4. Ліквідація неписьменності та безпритульності у 20-30 р

Політика радянського керівництва в галузі культури офіційно була названа «культурною революцією». У короткий строк планувалося ліквідувати неписьменність; створити систему народної освіти; сформувати кадри нової інтелігенції; перетворити літературу, мистецтво, гуманітарні науки на інструмент ідеологічного впливу на маси; використати наукові досягнення для соціалістичного будівництва. Відразу після закінчення війни робилися енергійні заходи з подолання безпритульності. У 1920 р. утвор. Рада захисту дітей. Вона зуміла відкрити 550 дит. будинків. Широку популярність отримали досвід та ідеї педагога А.Макаренка, який очолив трудову колонію комуни.

Для подальшого розвитку духовного життя суспільства принципове значення мала ліквідація неписьменності. У 1920 р. було створено Надзвичайну комісію для боротьби з неписьменністю, а в травні 1921 р. Раднарком УРСР ухвалив постанову «Про боротьбу з неписьменністю», згідно з якою все населення республіки віком від 8 до 50 років мало вчитися читати і писати. У 1923 р. виникло добровільне товариство «Геть неписьменність!», яке створювало пункти ліквідації неписьменності (лікнепи), їхня мережа швидко розросталася. До середини 30-х років, після низки експериментів 20-х років, закінчилося формування радянської системи народної освіти. Було введено обов'язкові державні програми навчання, підручники, жорсткий розпорядок навчального процесу. Школа стала поділятися на початкову, середню спеціальну, вищу. Швидкими темпами зростала кількість учнів: у 1932/1933 навчальному році в школах республіки навчалося понад 4,5 млн. осіб — майже вдвічі більше, ніж у 1928/1929 навчальному році. Наприкінці 30-х років система обов'язкової семирічної освіти в містах України в цілому сформувалася, було створено передумови для здійснення загальної середньої освіти в містах і завершення семирічної та розширення середньої освіти на селі.

Зростаючими темпами відбувалося і формування нової інтелігенції. Основну роль у цьому процесі відігравали вищі та середні спеціальні навчальні заклади, кількість яких швидко зростала. Подібні тенденції були характерними і для вищої школи республіки. У 1920 р. в Україні ліквідовано університети, а на їхній базі утворено інститути народної освіти та інші вузи, кількість яких невпинно зростала. Також процес формування нової інтелігенції супроводжувався репресіями інтелектуальної, творчо активної частини українського народу.

5. Заснування Укр. Академії Наук

У 20-х роках стала відроджуватися наука. Роль координаційного центру наукового пошуку й основного генератора ідей виконувала заснована ще восени 1918 р. Українська Академія наук (від 1921 р. — Всеукраїнська Академія наук, від 1936 р. — АН УСРР, а від 1937 р. — АН УРСР). У 1921 р. в Академії працювало 36 дійсних членів, а 1939 р. — 835. Проект «Академія»:

- за Грушевським: в Укр. Повинні розроблятися гуманітарні студії (латинська мова).

- за Вернадським: Академія повинна займатися не тільки гуманітарними науками, а й математичними студіями. Таким чином у 1918 р. було затверджено УАН.

На початку 30-х років було змінено структуру АН УСРР. Замість 164 кафедр, розрізнених лабораторій і невеличких інститутів створено 21 науково-дослідний інститут. Ця структурна перебудова, з одного боку, сприяла концентрації наукових сил, з іншого — посилювала централізацію і контроль. Доробок вчених України у цей час був досить вагомим. Найсерйозніші результати і відкриття зроблені у вивченні нелінійної механіки (Д. Граве, М. Крилов, М. Боголюбов), теорії космічних польотів (Ю. Кондратюк), автоматичному зварюванні металу (Є. Патон), генетики і селекції рослин (А. Сапегін, В. Юр'єв, М. Холодний).