Сутність та необхідність банківського обслуговування зовнішньоекономічної.. 1

Тема 1

СУТНІСТЬ ТА НЕОБХІДНІСТЬ БАНКІВСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ

Гілан

1. Банківські послуги у сфері зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності.

2. Інфраструктурне забезпечення банківського обслуговування суб'єк­тів зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності.

1.1. Банківські послуги у сфері зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності

Банки у сфері зовнішньоекономічної діяльності виконують традиційні (розрахунково-касове обслуговування, залучення депозитів і надання кредитів) і нетрадиційні банківські функції (управління валютною позицією, страхування відсоткових ризиків, консультування щодо здійснення вкладень у цінні папери тощо). Надання банками цих послуг у сфері зовнішньоекономічної діяльності можливе за умови наявності у банку:

• відповідних ліцензій;

• досвіду персоналу та необхідної освіти для знання особливостей обс­луговування зовнішньоекономічних та інвестиційних операцій;

• налагодженості зв'язків комерційного банку із зарубіжними парт­нерами;

• відповідності показників діяльності банку нормативам НБУ та між­народних організацій тощо.

За законом України "Про банки і банківську діяльність" банк має право вести банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без одержання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у веденні банківської діяльності без банківської ліцензії, мають кримінальну, цивільну чи адмініст­ративну відповідальність згідно із законами України. Банківська ліцензія надається НБУ на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:

• наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, який встановлює закон;

• забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ю­терною технікою, програмним оснащенням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;

• наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ра­ди директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державну реєстрацію банку скасовують, і банк ліквідується. Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймає Національний банк України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета зазначених документів. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.

Національний банк України може відкликати банківську ліцензію у таких випадках:

1. якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії, містягь недостовірну інформацію;

2. якщо банк не виконав жодної банківської операції упродовж року з дня одержання банківської ліцензії;

3. у разі порушення закону або нормативно-правових актів Націо­нального банку України, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку;

4. на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність до вимог закону та нормативно- правових актів Національного банку України;

5. у разі недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.

Національний банк України негайно повідомляє банк про відкликання у нього банківської ліцензії. Комерційний банк протягом трьох днів з моменту отримання рішення зобов'язаний повернути Національному банку України свою банківську ліцензію. У день одержання рішення про відкликання бан­ківської ліцензії з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, банк припиняє здійснення усіх банківських операцій та вчиняє дії, що забез­печують виконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами відповідно до укладених договорів та положень цього закону.

Рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії публікується в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" і є під­ставою для звернення до суду з позовом про ліквідацію банку.

Комерційні банки в Україні, зокрема спеціалізований на обслуговуванні зовнішньоекономічних операцій державний банк ВАТ "Укрексімбанк", у сфері зовнішньоекономічної діяльності надають такі послуги:

• залучають та розміщують кредити;

• провадять операційну діяльність, зокрема із збереження коштів клієн­тів, розрахункове та касове обслуговування клієнтів тощо;

• провадять інвестиційну діяльність, зокрема залучають та розміщують кошти на внутрішньому та зовнішньому ринках тощо;

• купують за власні кошти засоби виробництва для передавання їх в оренду;

• провадять фінансову діяльність, зокрема щодо управління власним та залученим капіталами;

• провадять діяльність з випуску та обігу цінник паперів;

• здійснюють розроблення, виробництво, використання, експлуатацію, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надають послуги у галузі криптографічного захисту інформації для банку та його клієнтів;

• виконують функції страхового посередника, а також можуть вико­нувати функції реєстратора Державного реєстру застав рухомого майна;

" здійснюють випуск платіжних документів (чеків, акредитивів тощо), їхню купівлю, продаж та зберігання, а також інші операції з ними;

• здійснюють купівлю і продаж щодо підприємств, установ, організацій та громадян іноземної валюти готівкою та валюти, що перебуває на рахунках і вкладах;

• здійснюють купівлю і продаж в Україні та за кордоном банківських металів;

* залучають і розміщують дорогоцінні метали (зокрема банківські метали) на рахунках і вкладах, а також здійснюють інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;

• здійснюють операції з касового обслуговування державного бюджету за угодами, укладеними з Державним казначейством;

• надають консультаційні та інформаційні послуги щодо операцій на фондовому ринку;

• розміщують залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

• здійснюють операції з валютними цінностями;

" здійснюють емісію власних цінних паперів;

" організовують операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

• здійснюють операції на ринку цінних паперів від свого імені (вклю­чаючи андеррайтинг):

• надають гарантії і поруки та інші зобов'язання за третіх осіб, що передбачають їхнє виконання у грошовій формі;

° купують права та вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

• здійснюють лізингові операції;

¹ надають послуги з відповідального зберігання і надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

• випускають, купують, продають і обслуговують чеки, векселі та інші оборотні платіжні інструменти;

• випускають банківські платіжні картки, а також здійснюють операції з використанням цих карток;

• надають консультаційні та інформаційні послуги щодо банківських операцій.

1.2. Інфраструктурне забезпечення банківського обслуговування

суб'єктів зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності

Інфраструктурне забезпечення діяльності суб'єктів зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності створює банківська система та інші спеціалізовані структури, зокрема Міжбанківська валютна біржа, Асоціація українських банків тощо.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конс­титуцією України, законом України "Про Національний банк України" та іншими законами України.

До функцій НБУ належать:

1. забезпечення стабільності грошової одиниці України;

2. визначення та ведення грошово-кредитної політики;

3. здійснення емісії національної валюти України та організування її

обігу;

4. кредитування банків і організування системи рефінансування;

5. встановлення для банків правил ведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

6. організування створення та методологічного забезпечення системи грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

7. визначення системи, порядку і форми платежів, зокрема між банками;

8. визначення напрямів розвитку сучасних електронних банківських технологій, створення, координування та контролювання створення елект­ронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

9. здійснення банківського регулювання та спостереження;

10. ведення Державного реєстру банків, здійснення ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

11. ведення офіційного реєстру ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

12. сертифікація аудиторів, які здійснюють аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

13. складання платіжного балансу, його аналіз та прогнозування;

14. представлення інтересу України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співпраця здійснюється на рівні центральних банків;

15. здійснення відповідно до визначених спеціальним законом повно­важень валютного регулювання, визначення порядку здійснення операцій в іноземній валюті, організування і здійснення валютного контролю за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

16. забезпечення накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

17. аналізування стану грошово-кредитних, фінансових, цінових та ва­лютних відносин;

18. організування інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видавання ліцензій на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

19. реалізування державної політики з питань захисту державних таємниць у системі Національного банку;

20. участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

21. визначення особливостей функціонування банківської системи України у разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснення мобілізаційної підготовки системи Національного банку;

22. здійснення інших функцій у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Щодо Української міжбанківської валютної біржі, то вона утворена комерційними банками (які отримали ліцензію від НБУ на ведення валютних операцій), іншими фінансовими інститутами, що мають право на виконання валютних операцій. Основні види операцій, які здійснюють на біржі:

1. укладання угод з членами біржі на купівлю чи продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу (встановлюється на основі купівельної спроможності валют і коливань попиту та пропозиції);

2. визначення ринкових курсів іноземних валют;

3. здійснення розрахунків у національній та іноземній валютах від­повідно до укладених на біржі угод;

4. здійснення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти, зокрема через валютну інтервенцію (значний цілеспрямований разовий вплив центрального банку на валютний ринок і валютний курс).

Купівлю та продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок або за рахунок своїх клієнтів (підприємств своєї країни та уповноважених банків - не членів біржі), після чого таку валюту зараховують на спеціальний рахунок, і вона може бути використана на певні потреби. Ринковий курс національної грошової одиниці України було запроваджено в 1994 р. з відновленням роботи Української міжбанківської валютної біржі. Проте внаслідок штучного утримання завищеного курсу карбованця у попередній період та адміністративного розподілу валютних ресурсів відбулася значна девальвація карбованця. В 1995-1997 рр. середньо­річний сукупний попит на іноземну валюту перевищував 2 млрд. дол., що було зумовлено обсягами від'ємного сальдо платіжного балансу та виплатами зовнішнього державного боргу. Водночас у 1996-1997 рр. зросли надходження за ОВДП від нерезидентів, що сприяло поповненню резервів НБУ і забезпеченню стабільності гривні. В 1998 р. збільшилося від'ємне сальдо торговельного балансу, обсяги виплат із зовнішнього боргу, що призвело до зростання потреби в іноземній валюті та значної девальвації гривні (її обмінний курс з 1 січня по 1 жовтня знизився на 71,5%). У 1997 р. в Україні налічувалося 24 фондові біржі [12, с. 105-106].

Важливу роль в обслуговуванні зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності організацій відіграє Асоціація українських банків (АУБ) - це добровільне об'єднання банків України, метою діяльності якого є сприяння розвиткові банківської системи України, представництво інтересів своїх членів в органах державної влади й управління, захист прав банків, забезпечення їхніх зв'язків з громадськістю. Членами Асоціації є понад 120 комерційних банків.

Основні завдання Асоціації, зокрема щодо зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності:

□ захист прав та інтересів банків - членів Асоціації, забезпечення правових гарантій їхньої діяльності;

• сприяння створенню правової бази банківської діяльності; сприяння в підвищенні кваліфікації і професіоналізму керівників, спеціалістів банків;

• ознайомлення громадськості з діяльністю банків та їхньою роллю ь економічному житті України;

• сприяння реалізації положень антимонопольного законодавства у сфері банківської діяльності; утвердження взаємної довіри, надійності, порядності й ділового партнерства у стосунках між банками та клієнтами, забезпечення дотримання кодексу честі українських банкірів;

• доведення до відома банків через інформаційний бюлетень Асоціації законодавчих і нормативних актів органів державної влади й управління, Національного банку, Вищого арбітражного суду України з питань, що стосуються сфери банківської діяльності;

• нерозголошення членами ради Асоціації та працівниками виконавчої дирекції того, що становить банківську чи комерційну таємницю, навіть після завершення їхньої діяльності в Асоціації.

Для реалізації зазначених завдань Асоціація: домагається прийняття її зауважень і пропозицій комісіями Верховної Ради України, урядом під час розгляду проектів законодавчих і нормативних актів, які стосуються банківської діяльності; підтримує і розвиває ділові контакти з Верховною Радою, Адміністрацією Президента, Кабінетом Міністрів України; співпрацює з НБУ щодо вироблення основних напрямів грошово-кредитної політики, вдосконалення контролю за діяльністю банків, податкової політики тощо; створює спільно з відповідними навчальними закладами школи, центри і курси підготовки та перепідготовки кадрів; співпрацює із засобами масової інформації, проводить прес-конференції, видає інформаційний бюлетень та інші матеріали; надає консультації та допомогу своїм членам у всіх справах, що стосуються діяльності українських банків, сприяє роботі третейського суду Асоціації; самостійно і разом з НБУ організовує симпозіуми, семінари, обмін досвідом роботи, сприяє встановленню ділових контактів; вивчає і поширює досвід, дає рекомендації щодо ефективного здійснення банківських операцій і стандартизації банківських процедур, а також надає допомогу банкам в організації їхньої роботи; надає допомогу в подоланні обставин, що тимчасово погіршують стан ліквідності банків; координує діяльність банків у сфері спільних інтересів членів Асоціації.

Згідно із законом України "Про банки і банківську діяльність" та законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" в Україні провідна роль серед вітчизняних банків в обслуговуванні зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності організацій належить банку для зовнішньоекономічної діяльності України. Таким банком є Відкрите акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (ВАТ "Укрексімбанк"), який є право­наступником Державного експортно-імпортного банку. ВАТ "Укрексімбанк" як банк, 100 % акцій якого належить державі, утворено після ухвалення Постанови КМУ "Про утворення відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України". "Укрексімбанк" має розга­лужену мережу банків-кореспондентів, що дає йому змогу представляти фінансові інтереси своїх клієнтів у кожному регіоні світу. У 2000 році Укрексімбанк увійшов до авторитетного світового рейтингу банків ТНЕ 1001— 2000 \Уог1сі Вапкз, який складають експерти журналу ТИе Вапкег, випередивши інші банки країн СНД.

Згідно із статутом метою діяльності ВАТ "Укрексімбанк" є створення сприятливих умов для розвитку економіки та підтримки вітчизняного товаровиробника, кредитно-фінансова підтримка процесів структурної перебудови, зміцнення та реалізація виробничого і торгового потенціалу галузей економіки, переважно експортоорієнтованих та імпортозамінних, а також одержання прибутку в інтересах Банку та його акціонерів через:

• залучення зовнішніх і внутрішніх кредитних ресурсів та інвестицій в економіку України, насамперед у її пріоритетні галузі;

» отримання та надання кредитів від імені та за дорученням Кабінету Міністрів України або іншого уповноваженого державою згідно із законодавством органу, обслуговування відповідної частки державного зовнішнього боргу України за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, у межах виконання банком агентських функцій;

• фінансування та гарантування експортно-імпортних операцій підприємств;

• надання кредитно-фінансової підтримки суб'єктам зовнішньоеко­номічної діяльності для просування товарів вітчизняного виробництва на зарубіжні ринки;

• здійснення комплексу заходів щодо фінансування інвестиційних проектів, зокрема за рахунок бюджетних і позичкових коштів, коштів суб'єктів підприємницької діяльності, іноземних інвестицій та кредитів, супроводження інвестиційних проектів та контролю за раціональним використанням залучених ресурсів;

• надання банківських послуг, здійснення операцій на грошовому, валютному та фондовому ринках, зокрема у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

• співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями, урядовими, неурядовими організаціями та кредитно-фінансовими установами іноземних держав з питань залучення фінансових ресурсів в економіку України;

в провадження інших видів діяльності та здійснення інших операцій відповідно до законодавства, ліцензій, дозволів, наданих Національним банком або іншими повноважними органами, та положень Статуту.

Для провадження своєї діяльності банк має право відповідно до законодавства:

• відкривати за згодою та на підставі дозволу Національного банку України на території України філії і представництва, відділення, а також створювати, реорганізовувати та ліквідовувати дочірні підприємства;

• створювати, реорганізовувати та ліквідовувати дочірні банки, філії і представництва на території інших держав;

г- здійснювати прямі інвестиції у капітал будь-якого підприємства, установи відповідно до законодавства;

• здійснювати операції з цінними паперами;

• використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові й кредитові платіжні інструменти, які застосовують у міжнародній банківській практиці;

• входити до банківського об'єднання таких видів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група для концентрації капіталів, підвищення ліквідності та платоспроможності;

• бути учасником промислово-фінансової групи;

• створювати неприбуткові спілки чи асоціації для захисту та пред­ставлення власних інтересів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розроблення рекомендацій щодо банківської діяльності на території України та за її межами;

• приймати рішення щодо створення підприємств, а також купувати акції інших акціонерних товариств;

• фінансувати капітальні вкладення за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

• здійснювати професійну діяльність зберігана цінних паперів;

• вести реєстри власників іменних цінних паперів;

• залучати кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні вклади на договірних засадах;

• приймати заповідальні розпорядження від вкладників — фізичних осіб про видавання вкладу в разі смерті будь-якій особі, організації або державі;

• залучати кошти нерезидентів;

• запроваджувати та надавати своїм клієнтам нові види банківських послуг;

• залучати та надавати від імені та за дорученням Кабінету Міністрів України або іншим уповноваженим державою згідно із законодавством органом юридичним особам — резидентам України кредити в іноземній ва­люті, повернення яких іноземним кредиторам гарантовано Кабінетом Міністрів України або іншою уповноваженою державою особою, щоб сприяти розвитку пріоритетних галузей економіки, структурній перебудові та модернізації промисловості, розвитку експортного потенціалу вітчизняних підприємств від­повідно до державних програм (виконання агентських (посередницьких) функцій);

• самостійно встановлювати відсоткові ставки за активними та па­сивними операціями, а також розміри комісійних та інших винагород за послуги банку;

• одержувати від підприємств бухгалтерські звіти та баланси, фінансові плани та інші відомості, необхідні для кредитування, а також розрахунки та підтвердження платоспроможності клієнтів;

приймати дія забезпечення кредитів, гарантій та зобов'язань за іншими операціями у заставу майно, на яке може бути звернене стягнення, отримувати заставлене майно у власність, забезпечувати виконання зобов'язань іншими засобами, які використовують у банківській практиці;

• перевіряти використання за цільовим призначенням наданих Банком кредитів, а також наявність та умови збереження майна, яким забезпечується виконання зобов'язань за наданими кредитами, гарантіями;

• обстежувати потенційні об'єкти інвестиційної діяльності, створювати відповідний банк даних, здійснювати інформаційне забезпечення учасників інвестиційного процесу;

• самостійно визначати форми, систему та порядок оплати, стимулю­вання праці співробітників відповідно до законодавства;

• мати у власності нерухоме майно, засоби зв'язку, обладнання, транспортні засоби тощо;

• здійснювати в межах, визначених законодавством, перевірку гро­шових і розрахункових документів, бухгалтерських, звітних і статистичних матеріалів підприємств, установ, організацій усіх форм власності, які мають рахунки в установах банку;

• закуповувати в порядку, передбаченому законодавством, бойову вогнепальну зброю, спеціальну техніку та обладнання для забезпечення відомчої охорони та служби інкасації банку;

• провадити інші дії, що не суперечать законодавству.

Тема 2

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БАНКІВСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ

План

1. Національні правові акти, які регламентують банківське обслугову­вання зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності організацій.

2. Значення норм міжнародного права у регламентуванні банківського обслуговування зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності організацій.

2.1. Національні правові акти, які регламентують банківське обслуговування зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності організацій

Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року за №2121-111 є основним загальним правовим актом в Україні, який розкриває сутність банківської системи України, порядок створення, діяльності, ліцензування банків та їхніх об'єднань тощо. Цей закон у взаємодії із законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 року за № 959-ХП та іншими правовими актами, зоїфема міжнародними угодами, створюють правову базу банківського обслуговування зовнішньо­економічної та інвестиційної діяльності організацій.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає види банківського обслуговування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), органи державної влади, які здійснюють управління ЗЕД, та їхні функції, а також особливості розрахунків та кредитування суб'єктів ЗЕД.

До видів банківського обслуговування зовнішньоекономічної та інвес­тиційної діяльності, яке здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, зокрема: страхових, консуль­таційних, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, консиг- надійних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних та інших, що прямо і категорично не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зов­нішньоекономічної діяльності України;

• міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

-кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

-операції із придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

• інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у категоричній формі законами України.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає органи державної влади, які здійснюють управління ЗЕД в Україні. Серед них треба виділити Національний банк України. Він виконує такі функції:

• здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

• представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

• регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

• здійснює облік і розрахунки за наданими і одержаними державними кредитами і позиками, веде операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяють з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

• виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоеко­номічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнарод­ними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;

• здійснює інші функції відповідно до закону України "Про банки і банківську діяльність" та інших законів України.

Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України.

Статтею 14 закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" виз­начено також особливості ведення розрахунків та кредитування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Нею передбачено, що всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право:

• самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам;

• безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів у діючій на території України валюті та в іноземній валюті як у межах, так і за межами України, самостійно приймати рішення у зазначених питаннях;

• вільно вибирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їхні валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами господарської діяль­ності, користуватись їхніми послугами, дотримуючись вимог чинних законів України.

Розрахункове та кредитне обслуговування суб'єктів ЗЕД здійснюється на території України банком для зовнішньоекономічної діяльності України і уповноваженими комерційними банківськими та кредитними установами, а також іноземними і міжнародними банками, зареєстрованими у встановленому порядку на території України. Кредитування зовнішньоекономічних операцій у діючій на території України валюті та в іноземній валюті здійснюється на основі домовленості та на умовах, погоджених між кредиторами та одержувачами кредитів у кредитних угодах (договорах). Розрахункові кредити банків, які видають суб'єктам ЗЕД за спеціальним кредитним (позичковим) рахунком у діючій на території України валюті для відшкодування коштів, що тимчасово вилучаються з обігу, забезпечуються товарно-матеріальними ціннос­тями, розрахунковими, транспортними та/або товаросупровідними докумен­тами. Всі інші кредити, крім розрахункових, забезпечуються майном, що належить на праві власності боржнику, та/або його немайновими правами. Державне кредитування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та гаран­тування державою комерційних кредитів, що надаються цим суб'єктам, в Україні здійснюються через банк для ЗЕД України та інші уповноважені банки. Умови державного кредитування та гарантування державою комерційних кредитів визначають кредитні угоди (договори), що укладаються між відповідними суб'єктами ЗЕД та банком для ЗЕД України. Рішення про надання державних кредитів та гарантій приймається банком ЗЕД України в межах лімітів державного кредитування ЗЕД у діючій на території України валюті та в іноземній валюті за поданням суб'єктів ЗЕД та за результатами експертної оцінки техніко-економічного обгрунтування об'єкта кредитування та умов окупності кредитів. Банк для ЗЕД України повинен повідомити про своє рішення подавця заявки на державний кредит (державну гарантію комерційного кредиту) у місячний строк з дня подання зазначеної заявки. В разі відсутності вищезазначеної експертної оцінки об'єкта кредитування відмовляти у державному кредитуванні (гарантуванні державою комерційного кредиту) суб'єкта ЗЕД з підстав недоцільності не дозволено. Розмір дер­жавного кредиту (державної гарантії комерційного кредиту), що надається у діючій на території України валюті та/або в іноземній валюті одному суб'єкту ЗЕД протягом одного року, не може перевищувати п'яти процентів від відповідних річних лімітів державного кредитування зовнішньоекономічних операцій.

Всі суб'єкти ЗЕД, які надають кредити іноземним суб'єктам гос­подарської діяльності або одержують у них кредити, повинні упродовж трьох робочих днів надіслати у Національний банк України інформацію про зазначені кредити (загальна сума, валюта на строк кредиту) у встановленій Національним банком України формі. Національний банк України може запроваджувати ліцензування одержання кредитів у іноземній валюті суб'єктами ЗЕД від іноземних суб'єктів господарської діяльності в разі виникнення обставин, зазначених у статті 16 закону, та ліцензування надання кредитів у іноземній валюті суб'єктами ЗЕД іноземним суб'єктам госпо­дарської діяльності в разі виникнення обставин, зазначених у статті 16 цього закону.

Одним з основних правових актів, який регламентує порядок бан­ківського обслуговування зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності, є Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті" від 21 червня 1995 р. за № 444 . Цією постановою КМУ і НБУ рекомендують суб'єктам підприєм­ницької діяльності України застосовувати під час укладання зовніш­ньоекономічних договорів (контрактів) типові платіжні умови зовнішньо­економічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (згідно з додатками 2.1.1-2.1.2.

2.2. Значення норм міжнародного права у регламентуванні банківського обслуговування зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності організацій

Міжнародне право є системою права, яка істотно' відрізняється від національних систем права: в цій системі немає вищої влади, якій би були підпорядковані усі суб'єкти національного або міжнародного права, немає законодавчих, виконавчих і судових органів. Міжнародне право відрізняється від національного права за своєю соціальною сутністю, суб'єктами, способом утворення норм, об'єктами регулювання, способом функціонування. Міжнародне право за соціальною сутністю має загальнодемократичний харак­тер, оскільки його норми створюються узгодженням волі суб'єктів міжна­родного права і не залежать від соціальної сутності держав [5; 36].

Національний банк України, ВАТ "Укрексімбанк" та інші вітчизняні банки, які здійснюють банківське обслуговування зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності, є суб'єктами міжнародних фінансів, і з огляду на це зобов'язані враховувати концептуальні основи міжнародного права.

Норми міжнародного права, як і національного права, є юридично обов'язковими. Вони поділяються на диспозитивні (норми, від яких суб'єкти міжнародного права можуть відступати за взаємною згодою) та імперативні. Вперше положення про імперативні міжнародно-правові норми були зафіксовані у Віденській конвенції про права міжнародних договорів у 1969 р. Для забезпечення реалізації норм міжнародного права існують санкції. Міжнародне право передбачає застосування санкцій самими державами індивідуально або колективно, а також міжнародними організаціями [5; 6; 36].

Норми міжнародного права існують в різних міжнародно-правових джерелах. До них належать:

• загальні принципи права;

• міжнародні конвенції;

• міжнародні звичаї;

« судові рішення і доктрини найкваліфікованіших фахівців з міжнародного права.

Існують деякі проблеми, що стосуються ефективного застосування норм міжнародного права, зокрема [5; 36]:

• міжнародні угоди поділяються за рівнем ефективної дії залежно від державного органу (президент, уряд, державні відомства тощо), від імені якого виходила ініціатива з приводу дії угоди;

• сфера дії міжнародних норм може бути обмеженою залежно від регіону, в якому визнано її дію;

• ефективність дії міжнародних норм, на які можуть посилатись суб'єкти міжнародної фінансової діяльності, може бути обмеженою їхнім різним статусом стосовно системи внутрішнього права різних держав: так, у Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі міжнародний договір має виключне верховенство над національним правом загалом, включаючи конституцію. В інших державах, наприклад, у Франції, Іспанії, Швейцарії, Португалії, Греції, Болгарії, на Кіпрі, у Хорватії, Словенії визнається верховенство міжнародних договорів тільки щодо національних законів. У Німеччині, Австрії, Данії, Фінляндії, Угорщині, СІЛА, Італії, Швеції, Великій Британії, Турції, Норвегії, Ісландії, Ліхтенштейні, Сан-Маріно, Румунії, Албанії, Польщі, Литві міжнародні договори мають чинність національного закону. В Австрії, Швеції, Данії, Ірландії, Німеччині та Греції під час реалізації порівняно важливих для держави міжнародних договорів компетентні органи держави мають право на трансформацію міжнародного договору в національну систему права за допомогою нормативного акта, тобто міжнародний договір в таких випадках підпорядкований національному законодавству;

• ефективність дії міжнародних норм може бути зниженою внаслідок певних обмежень щодо їхнього застосування, які обумовлюються окремою державою;

- у нормах права окремих країн існують обмеження на участь національних судових органів у справах міжнародного характеру.

Суб'єкти міжнародних фінансів зобов'язані визнавати міжнародні правові акти і міжнародні традиції через об'єктивність їхнього виникнення. Розглянемо для прикладу об'єктивність положень Банку міжнародних розрахунків. Так, Банк міжнародних розрахунків - перший міждержавний банк, який координує діяльність національних банків. Його створено невдовзі після першої світової війни центральними банками Великої Британії, Франції, Італії, Німеччини, Бельгії, Японії і групою американських банків на чолі з банком Моргана. Головним завданням БМР було полегшити розрахунки з репатріаційних платежів Німеччини і військових боргів. Його функцією було також сприяння співпраці центральних банків і розрахункам між ними. Свою головну функцію координатора центральних банків провідних країн БМР зберіг донині. Найважливіші положення БМР, які стосуються діяльності комерційних банків на міжнародному ринку, було створено у зв'язку із виникненням проблем функціонування бреттон-вудської валютної системи. Нагадаємо, що одним з принципових положень, покладеним в основу функціонування бреттон-вудської системи, було подолання валютних і торговельних обмежень у русі міжнародних активів. Проте країнам, які займали другорядну роль у світовій фінансовій системі, цієї вимоги було невигідно дотримуватись, оскільки, впроваджуючи обмеження, вони гальмували відплив офіційних резервів з країни і захищали національних виробників від іноземних конкурентів, що сприяло пришвидшенню розвитку їхніх національних економік. Варто зазначити, що і країни з сильними валютами (Франція, Англія, Німеччина) за значного відпливу офіційних резервів вдавались до валютних обмежень. Активізація валютних операцій європейськими банками зумовила необхідність створення системи міжна­родного контролю за операціями на міжнародному фінансовому ринку, що суперечило бреттон-вудській системі.

Важливу роль у вирішенні проблеми відіграв саме Банк міжнародних розрахунків, який у 1965 р. за дорученням центральних банків країн- засновників почав здійснювати спостереження за операціями на фінансових ринках. Результати спостереження застосували для уніфікації національних правил бухгалтерського обліку і звітності. На базі цього банку в 1974 р. було створено Спостережний комітет, який у 1975 р. підготував Базельський конкордат. У ньому сформульовано приндипи здійснення контролю за банківськими установами за кордоном. У вісімдесяті роки дю угоду було доповнено. Головними положеннями Базельського конкордату є те, що усі без винятку банківські установи за кордоном підлягають контролю, як мінімум, з боку одного центрального банку. Предметом контролю визначено рівень ліквідності активів банку і рівень ризику здійснюваних операцій. За ініціативою і за сприянням Спостережного комітету у 1988 р. було укладено, а з 1989 р. почала діяти Базельська домовленість, підписана дванадцятьма промислово розвинутими країнами, яка передбачала подолання розходжень у формулюванні окремих понять, для зниження банківських ризиків, пов'язаних з міжнародною діяльністю. Зокрема, власним капіталом названо сукупність коштів засновників і резервів, сальдо прихованих резервів, інших резервів, які можуть бути використані на виплату боргів і змішаних фінансово-боргових інструментів. Обсяг коштів засновників і резервів повинен становити 50 % від загального обсягу власних коштів. Ризикові активи визначено як усі банківські активи, зокрема позабалансові. Домовленість передбачала також класифікацію усіх активів стосовно рівня кредитного ризику. З 1991 р. власний капітал кожної банківської установи повинен був становити як мінімум 8 % від активів.

Отже, правовою основою банківського обслуговування зовніш­ньоекономічної та інвестиційної діяльності організацій є засновницькі документи суб'єктів ЗЕД, законодавство України і міжнародні правові акти. Дотримання суб'єктами ЗЕД норм національного і міжнародного права, зокрема банківськими установами, є передумовою безпечного і ефективного здійснення розрахункових, кредитних та інших операцій. Важливими міжнародними правовими актами, якими керуються банківські установи в процесі обслуговування зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності організацій, є: Конвенція про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, № 3315 від 07.06.1930 р., Конвенція, що має на меті вирішення деяких колізій законів про чеки, від 19.03.1931 р., Женевська конвенції "Одноманітний закон про чеки", від 19.03.1931р., Уніфіковані правила по інкасо, .N"9 322, від 01.01.1979 р., Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, №500, від 01.01.1993 р., Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви, від 11.12.1995 р. та інші.

Тема З

ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

План

1. Документальне оформлення депозитних операцій.

2. Документальне оформлення розрахункових операцій.

3. Документальне оформлення валютообмінних операцій.

4. Документальне оформлення кредитних операцій.

3.1. Документальне оформлення депозитних операцій

Порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами регулюється Постановою Національного Банку України №437 від 15.09.2004р., законами України "Про банки та банківську діяльність", "Про податок з доходів фізичних осіб", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом".

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб під­тверджується:

• договором банківського вкладу (депозиту). Зразок договору наведено у додатку 3.1;

• ощадною книжкою (додаток 3.2);

• договором банківського вкладу (депозиту) з виданням ощадного (депозитного) сертифіката;

• підтвердженням про внесення грошової суми або банківських металів у касу банківської установи (квитанція).

Депозитні рахунки у національній та іноземній валютах відкриваються фізичним особам, як резидентам, так і нерезидентам, без обмежень на суму. Для відкриття депозитного рахунка фізична особа-резидент повинна подати у банк паспорт громадянина України та документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їй ідентифікаційного номера платника податків; для особи-нерезидента, крім документа, що ідентифікує особу, необхідно подати документи, які підтверджують походження валюти. Ідентифікаційний номер із податкової інспекції подавати не потрібно.

Для виконання окремих норм законодавчих актів України працівник робить копію паспорта та ідентифікаційного номера, ставить засвідчувальний підпис клієнта на копії та цей підпис засвідчує особисто. Згідно із законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" клієнт повинен заповнити опитувальний листок (додаток 3.3). Факт внесення коштів на депозитний рахунок клієнта підтверджується заявою на переказ готівки та квитанцією (додаток 3.4).

3.2. Документальне оформлення розрахункових операцій

Безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті регулюються Постановою Правління Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 р. Ця інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій платіжних інструментів у формі: меморіального ордера (додаток 3.5); платіжного доручення (додаток 3.6); платіжної вимоги (додаток 3.7); платіжної вимоги-доручення (додаток 3.8); розрахункового чека; акредитива (додаток 3.9, 3.10,3.10.1).

Розглянемо приклад документального оформлення розрахункових операцій із застосуванням платіжного доручення. Платіжне доручення на переказ коштів у гривнях оформляє платник за формою, наведеною в додатку 3.6, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, та подає до банку, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках. Зразок платіжного доручення в іноземній валюті наведено у додатку 3.11.

Платник має право зазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка не може перевищувати десять календарних днів після складання платіжного доручення. Банк платника не приймає платіжного доручення, якщо дата валютування визначена пізніше від десяти календарних днів після складання платіжного доручення. Банк отримувача до настання дати валю­тування, що зазначена в електронному розрахунковому документі, зараховує переказані кошти на відповідний рахунок і не пізніше ніж наступного робочого дня згідно з порядком, передбаченим у договорі, повідомляє отримувача про надходження на його адресу коштів та даху їхнього валютування. Банк, що обслуговує отримувача, зобов 'язаннй зарахувати кошти на рахунок отримувача на початок операційного дня, який визначений датою валютування. Якщо дата валютування припадає на неробочий день, то банк отримувача зараховує кошти на його рахунок на початок першого робочого дня, наступного за днем, який визначений датою валютування.

Операцію' з перерахування коштів з відповідного рахунка на рахунок отримувача банк отримувача оформляє меморіальним ордером (додаток 3.5). У графі "Призначення платежу" зазначає номер і дату електронного розра­хункового документа, а також конкретизує, за що перераховуються кошти.

Графу "Призначення платежу" платіжного доручення заповнює платник так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Платник та отримувач у договорах між ними можуть установлювати додаткові вимоги до даних, які потрібно зазначати у графі "Призначення платежу". Посилання на суму податку на додану вартість платник робить у випадках, передбачених законодавством України. Платник відповідає за дані, що зазначені у графі платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цієї графи на відповідність вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Платник до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування на рахунок отримувача обліковуються в банку отримувача. Оформляє лист про відкликання коштів. Банк отримувача, одержавши цю вказівку від банку платника, того самого дня перераховує кошти з відповідного рахунка на той самий рахунок у банку платника, з якого вони надійшли. Банк отримувача коштів виконує вказівку банку платника, якщо на час надходження вказівки кошти не зараховані на рахунок отримувача.

Банк платника приймає платіжне доручення до виконання упродовж десяти календарних днів з дати його виписування. День оформлення платіжного доручення не враховують. Платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, якщо його сума не перевищує суму, що є на рахунку платника. Якщо на рахунку коштів немає або їх недостатньо, то банк приймає платіжні доручення у порядку, передбаченому договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовують в розрахунках за товарними і нето­варними платежами:

• за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

• у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством України та/або обумовлено в договорі;

• для закінчення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше від строку, установленого законодавством України;

• для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їхні рахунки, що відкриті в банках;

• для сплати податків і зборів/страхових внесків (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів;

• в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або законодавства України.

Фізичні особи використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних та вкладних/депозитних рахунків згідно з режимом використання цих рахунків, що встановлений нормативно-правовими актами Національного банку з питань порядку відкриття та використання рахунків, без будь-яких підтверджувагіьних документів.

Банк приймає від платника платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки працівників підприємств, що відкриті в банках, або грошовий чек на отримання заробітної плати лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів/страхових внесків до державних цільових фондів, або документальне підтвердження їхньої сплати раніше.

У графі "Призначення платежу" такого платіжного доручення зазначають дату виплати заробітної плати, форму її видання (у натуральній формі, виплати з виручки тощо) і період, за який здійснено виплату. Крім того, можуть зазначатись інші потрібні дані. У цій графі зазначається, що податки до бюджету та збори/страхові внески до державних цільових фондів, які від­раховані із заробітної плати та нараховані на фонд оплати праці, пере­раховуються повністю або (у разі недостатності коштів на рахунку платника для перерахування утриманих сум повністю) пропорційно до суми виплаченої заробітної плати.

Відповідає за повноту перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету та зборів/страхових внесків до державних цільових фондів, платник.

Документальним підтвердженням про сплату платником утриманих з цієї заробітної плати сум податків і зборів/страхових внесків є примірники платіжних доручень про їхнє перерахування, у яких банк платника заповнив графу "Дата виконання", або оригінал документа відповідного органу про звільнення цього платника від сплати податку чи збору/страхового внеску, або наявність за ним переплати.

Якщо банк не забезпечив одночасно з виданням (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати перерахування страхових внесків до:

• Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

• Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

• відповідного територіального органу Пенсійного фонду,

то він за рахунок власних коштів сплачує відповідному фонду суму несплачених страхових внесків. У разі несплати самим банком цих сум фонд здійснює їхнє стягнення в судовому порядку з банку.

Якщо фізична особа не має рахунка в банку, то розрахунки з нею платник може здійснювати, перераховуючи кошти за платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.

У графі "Призначення платежу" такого платіжного доручення платник обов'язково повинен зазначати повністю прізвище, ім'я та по батькові цієї фізичної особи; інша інформація надається за бажанням платника. Внаслідок неявки отримувача упродовж ЗО робочих днів з дня надходження цих коштів до банку, банк отримувача зобов'язаний протягом трьох робочих днів повернути їх платнику (ініціатору). За недотримання цих строків банк отримувача відповідає згідно із законодавством України.

Якщо фізична особа не має рахунка в банку або розрахунки без­посередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник також може здійснювати розрахунки з ними через підприємство > поштового зв'язку перерахуванням відповідної суми на рахунок з переказних

операцій підприємства зв'язку. Взаємовідносини між підприємствами зв'язку, і платниками та отримувачами, що стосуються здійснення підприємствами зв'язку переказу коштів, регулюються відповідними нормативно-правовими актами Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта".Через підприємства поштового зв'язку здійснюються перекази:

- на ім'я окремих фізичних осіб - коштів, що належать їм особисто [ (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар і тощо); |

- підприємствам - коштів на виплату заробітної плати, для організованого набору працівників, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо в тих населених пунктах, у яких немає банків.

Для перерахування коштів підприємству зв'язку платник подає до обслуговуючого банку платіжне доручення, у якому зазначає реквізити підприємства поштового зв'язку, з рахунку якого сплачуватимуться перекази їхнім отримувачам, та номери списків отримувачів коштів.

Щодо порядку розрахунків та правил заповнення платіжних доручень фізичних осіб у іноземній валюті, то вони регулюються Постановою НБУ № 82 І від 05.03.2003 р. "Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання".

Такі документи, як:

• платіжні доручення в іноземній валюті або банківських металах;

• заяви про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів виписуються не менше ніж у двох примірниках з використанням технічних засобів або заповнюються від руки кульковою ручкою з чорним або синім чорнилом та обов'язково мають бути засвідчені підписами відпо­відальних осіб та відбитком печатки клієнта (крім фізичних осіб, які її не мають) на першому примірнику. Під час підписування не дозволяється використовувати факсиміле, а також робити будь-які виправлення.

Платіжні доручення е іноземній валюті або банківських металах, заяви про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів можуть бути оформлені та подаватися клієнтом до уповноваженого банку як на паперових носіях, так і у формі електронних розрахункових документів засобами програмно-технічного комплексу "клієнт-банк" (якщо це визначено в договорі про розрахунково-касове обслуговування або в окремій угоді з клієнтом).

Платіжне доручення в іноземній валюті заповняють:

• латинськими літерами, а платіжне доручення в банківських металах - українською мовою (кирилицею) або латинськими літерами;

• сума іноземної валюти зазначається літерами українською мовою (кирилицею). Назва (для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові) та місцезнаходження клієнта, назва та місцезнаходження уповноваженого банку, що його обслуговує, та назва іноземної валюти можуть заповнюватися латинськими літерами або українською мовою (кирилицею).

Під час переказу коштів у валютах країн СНД та Балтії дозволяється заповнювати платіжне доручення в іноземній валюті російською мовою. Допускається використання англомовних аналогів назв текстових елементів бланків, але тільки разом з їхньою українською назвою. Платіжні доручення в іноземній валюті або банківських металах приймає до виконання уповноважений банк протягом десяти днів, починаючи з дня їхнього оформ­лення (день оформлення не враховують).

3.3. Документальне оформлення валютообмінних операцій

Порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на те­риторії України регулюються Постановою НБУ №502 від 12.12.2002 р. Оформляють валютно-обмінні операції з фізичними особами резидентами та нерезидентами через каси банку відповідальний виконавець та касир. У касах банку у доступному для огляду клієнтами місці повинна міститься така інформація:

о копія розпорядження по банку про встановлення курсів купівлі та продажу іноземних валют;

о перелік операцій, які здійснює каса;

о повідомлення українською та іноземними мовами про можливість здійснення фізичними особами-нерезидентами зворотного обміну невико­ристаних коштів у гривнях на іноземну валюту лише за умови подання ними довідки за формою № 377

о витяг з наказу по банку щодо встановлення тарифів комісійної винаго­роди за операціями, які здійснює ця каса, засвідчений підписом керівника банку та скріплений печаткою банку.

Курси купівлі та продажу іноземних валют за гривні встановлюються розпорядженням по банку щоденно до початку операційного часу. Розпо­рядження повинно скріплюватися печаткою банку та підписуватися керівником структурного підрозділу, якому відповідно до наказу по банку надане право встановлювати ці курси. Банк протягом робочого дня може змінювати значення курсів у касах з обов'язковим оформленням кожного зміненого значення курсів відповідним розпорядженням, у якому обов'язково зазначають час зміни курсів.

Операції з продажу готівкової іноземної валюти першої групи Кла­сифікатора іноземних валют через касу банку здійснюються в межах загальних обсягів придбаної у фізичних осіб-резидентів та нерезидентів через касу банку та пункти обміну іноземної валюти цієї самої групи Класифікатора. Операції купівлі-продажу готівкової іноземної валюти другої і третьої груп Класифікатора здійснюються за наявності угоди між банком та іноземним банком-кореспондентом про зарахування зазначеної іноземної валюти на кореспондентський рахунок банку.

У разі здійснення клієнтом операції з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти на суму, що перевищує 50000 гривень, або еквівалент цієї суми в іноземній валюті за офіційним курсом гривні до цієї валюти, для ідентифікації клієнта у прибуткових та видаткових ордерах обов'язково мають зазначатися такі реквізити:

• для фізичних осіб-резидентів, які здійснюють операції з готівкою: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, серія та номер паспорта (або документа, що його замінює), дата видавання та орган, що його видав, місце проживання, ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб-платників податків;

• для фізичних осіб-нерезидентів, які здійснюють операції з готівкою: прізвище, ім'я, по батькові (у разі його наявності), дата народження, серія та номер паспорта (або документа, що його замінює), дата видавання та орган, що його видав, громадянство, місце проживання або тимчасового перебування.

Операції купівлі банком у фізичних осіб-резидентів та нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні оформляють прибутковими та видатковими касовими ордерами у двох: примірниках, які підписують відпо­відальний виконавець, контролер, касир та клієнт. На всіх примірниках проставляють відбиток штампа відповідального виконавця. Перший примірник ордера залишається в касових документах дня банку, другий - з відбитком печатки касира надається клієнту.

Відображення курсової різниці під час здійснення операції з купівлі іноземної валюти оформляється меморіальним ордером (додаток 3.5), на якому проставляють підпис відповідального виконавця, контролера та відбиток штампа виконавця. Меморіальний ордер передають в меморіальні документи дня банку.

Операції з купівлі готівкової іноземної валюти у фізичної особи- нерезидента здійснюються після подання документа, який засвідчує цю особу, та за наявності підтвердження джерел походження іноземної, валюти (копії цих документів залишаються в касових документах дня банку). У разі ввезення нерезидентом в Україну іноземної валюти в пред'явленій митній декларації відповідальний виконавець робить позначку про обмін валюти, зазначаючи суму обміну іноземної валюти, проставляє свій підпис та відбиток штампа. Фізичній особі-нерезиденту як підтвердження здійснення операції з купівлі у неї готівкової іноземної валюти додатково надається довідка за формою № 377. Вона надає право здійснення фізичній особі-нерезиденту зворотного обміну невикористаних гривень на іноземну валюту. Цю довідку заповнюють у двох примірниках: перший видається клієнту, другий залишається в касових документах дня. Довідка дійсна протягом шести місяців з дати її видавання. Вона є бланком суворого обліку.

Операції продажу банком готівкової іноземної валюти за готівкові гривні фізичним особам-резидентам оформляють видатковими касовими ордерами у двох примірниках, які підписують відповідальний виконавець, контролер, касир та клієнт. На всіх примірниках проставляють відбиток штампа відповідального виконавця. Перший примірник ордера залишається в касових документах банку, другий з відбитком печатки касира надається клієнту. Відображення курсової різниці під час здійснення операції продажу іноземної валюти оформляється меморіальним ордером, на якому проставляють підпис відповідального виконавця, контролера та відбиток штампа виконавця. Меморіальний ордер передається в меморіальні документи дня банку.

Під час здійснення операцій з продажу готівкової іноземної валюти фі­зичній особі-резиденту за його усною заявою надається довідка на вивезення за межі України іноземної валюти за формою 06 (додаток 3.13).

Довідки на вивезення за межі України іноземної валюти за формою 06 видають фізичній особі-резиденту за умови подання цією особою паспорта громадянина України або паспорта громадянина для виїзду за кордон, або документа, що засвідчує особу без громадянства, для підтвердження операції з продажу їй готівкової іноземної валюти під час вивезення цієї валюти з України.

Довідку за формою № 06 видають фізичній особі-резиденту лише для вивезення іноземної валюти другої або третьої груп Класифікатора. Довідка за формою 06 заповнюється у двох примірниках (перший надається клієнту, другий - залишається в касових документах дня банку). Строк дії довідок на вивезення іноземної валюти за межі України - один рік.

Операції зворотного обміну готівкових гривень на готівкову іноземну валюту здійснюють лише фізичні особи-нерезиденти у разі невикористання чи неповного використання ними гривень, що були одержані в касі банку на підставі надання фізичною особою-нерезидентом першого примірника довідки за формою № 377., який залишається в касових документах дня банку. Сума зворотного обміну не може перевищувати тієї, що зазначена в довідці за формою № 377.

Операції з конвертації готівкової іноземної валюти здійснюються лише з тими валютами, що належать до першої групи Класифікатора іноземних валют. Під час операцій з конвертації готівкової іноземної валюти використовується крос-курс, визначений згідно з офіційним курсом гривні до відповідних іноземних валют, що встановлений Національним банком України на день здійснення операції. Операції з конвертації однієї готівкової іноземної валюти в іншу готівкову іноземну валюту здійснюються для фізичних осіб-резидентів і нерезидентів з оформленням прибуткових та видаткових касових ордерів у двох примірниках, які підписує відповідальний виконавець, контролер, касир та клієнт. На всіх примірниках проставляють відбиток штампа відповідального виконавця. Перший примірник касового ордера залишається в касових документах дня банку, другий з відбитком печатки касира надається клієнту. На зведеному меморіальному ордері (додаток 3.14), який формується під час виконання операції з конвертації готівкової іноземної валюти, проставляють підпис відповідального виконавця, контролера та відбиток штампа виконавця. Зведений меморіальний ордер передасться в меморіальні документи дня банку.

Операції з конвертації однієї готівкової іноземної валюти в іншу готівкову іноземну валюту здійснюються для фізичної особи-нерезидента після пред'явлення нею документа, який засвідчує громадянство особи, а також за наявності підтвердження джерел походження іноземної валюти (копії цих документів залишаються в касових документах дня банку). У разі ввезення нерезидентом в Україну іноземної валюти в поданій митній декларації відпо­відальний виконавець робить позначку про її конвертацію, зазначаючи суму іноземної валюти, проставляє свій підпис га відбиток штампа.

Якщо за операцією з конвертації для видавання клієнту залишається сума в іноземній валюті менша, ніж номінальна вартість мінімальної купюри, що перебуває в обігу, то цей залишок купують за гривні за курсом купівлі іно­земної валюти, установленим банком. Для отримання готівки у касі банку клієнт оформляє заяву (додаток 3.15), яка виконує функції, аналогічні ви­датковому касовому ордеру.

Комісійну винагороду за здійснення операції з конвертації однієї готів­кової іноземної валюти в іншу готівкову іноземну валюту банк за бажанням клієнта може реалізувати як у гривнях, так і в іноземній валюті. Комісійну винагороду в іноземній валюті сплачує клієнт у тій валюті, що конвертується.

Комісійну винагороду у гривнях за операціями з конвертації іноземної валюти визначають з використанням офіційного курсу гривні до валюти, що конвертується, який установлений Національним банком України на день здійснення операції.

3.4. Документальне оформлення кредитних операцій

Отримання суб'єктом підприємництва кредиту в банку для розвитку зовнішньоекономічної діяльності передбачає оформлення низки документів, їхній повний перелік наведено у додатку 3.16. Розглянемо найважливіші з них:

1) заява на отримання кредиту (додаток 3.17). Заяву на одержання кре­диту оформляє керівник підприємства-позичальника, яку підписує спільно з головним бухгалтером підприємства. У заяві вказують, що підприємство звертається до банку-кредитора із клопотанням про отримання кредиту. Зазначають форму кредитування (разовий кредит, відновлювана або невід­новлювана кредитна лінія, овердрафт тощо) та умови кредитування (сума і валюта кредиту, термін кредитування, орієнтована процентна ставка, об'єкт кредитування, вид забезпечення кредиту);

2. відомості про позичальника (додаток 3.18). Цей документ формують за десятьма розділами: загальна інформація про позичальника, структура акціонерного (пайового) капіталу; управлінський (керуючий) персонал; ін­формація про банківські рахунки; дані про підприємства, учасником (засновником, акціонером) якого є позичальник та інші пов'язані підприємства; дані про підприємства, основні види діяльності підприємства; основні групи продуктів підприємства; найбільші дебітори; найбільші кредитори; основні засоби; кредитна історія позичальника. Цей документ підписує керівник підприємства, чим засвідчує правдивість поданої до банку інформації. Працівники кредитного відцілу банку використовують цей документ для визначення кредитного рейтингу потенційного позичальника і ухвалення рішення про надання йому кредиту;

3. техніко-економічне обґрунтування окупності кредиту (додаток 3.19). Техніко-економічне обґрунтування є документом, що засвідчує проектну ефективність використання кредиту потенційним позичальником і спромож­ність його погашення у термін, що вказано у заяві. Техніко-економічне обґрунтування підписують керівник підприємства і головний бухгалтер;

4. розписка про ознайомлення із змістом статті 192 Кримінального кодексу - заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою - та статті 222 - шахрайство з фінансовими ресурсами (додаток 3.20);

5. кредитна угода (додаток 3.21). Кредитні взаємовідносини між бан­ками та позичальниками регламентуються в кредитних договорах, які укладаються, як правило, в письмовій формі. Змістом угоди є такі розділи: 1. Предмет договору (мета, сума, строк, погашення, відсоток тощо). 2. Умови забезпечення кредиту (форма забезпечення, посилання на додаткові документи, наприклад, договір застави). 3. Зобов'язання банку (відкриття рахунка, надання консультацій, перевірка забезпечення та цільового використання кредиту тощо). 4. Зобов'язання позичальника (використання на вказані потреби, стяг­нення банком штрафів, власне повернення кредиту в строк, інформація про хід виконання угоди, подання звітності тощо). 5. Права банку (відтермінування погашення, перевірка використання та забезпечення, можливість розірвання угоди тощо). 6. Права позичальника (дострокове погашення, можливість відтермінування тощо). 7. Особливі умови договору (перерахунок суми кредиту, зміна відсотка, зміна умов договору, спірні питання, зміна юридичної адреси тощо). 8. Реквізити сторін. Комерційні банки мають право вносити зміни до умов договорів, які не суперечать чинному законодавству, та вимагати додаткової інформації від клієнта, якщо вона не суперечить інтересам сторін;

6) договір застави (додаток 3.22). Цей договір оформляється для матеріального забезпечення кредиту позичальником. Здебільшого оцінювання вартості майна, що передають у заставу, здійснюється за заниженою вартістю, щоб не допустити ймовірних збитків від можливого зниження його ринкової вартості. Оформлення договору застави можливе, якщо позичальник є власником заставного майна і може повністю ним розпоряджатись. Термін договору застави не може бути меншим за термін дії кредитного договору.