План лекції:

1. Характерні особливості Німецької Класичної філософії.

2. Гносеологічні та етичні погляди І. Канта.

3. Діалектика суб’єкту Й. Фіхте та натурфілософія Ф. Шеллінга.

4. Діалектичний метод та система об`єктивного ідеалізму Г. Гегеля.

Семінар: Німецька класична філософія:

1. Трансцендентальна філософія І. Канта.

2. Науковчення Й. Фіхте.

3. Ідеалістична теорія діалектики Г. Гегеля.

4. Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха.

Методичні рекомендації до семінару:

1. Відповідаючи на перше запитання, необхідно розуміти, що філософія Канта намагається вирішити принаймні три питання: «Що я можу знати»? «Що я маю робити»? «На що я можу сподіватися»? В теоретичній філософії (вченні про пізнання) Кант намагається подолати конфлікт раціоналізму та емпіризму, доводячи нерозривність чуттєвого та раціонального в пізнанні. Поділяючи світ на непізнавану «річ в собі» (ноумен) та пізнавану «річ для нас» (феномен), Кант доводить, що свідомість людини фактично творить світ за допомогою чуттів, розсудку та розуму. При цьому пізнання – це єдність досвіду та апріорних (додосвідних) форм свідомості. Конструювання дійсності починається на рівні чуттів, коли чуттєві данні оформлюються за допомогою простору та часу – апріорних форм чуттєвості. Далі, за допомогою творчої уяви, чуттєвий матеріал обробляється формами розсудку (поняття, категорії) і створюється знання про чуттєвий світ. Нарешті, Кант доводить, що коли раціональне мислення, відриваючись від чуттєвого знання, намагаючись охопити світ в цілому, воно обов’язково впадає в антиномії. Звідси він робить висновок про обмеженість діяльності розуму (сферою чуттєвого досвіду) та про необхідність її долати виходячи у сферу віри. Тобто, метафізичні (філософські) раціональні знання про надчуттєву реальність неможливі. В цілому лише в творчості Кант покладає можливість поєднати чуттєве та раціональне, теоретичне і практичне. Тому людина для Канта – це, головним чином, вільна творча особистість. У практичній філософії (вченні про мораль) Кант доводить, що людина є суб’єктом автономної волі і здатна самостійно приймати моральні рішення. При цьому, не існує наперед визначеної шкали добра і зла. Кожен раз людина вільно, свідомо, відповідально і творчо має робити моральний вибір. Людина має керуватися гаслом: «чини так, щоб максима твого вчинку могла стати загальним законом світу». Врешті Кант обмежив знання, щоб звільнити місце для віри, але тим самим він чітко визначив їх місце і роль в житті людини.

2. Готуючи відповідь на друге питання, необхідно пам’ятати, що Фіхте намагався створити науковчення – філософію, що стала б методологією всіх наук. Реалізувати свій задум він вирішив на засадах суб’єктивного ідеалізму. Загальним принципом буття та побудови системи філософії для Фіхте є «Я» – чистий діяльний суб’єкт, абсолютна моральна свідомість, необмежена свобода, яка породжує себе в практичному вольовому і творчому акті. Речі є втіленням, продовженням та породженням «Я». Тобто, варто пам’ятати, що для Фіхте сутність людини полягає у вільному і творчому самотворені. В той же час варто не забувати, що розуміння Я філософ обмежує пізнавальним відношенням «Я – не-Я», він не створює діалогових міжлюдських відносин «Я – Ти». Нарешті саме Фіхте виступив проти крайностей індивідуалізму, створивши першу національно-патріотичну філософію в якій роль суб’єкта була підпорядкована суспільству. Звільнитися від егоїзму та самості «Я» може лише шляхом ототожнення з абсолютним, надперсональним божественним Я.

3. При підготовці відповіді на третє питання варто нагадати, що філософія Шеллінга має три етапи. На першому етапі Шеллінг розвиває філософію природи (натурфілософію). Він доводить, що природа як творча система, що саморозвивається, містить паростки духу з яких виростає мислення. Природа є об’єктивованим розумом, самореалізацією Абсолюту, який проходить етапи: неживого, живого та людини. Природа – динамічний і єдиний організм, який розвивається доцільно і діалектично. В своїй філософії мистецтва Шеллінг встановлює аналогії між природою та мистецтвом. Природа знаходить своє завершення в мистецтві, а в останньому самопізнання повертається до природи. Саме через єдність свідомого та несвідомого відбувається зв’язок між природою та мистецтвом. Пантеїзм Шеллінга найкраще проявляється в філософії тотожності мислення і буття, ідеального та реального – розум розвивається в бутті, а буття є реальністю розуму. Їх єдність – це першооснова світу – динамічна і самотворча субстанція. В пізній творчості Шеллінг далі шукає нові форми для виразу тотожності, якими виступають у нього міф та релігія. Пізнання Абсолюту можливе в умоглядній містиці, яка поєднує містичне переживання з раціональним мисленням.

4. Необхідно пояснити, що Гегель яскравий представник об’єктивного ідеалізму. В основі його системи лежать принципи: абсолютного першопочатку – Ідеї; тотожності мислення і буття; узагальненого зв’язку; розвитку. Це означає, що Абсолютна ідея є одночасно самим буттям і мисленням, єдина і всеохоплююча субстанція в якій буття, свідомість і самосвідомість тотожні. Маючи абсолютний зміст, Ідея постійно розвивається-розгортається в буття фактично породжуючи його. Такий розвиток можливий завдяки єдності і боротьбі протилежностей, що складають сутність її самої та усіх речей і процесів. Будь який процес розвитку проходить етапи: тотожність (теза) – відмінність (антитеза) – синтез. Згідно цього закону тотожна в собі абсолютна ідея відчужує себе у свою протилежність – природне буття, і потім досягає синтезу в самопізнанні абсолютного Духу. Це означає, що Ідея проходить обов’язкові етапи діалектичного розвитку – природні процеси (механічні, фізичні, хімічні, біологічні), соціальні процеси (історія суспільства та особи), духовні процеси (логіка, релігія, естетика, право, філософія), які є лише кроками самоусвідомлення Духу. Гегель створив нову діалектичну логіку, яка містить три частини, кожна з яких в свою чергу розгортається як тріада: буття (якість-кількість-міра), сутність (?), поняття (?). Соціальні процеси та життя людини так само розвиваються за необхідною історичною логікою. Гегель фактично створив тотальну філософію в якій незмінні закони діалектики застосував до всіх процесів, тому світ постає у нього як єдиний, динамічний процес в якому взаємодіють різні протилежності з необхідністю прямуючи до однієї мети. Недоліками системи Гегеля є: панлогізм, підпорядкування одиничного загальному, телеологізм.