мова жестів як засіб міжособистісного спілкування.

Правовий статус та сфера застосування мови жестів визначаються законодавством України.

Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевла-

її/

штування.

При відмові у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю інваліду, направленому за розподілом після закінчення навчального закладу, або при недодер­жанні інших умов трудовою договору і законодавства про працю адміністрація підприємства (об'єднання), установи і організації відшкодовує витрати на його проїзд до місця роботи і назад до місця постійного проживання, а також витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним.

Адміністрація підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності і господарювання) зобов'язана створювати безпечні і не шкідливі для здо­ров'я умови праці, вживати заходів, спрямованих на запобігання інвалідності, на відновлення працездатності інвалідів.

За інвалідами внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, які проходять професійну реабілітацію, у тому числі професійну підготовку і перепідго­товку згідно з індивідуальною програмою реабілітації, якщо з моменту встановлення інвалідності минуло не більше року, зберігається середній заробіток за попереднім місцем роботи зарахуванням пенсії по інвалідності протягом строку, передбаченого програмою. У таких випадках відшкодування витрат з урахуванням сплачених сум пенсій здійснюється підприємством (об'єднанням), установою і організацією, у період роботи, на якій настала інвалідність