3. Договори про постачання електричної і теплової енергії

Більш докладно відносини споживачів електроенергії, електропостачальних та електропередавальних організацій регулюються Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28 (зареєстровані в Мінюсті 02.08.1996 за № 417/1442, із наступними змінами). Правила регламентують, зокрема, технічні умови на підключення електроустановок споживачів та допуск до їх експлуатації, взаємовідносини сторін при експлуатації електроустановок, порядок встановлення та експлуатації технічних засобів обліку і управління електроспоживанням, порядок відпуску електричної енергії споживачам та режими її споживання, питання розрахунків за електричну енергію та за надання доступу до місцевої (локальної) електромережі, умови припинення або обмеження відпуску електричної енергії та інші питання. Користування електричною енергією здійснюється на підставі договору про надання доступу до місцевої (локальної) електромережі і договору про постачання електричної енергії. Типові форми цих договорів є додатками до вказаних Правил.

Договір про надання доступу до місцевої (локальної) електромережі укладається між споживачем і електропередавальною організацією, до мереж якої приєднані електроустановки споживача. Електропередавальна організація зобов'язується надати доступ до місцевої (локальної) електромережі і забезпечити технічну можливість для передачі найбільшої річної активної потужності, дозволеної споживачу до використання, а споживач - своєчасно сплачувати абонентну плату та виконувати інші умови, визначені цим договором. Електропередавальна організація надає доступ до електромережі після укладення цього договору, договору споживача з електропостачальною організацією на постачання електричної енергії, а також договору про передачу електричної енергії електропостачальної організації з електропередавальною організацією, якщо це різні підприємства - з письмовим повідомленням електропостачальної організації.

Електропередавальна організація зобов'язана: постійно утримувати технологічне обладнання, будівлі та енергетичні споруди у стані експлуатаційної готовності; дотримуватися стандартних умов надання споживачу електричної енергії; забезпечувати технічну можливість для передачі абонованої споживачем потужності; забезпечувати підтримання параметрів якості електроенергії, що передається електропостачальником тощо. Електропередавальна організація має право у випадках, передбачених Правилами користування електричною енергією, (зокрема у разі відсутності персоналу для обслуговування електроустановок споживача, зниження показників якості електроенергії з його вини та інших) припинити надання споживачу доступу до електромереж з обов'язковим письмовим повідомленням його за дві доби до відключення. У разі порушення, а саме самовільного приєднання споживачем струмоприймачів до мережі електропередавальної організації або збільшення потужності понад договірні величини, приєднання струмоприймачів поза розрахунковими приладами обліку або порушення схем обліку електроенергії з метою її крадіжки тощо, електропередавальна організація має право повністю припинити Споживачу надання доступу до електромережі після складання у встановленому порядку акта про порушення.

Споживач зобов'язується сплачувати абонентну плату за розрахунковий період за ставками абонентної плати, затвердженими в установленому порядку, здійснювати уточнення в електропередавальній організації договірних величин абонованої потужності на наступний рік тощо. Споживач, зокрема, має право у разі перерви в наданні доступу до місцевої (локальної) електромережі не з його вини не сплачувати абонентну плату за час перерви.

Договір про постачання електричної енергії укладається між електропостачальною організацією і споживачем електричної енергії. Предметом договору є умови й порядок постачання електроенергії електропостачальною організацією та оплата спожитої електроенергії споживачем.

Електропостачальна організація зобов'язується: постачати електроенергію як різновид товарної продукції споживачу згідно з визначеними йому цим договором умовами та обсягами постачання, підтверджувати обсяг поставленої споживачу електроенергії за звітний місяць та оформляти акт її прийняття/передачі, з метою безперервного постачання електричної енергії споживачу належним чином виконувати свої договірні зобов'язання перед електропередавальною організацією, яка безпосередньо здійснює передачу електричної енергії до мереж, повідомляти споживача про всі зміни тарифів на електричну енергію письмово чи через засоби масової інформації у встановлений термін тощо.

Споживач зобов'язується для визначення обсягів спожитої електроенергії знімати та надавати за встановленою формою до електропередавальної та електропостачальної організацій показання розрахункових приладів обліку. Споживач зобов'язаний вносити плату за електричну енергію виключно коштами до уповноваженого банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання електропостачальної організації. Споживач несе відповідальність перед цією організацією за відповідність обсягів заявленої і фактично спожитої електричної енергії та зобов'язаний сплачувати за фактично спожиту електричну енергію, а також уносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з обумовленою ціною (тарифом), системою обліку електроенергії, класом напруги та іншими умовами договору.

У разі виникнення заборгованості споживач зобов'язаний укласти договір застави майна на суму заборгованості, скласти і погодити з електропостачальною організацією графік погашення заборгованості за умови здійснення поточних платежів. За кожний день прострочення оплати рахунків електропостачальної організації, що виникло на кінець розрахункового періоду, споживачу нараховується пеня у розмірі, встановленому договором, але не більше подвійної величини облікової ставки Нацбанку України на момент заборгованості.

Взаємовідносини між постачальниками і споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими наказом Міненерго та Держбуду від 28.10.1999 № 307/262 (зареєстровані в Мінюсті 30.11.1999 за № 825/4118) та доданими до них Типовим договором про постачання теплової енергії в гарячій воді та Типовим договором про постачання теплової енергії у вигляді пари.

Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору. Договір укладається між енергопостачальною організацією та споживачем, обладнання якого приєднане безпосередньо до теплових мереж енергопостачальної організації або до теплових мереж від бойлерної з незалежною системою теплозабезпечення. До договору додається схема теплової мережі із зазначенням балансових меж (меж власності) та експлуатаційної відповідальності.

За договором про постачання теплової енергії в гарячій воді чи у вигляді пари енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором. Договір визначає умови і порядок постачання теплової енергії, права та обов'язки споживача, права та обов'язки енергопостачальної організації, відповідальність сторін, порядок обліку теплової енергії, порядок розрахунків та інші умови. Теплова енергія постачається Споживачу в обумовлених обсягах у вигляді гарячої води чи пари на такі потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гаряче водопостачання протягом року, технологічні потреби, кондиціювання повітря.

Споживач має право на вибір постачальника теплової енергії, на отримання інформації щодо її якості, тарифів, умов та режимів споживання, на поновлення теплопостачання своїх об'єктів після усунення порушень, якщо подачу теплової енергії було припинено (обмежено) без розірвання договору, на підключення субабонентів до своїх мереж та інші. Споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови споживання енергії, умови та порядок її оплати відповідно до договору, умови та порядок припинення подачі теплової енергії тощо.

Енергопостачальна організація має право пропонувати споживачеві послуги, пов'язані з постачанням теплової енергії та обслуговуванням теплового господарства, у будь-який час перевіряти стан роботи приладів обліку, теплоспоживального обладнання споживача та знімати показання, обмежувати або повністю припиняти постачання теплової енергії у випадках та порядку, визначених Правилами користування тепловою енергією, іншими нормативними актами тощо. Енергопостачальна організація зобов'язана забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно з договором, гарантувати безпечне користування тепловою енергією за умови дотримання споживачем умов договору, Правил користування тепловою енергією, правил експлуатації теплоспоживального обладнання, здійснювати перевірку роботи приладів обліку та стану теплоспоживального обладнання споживача не рідше одного разу в шість місяців, виконувати інші обов‘язки згідно з договором та законодавством.

Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Споживач може з дозволу енергопостачальної організації приєднати до своїх мереж інших субспоживачів і укласти з ними договори на постачання їм теплової енергії. На вимогу енергопостачальної організації споживач зобов'язаний, за наявної технічної можливості, приєднувати до своїх теплових мереж інших субспоживачів.

Субспоживачі укладають договір про користування тепловою енергією із споживачем або безпосередньо з енергопостачальною організацією. В останньому випадку субспоживачі перед укладенням безпосередньо з енергопостачальною організацією договору про користування тепловою енергією повинні укласти відповідний договір із споживачем про передачу теплової енергії його тепломережами. Споживач не має права відмовити субспоживачеві в укладенні договору про передачу теплової енергії або відключити субспоживача, якщо останній не порушує умови договору, крім випадків, коли це потрібно зробити на вимогу енергопостачальної організації.

Розділ 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН

У ХАРЧОВІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ

1. Правові засади забезпечення якості та безпеки

харчових продуктів і продовольчої сировини

Особливості правового регулювання господарських відносин у харчовій промисловості обумовлені насамперед специфічними властивостями продукції цієї галузі. Така продукція безпосередньо споживається населенням, і це висуває особливі вимоги до її якості та безпеки, обумовлює створення державних гарантій дотримання вказаних вимог з метою збереження і зміцнення здоров'я людини, забезпечення її права на належну якість та безпеку харчових продуктів. Крім того, виробництво, обіг і реалізація окремих видів продуктів, зокрема алкогольних напоїв, тютюнових виробів, цукру, мають істотну специфіку чи особливе значення, що зумовило регулювання їх шляхом прийняття спеціальних законодавчих актів.

Правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я населення встановлені законом України від 23.12.1997 “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” (Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 19. - Ст. 98). Закон регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення в Україну, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, використання, споживання та утилізації харчових продуктів і продовольчої сировини, а також надання послуг у сфері громадського харчування.

Харчовим продуктом згідно із Законом визнається будь-який продукт, що в натуральному вигляді чи після відповідної обробки вживається людиною у їжу або для пиття. Продовольча сировина - це продукція рослинного, тваринного, мінерального, синтетичного чи біотехнологічного походження, що використовується для виробництва харчових продуктів. Під супутніми матеріалами розуміються матеріали, які використовуються у процесі виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, пакування та маркування харчових продуктів і безпосередньо контактують з цими продуктами, але самі не придатні для споживання.

Закон закріплює основні засади державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини. До них, зокрема, належать:

• пріоритетність збереження і зміцнення здоров'я людини та визнання її права на належну якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини;

• створення гарантій безпеки для здоров'я людини під час виготовлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалізації, використання, споживання, утилізації або знищення вказаних продуктів і сировини;

• державний контроль і нагляд у цій сфері;

• стимулювання впровадження нових безпечних науково обгрунтованих технологій виготовлення (обробки, переробки) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, розробки та виробництва нових видів спеціальних та екологічно чистих таких продуктів, сировини і матеріалів;

• встановлення відповідальності виробників, продавців (постачальників) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів за забезпечення їх належної якості та безпеки для здоров'я людини, а також за реалізацію цієї продукції у разі її невідповідності стандартам, санітарним, ветеринарним та фітосанітарним нормам, тощо.

Законом встановлені такі вимоги щодо запобігання шкоді здоров‘ю споживачів харчових продуктів і продовольчої сировини:

1. Вимоги щодо запобігання ввезенню, виготовленню, реалізації, використанню неякісних, небезпечних або фальсифікованих харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів. Забороняється виготовляти, ввозити, реалізовувати, використовувати в оптовій чи роздрібній торгівлі, громадському харчуванні неякісні, небезпечні для здоров'я та життя людини або фальсифіковані харчові продукти, продовольчу сировину і супутні матеріали. Названі продукти не можуть бути використані будь-яким чином без документального підтвердження їх якості та безпеки. Документами, що підтверджують належну якість та безпеку харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, є:

• сертифікат відповідності;

• Державний реєстр або висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи;

• ветеринарний дозвіл для продуктів та сировини тваринного походження;

• карантинний дозвіл для продукції рослинного походження.

2. Вимоги щодо запобігання використанню небезпечних продовольчої сировини, супутніх матеріалів та технологій їх виготовлення (обробки, переробки). Вказані сировину, матеріали та технології забороняється використовувати для промислового виготовлення харчових продуктів, якщо вони не відповідають умовам, визначеним Законом.

3. Вимоги до маркування харчових продуктів. Забороняється реалізація і використання вітчизняних та ввезення імпортних харчових продуктів без маркування державною мовою України, що містить в доступній для сприймання споживачем формі інформацію про загальну назву харчового продукту, його склад, енергетичну цінність, дату виготовлення, строк придатності, умови зберігання та іншу, передбачену Законом.

4. Вимоги до реклами харчових продуктів. Забороняється реклама харчових продуктів, які не мають документального підтвердження їхньої якості та безпеки, а також реклама спеціальних харчових продуктів без попереднього погодження її тексту з Міністерством охорони здоров'я України. Спеціальними харчовими продуктами вважаються лікувальні, дієтичні, лікувально-профілактичні та біологічно активні харчові добавки, продукти дитячого харчування та харчування для спортсменів. Порядок віднесення харчових продуктів до категорії спеціальних затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.1998 № 1187. Забороняється для реклами харчових продуктів використовувати засоби, заборонені Законом.

5. Підвищені вимоги до спеціальних харчових продуктів і продовольчої сировини при їх виготовленні та державне стимулювання їх виробництва.

Державне регулювання належної якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини здійснюється Кабінетом Міністрів України, уповноваженими центральними та місцевими органами виконавчої влади у таких формах:

1. державне нормування показників якості та безпеки вказаних продуктів, сировини і матеріалів. Нормування здійснюється шляхом встановлення норм цих показників у стандартах та інших нормативних документах на продукцію під час їх розроблення;

2. державна реєстрація названих продуктів, сировини і матеріалів. Державна реєстрація здійснюється Міністерством охорони здоров'я України на підставі позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи, а для продовольчої сировини - державної ветеринарно-санітарної експертизи. Наявність певного харчового продукту, продовольчої сировини чи супутнього матеріалу у Державному реєстрі є підставою для їх використання за призначенням;

3. державна реєстрація нормативних документів на продукти, сировину і матеріали. Порядок державної реєстрації вказаних нормативних документів установлюється Держстандартом України. Забороняється використання та державна реєстрація нормативних документів на харчові продукти, продовольчу сировину і супутні матеріали без установлення в них показників безпеки;

4. обов'язкова сертифікація продуктів, сировини, матеріалів, послуг у сфері громадського харчування та сертифікація систем якості їх виробництва (надання послуг). Обов'язкова сертифікація здійснюється органами з сертифікації, акредитованими Держстандартом, у порядку і за правилами, ним встановленими. Правила обов'язкової сертифікації харчових продуктів затверджені наказом Держстандарту від 02.06.1997 № 322 (зареєстрованй в Мінюсті 15.07.1997 за № 259/2063);

5. встановлення та додержання порядку ввезення в Україну продуктів, сировини і матеріалів. Імпортні харчові продукти, продовольча сировина і супутні матеріали допускаються на митну територію України за умови виконання постачальником правил їх реєстрації та сертифікації. Порядок ввезення в Україну вказаних продуктів, сировини і матеріалів встановлює Кабінет Міністрів України. Контроль за наявністю в контрактах (договорах) показників якості та безпеки здійснюється відповідними органами виконавчої влади, які проводять обов'язкову сертифікацію та державну санітарно-гігієнічну експертизу;

6. здійснення контролю за додержанням порядку ввезення харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів на митну територію України. Такий контроль здійснюється митною службою. Митне оформлення для вільного використання на території України імпортних харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів дозволяється лише за наявності:

• сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання в Україні іноземного сертифіката, виданого в державній системі сертифікації уповноваженим органом;

• ветеринарного дозволу (на продукти і сировину тваринного походження) або карантинного дозволу (на продукти і сировину рослинного походження);

• маркування продуктів і сировини згідно з законодавством України.

Складовими державного регулювання якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини є державний нагляд і контроль у цій сфері, а також акредитація органів із сертифікації харчових продуктів і продовольчої сировини та випробувальних лабораторій у державній системі сертифікації, атестація лабораторій підприємств, установ, організацій та закладів.

Закон закріплює права, обов‘язки та відповідальність виробників, продавців (постачальників) щодо забезпечення належної якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини.

Суб'єкти господарювання усіх форм власності, які займаються розробленням, виробництвом, зберіганням, транспортуванням, ввезенням в Україну, використанням, а також реалізацією харчових продуктів і продовольчої сировини, мають право одержувати в установлений строк необхідну, доступну та достовірну інформацію від відповідних органів виконавчої влади про можливість реалізації, використання і споживання вказаних продуктів, сировини і супутніх матеріалів в Україні. До обов'язків цих суб’єктів належить:

• виробляти, ввозити в Україну, реалізовувати та використовувати харчові продукти, продовольчу сировину і супутні матеріали, які відповідають вимогам Закону та нормативних документів;

• реалізовувати та використовувати вказані продукти, сировину і матеріали лише за наявності документального підтвердження їхньої якості та безпеки. Виробник (продавець) таких продуктів та сировини зобов'язаний постійно перевіряти їхню якість та вживати заходів щодо недопущення реалізації непридатних продуктів, продуктів з вичерпаним строком придатності та продуктів, на яких відсутнє або нерозбірливе маркування;

• забезпечувати безперешкодний доступ на відповідні об'єкти працівникам, які здійснюють державний контроль і нагляд, для проведення перевірки відповідності виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, використання харчових продуктів і продовольчої сировини вимогам, нормам і правилам щодо якості та безпеки цих продуктів і сировини, встановленим нормативними документами, і надавати безоплатно цим працівникам необхідні для виконання їхніх функцій нормативні документи та інші відомості, а також зразки (у кількості, визначеній нормативною документацією) використаних сировини, матеріалів і продуктів, що випускаються;

• відповідні їх працівники повинні мати спеціальну освіту (підготовку);

• вони зобов’язані відшкодовувати споживачам шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини.

Неякісні, небезпечні, фальсифіковані, неправильно марковані харчові продукти, ті харчові продукти, які не отримали позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи та сертифіката відповідності або строк придатності до споживання яких закінчився, а також харчові продукти, продовольча сировина і супутні матеріали, на які відсутні документи, що підтверджують їхню якість та безпеку, підлягають вилученню з обігу. Вилучення з обігу провадиться за рішенням органів виконавчої влади, які здійснюють державний контроль і нагляд за якістю та безпекою вказаних продуктів, сировини і матеріалів, відповідно до їх компетенції.

Вилучені з обігу продукти, сировина і матеріали підлягають відповідній державній санітарно-гігієнічній, ветеринарно-санітарній і товарній експертизі для визначення шляхів їх подальшого використання, утилізації або знищення у порядку, визначеному законодавством. У разі коли в результаті зазначених експертиз буде встановлено, що вилучені продукти, сировина або матеріали відповідають встановленим для них вимогам якості та безпеки, посадова особа, за рішенням якої було проведено вилучення, скасовує своє рішення про вилучення і передає вилучені продукти, сировину і матеріали їхньому власнику для подальшого використання за призначенням. Власник (продавець) вилучених з реалізації продуктів, сировини і матеріалів має право на відшкодування завданої матеріальної шкоди.

Власник зобов'язаний вилучити з обігу харчові продукти, продовольчу сировину і супутні матеріали, що не відповідають встановленим вимогам, та забезпечити їхнє подальше використання, утилізацію або знищення за власний рахунок. Відповідальність за збереження та використання продуктів, сировини і матеріалів, що не відповідають встановленим вимогам, несе їхній власник.