96. Валовий внутрішній продукт

ВВП – це сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Загальні риси, характерні для ВВП: 1. є найбільш загальним пок-ком кінцевого результату екон-ної діяльності в нац. економіці; 2. характеризує єдність взаємопов’язаних аспектів екон. процесу: вир-во матер-х благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матер-х благ і послуг; 3. охоплює результати екон-ної д-сті всіх госп-ських одиниць: підп-ств, організацій та установ як сфери матер-го вир-ва, так і сфери послуг, особистих підсобних госп-ств населення, окремих осіб, зайнятих бізнесом; 4. є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного вир-ва; 5. має кількісний, часовий вимір.

Існує три методи обчислення ВВП 1. за виробничим методом: підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки; 2. за витратами: підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП (домогосп-в, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни); 3. за доходами: підсумовуються всі види факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рента), а також амортизаційні відрахування.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП. Ном. ВВП − це обсяг вир-ва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування. Р. ВВП − це обсяг вир-ва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін. Співвідношення між номінальним і реальним ВВП утворює ще один показник − дефлятор ВВП, який визначається за формулою: Дефлятор ВВП = Номінальний ВВП / Реальний ВВП

На основі ВВП розраховується цілий ряд інших макроекономічних показників (напр., валовий нац. дохід, чистий внутрішній продукт).

98. Споживання та заощадження

Автором концепції споживання і заощадження є англійський економіст Дж. Кейнс (кейнсіанський підхід).

Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80 % сукупних видатків. Це одна з найважливіших в економічному відтворенні функція. Вона розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Зміни у споживанні, які спричиняються змінами в доході, називають граничною схильністю до споживання (коливається в межах від 0 до 1). Споживання важливе, тому що воно є головним компонентом сукупних видатків. Те, що не споживається, − заощаджується. У системі розширеного економічного відтворення споживанню належить надзвичайно велика роль.

Заощадження − це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження (З) дорівнюють національному доходу (НД) мінус споживання (С). Заощадження здійснюють домогосп-ва, підпр-ва, організації та держава. Екон. дослідження показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки спожив., а й заощадж. Гранична схильність до заощадж. визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадж. Заощадж. є вартісним пок-ком інвестицій і нагромадження капіталу. Поняття інвестицій використовують, щоб позначити збільшення запасу матеріальних капітальних благ. Між заощадженнями та інвестиціями існує прямий зв’язок. Його можна розглядати на рівні корпорації і в масштабі сусп. відтв-ня.

Національні заощадження − це та частина національного доходу, яка не використовується на споживання, тому що має бути спрямована на нагромадження капіталу і багатства країни. Заощадж., здійснювані за рахунок національного доходу, називаються чистими заощадженнями.