Питання 7 . ЕФЕКТИВНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА Соціальна та економічна ефективність Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну та економічну ефективність. Соціальна ефективність виражає ступінь вдоволення особистих потреб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то, звичайно, дане суспільне виробництво є соціально ефективним. Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату, її визначають за такою формулою: Е=П/З де П- вартість продукту, З - матеріально-грошові затрати. В результаті одержуємо показник, що характеризує величину затрат на одиницю створеного продукту. Чим дешевше, з меншими затратами обходиться суспільству виготовлення матеріальних і духовних благ і чим більше їх створюється, тим буде вищою економічна ефективність суспільного виробництва. Між соціальною та економічною ефективністю існує взаємозв'язок. З одного боку, поліпшення задоволення особистих потреб усіх членів суспільства об'єктивно вимагає зростання економічної ефективності. Так, не можна підвищити добробут народу, не забезпечивши істотне зростання продуктивності суспільної праці. Економічна ефективність виступає могутньою підоймою вирішення соціальних проблем. З іншого боку, підвищення соціальної ефективності виступає вирішальним фактором раціонального та економного ведення господарства в інтересах суспільства та окремих його членів. Проте на практиці подібний взаємозв'язок не завжди існує, що проявляється в нераціональному використанні матеріальних ресурсів, забрудненні навколишнього середовища тощо. Якщо втрачається зв'язок між соціальною та економічною ефективністю, то це фактично означає, що виробництво здійснюється заради виробництва, тобто воно набуває безглуздого характеру. Об'єктивною закономірністю має бути зростання ефективності виробництва такої продукції і такої якості, яка дійсно потрібна суспільству для задоволення його потреб. У цьому суть взаємозв'язку економічної і соціальної ефективності господарської діяльності. Показники економічної ефективності Для характеристики ефективності виробництва використовується ціла система економічних показників, з допомогою яких визначається результативність використання окремих видів ресурсів. Виділимо серед них такі. Продуктивність праці (Пп) - виражає відношення величини продукту (П) до затрат живої праці (ЗПЖ): Пп=П/ЗПЖ Зворотний цьому показник виражає трудоємність продукції. Вона показує, скільки виробляється продукції за певний проміжок часу, або, навпаки, скільки затрачається праці на одиницю продукції. Продуктивність праці розраховується двояко: а) виробництво продукції на одного працівника; б) виробництво продукції на одну відпрацьовану людино-годину. При цьому використовуються як натуральні, так і вартісні показники. Наприклад, на взуттєвій фабриці одержано такі показники: вироблено 40 тис. пар взуття, працювало 100 робітників протягом 25 днів, робочий день становив 8 год. Продуктивність праці розраховуватиметься таким чином: Пп=40000/2000=2 пари/год.; Пп =40000/100=40 пар/год.; Вартісні показники продуктивності праці застосовуються для узагальнюючої характеристики діяльності підприємства. Якщо, наприклад, підприємство випускає різнорідну продукцію, то спочатку необхідно підрахувати її вартість, а потім, розділивши одержану величину на відповідні затрати, одержимо продуктивність праці: виробіток валової продукції (в карбованцях) в розрахунку на людино-годину чи на одного робітника. Так, у 1994 р. середньорічна чисельність робітників і службовців, зайнятих у приватному секторі економіки України, становила 20,4 тис. Чоловік. Тоді ж було вироблено тут валової продукції на суму 91 861 млрд. крб. (у фактичних цінах). Отже, продуктивність праці дорівнювала 4,5 крб. (за рік на одного працівника). Продуктивність праці - це синтетичний показник ефективності виробництва. В ній у концентрованому вигляді відбиваються всі сторони господарської діяльності: технічний прогрес, організація виробництва, використання трудових і матеріальних ресурсів. Тому не випадково, що саме рівень продуктивності праці нерідко розглядається як найважливіший показник прогресивності суспільної форми виробництва. Продуктивність праці - це показник використання робочої сили. Ефективність же матеріально-речових факторів виражається такими показниками, як матеріаловіддача і фондовіддача. Матеріаловіддача - це відношення вартості продукту до матеріальних затрат. Вона показує, скільки виробляється продукції на одиницю затрат праці, втіленої в предметах праці. Наприклад: вироблено 100 пар взуття - на суму 10 000 крб., витрачено сировини, матеріалів, палива - на 4 000 крб., матеріаловіддача = 10000/4000= 2,5крб. Це означає, що на карбованець матеріальних затрат припадає 2,5 крб. готового продукту. Зворотний показник являє собою матеріалоємність. У наведеному прикладі він становить 0,4 крб. Матеріалоємність валового продукту України становила: в 1985 р. - 0,54 крб., в 1991 р. - 0,51 крб. і в 1994 р. - 0,56 крб. Матеріаловіддача за вказані періоди відповідно була 2, 1,9 і 1,8 крб. Зниження матеріальних затрат лише на 1 коп. на кожний карбованець суспільного продукту в цілому по республіці дало б змогу отримати додатково 3,8 млрд. крб. національного доходу. Фондовіддача - це відношення вартості продукту до основних виробничих фондів. Вона виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів. Наприклад, на підприємстві використовується щорічно основних виробничих фондів на суму 1 млн. крб., а продукції випускається за рік на 1,2 млн. крб. Тоді фондовіддача становитиме: 1,2 млн. крб./1 млн. крб. = 1,2 крб. Це - важливий показник інтенсивності використання фондів. Якщо обладнання не простоює, а використовується в дві-три зміни, то відповідно виробляється і більше продукції, а отже, і вища фондовіддача. Це - також важливий показник технічного стану фондів. Якщо досконаліше й продуктивніше застосовується обладнання, то відповідно має бути вищою і фондовіддача. Завдання полягає в тому, щоб забезпечити інтенсивне використання найновішого обладнання, відмовившись від збиткового застарілого устаткування. При цьому продуктивність впроваджуваного нового обладнання має зростати швидше, ніж його вартість. Однак недотримання цих вимог технічного прогресу зумовило істотне зниження фондовіддачі. Так, у матеріальному виробництві України вона щорічно падала: в 1981-1985 і в 1986-1990 рр. - в середньому на 2,0%. За 1991-1994 рр. валовий суспільний продукт в Україні зменшився на 43%, а виробничі основні фонди зросли на 10%. В результаті фондовіддача в 1990 р. становила 0,91 крб., а в 1994р. - 0,47 крб. Для характеристики повної фондовіддачі нерідко її розраховують як відношення валового продукту до всіх виробничих фондів. Для цього визначають середньорічну вартість основних і оборотних виробничих фондів (їхню загальну вартість на початок і кінець року ділять на 2, або їхню вартість по місяцях ділять на 12). Зазначені основні показники ефективності виробництва тісно між собою пов'язані. Насамперед слід підкреслити прямий зв'язок між підвищенням продуктивності праці і відповідним зростанням фондовіддачі. Водночас динаміка цих показників може не збігатися. Це може бути зумовлене: а) об'єктивними причинами, головним чином первинним етапом індустріалізації виробництва (наприклад, для збирання врожаю зернових в оптимальні строки необхідно істотно збільшити кількість комбайнів, хоч урожайність при цьому зростає незначно); б) суб'єктивними причинами (скажімо, коли залучається до виробництва малопродуктивна техніка, яка до того ж і використовується не досить інтенсивно). Незважаючи на це, все ж загальним закономірним процесом має бути такий, коли науково-технічний прогрес позитивно позначається на всіх результатах господарської діяльності. Названі основні показники ефективності суспільного виробництва виражають (поряд з іншими) лише окремі результати господарської діяльності. Щоб мати уявлення про ефективність виробництва в цілому, необхідно проаналізувати всю систему факторів, які впливають на кінцевий результат.

Питання 8.

2.3. Економічні потреби суспільства. Закон зростання потреб

Економічні потреби, їх сутність і структура.  Безмежність потреб.  Закон зростання потреб.  Механізм дії закону зростання потреб.

   Економічні потреби, їх сутність і структура. Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника. Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради власне виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і робочої сили.    Сутність економічних потреб. Що ж таке потреба? Загалом потреба — це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її.    Отже, потреба — категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших — культурних, політичних, ідеологічних, національних і т. ін.    Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.     Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.    Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами і об’єктами.     За суб’єктами потреби поділяють на:  - індивідуальні, колективні та суспільні;  - домогосподарств, підприємств і держави;  - суспільно-економічних класів і соціальних груп.    За об’єктами потреби класифікуються так: - породжені існуванням людини як біологічної істоти; - матеріальні і духовні; - першочергові і непершочергові.    На рис. 2.3 показано ієрархію потреб, яку запропонував А. Маслоу, відповідно до їх вагомості.

Рис. 2.3. Ієрархія потреб за А. Маслоу

   Основу цієї піраміди потреб складають фізіологічні (елементарні) потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об’єднати таким поняттям, як вищі (соціальні) потреби. Елементарні, такі як потреби фізичного життя, передбачають деякий комплекс об’єктивних умов, реалізація яких необхідна для нормальної життєдіяльності людини. Це потреби першого рівня, елементарність їх визначається безпосереднім взаємозв’язком з біологічними функціями людини. Потреби другого (вищого) рівня цілком пов’язані з процесом соціального життя людини і віддзеркалюють умови її життєдіяльності як члена суспільства. Їх обсяг і кількість прямо залежить від загального стану і динаміки розвитку культури, етики та духовності суспільства.    Розглядаючи структуру економічних потреб, слід звернути увагу на те, що за способом їх задоволення вони поділяються на дві великі групи: потреби в предметах споживання і потреби у засобах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі — виробничі.    Ясна річ, що між цими потребами завжди існують суперечності, які суспільство повинно розв’язувати таким чином, щоб забезпечити розвиток виробництва і задоволення зростаючих особистих і виробничих потреб.    Саме найповніше задоволення особистих потреб суспільства є основним стрижнем кінцевої мети виробництва. У зв’язку з цим потреби в засобах виробництва є похідними від потреб суспільства у споживчих благах. Під особистими потребами слід розуміти усвідомлене прагнення людини або соціальних спільнот до забезпечення найкращих умов життя. Особисті потреби окремої людини функціонують разом з потребами всього суспільства і в єдності з останніми виступають спонукальними мотивами діяльності людей. Особисті потреби задовольняються предметами і послугами особистого споживання.    Безмежність потреб. Одне з фундаментальних положень політичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими.    Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов’язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).    Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають суспільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне задовольнити нові потреби в нових благах, то між попитом на них і пропонуванням виникає суперечність. Остання може бути використана для розвитку виробництва шляхом економічного стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибутком і т. ін.).    За ступенем реалізації потреби в матеріальних благах і послугах можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перспективні.    Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути задоволені.    Платоспроможні потреби людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін.    Перспективні потреби — це такі потреби в матеріальних благах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.    Задоволення потреб — це функція виробництва. У зв’язку з цим існує діалектичний взаємозв’язок між виробництвом і потребами людей, тобто між об’єктивними і суб’єктивними факторами. Об’єктивні фактори формування і розвитку потреб складаються у самому виробництві. Так, щоб добувати термоядерну енергію потрібно спочатку створити відповідні засоби і предмети праці, підготувати кадри високоосвічених спеціалістів. Виробництво, виготовляючи корисні товари та послуги, створює і потребу в них, породжує здатність людини до їх споживання.    Проте формування потреб започатковує людина, тобто суб’єктивний фактор. Людина є їх творцем — новатором, дослідником, підприємцем. Перш ніж щось виробляти, людина усвідомлює це, розробляє критерії продукта як корисної споживної вартості, його цільове призначення, вартість виробництва, вирішує з чого, як і для кого виробляти. Тим самим процес цілеспрямованого виробництва забезпечується задоволенням різноманітних потреб людини і суспільства.    Закон зростання потреб. Потреби людей не є постійними. Вони — продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли

… П′ → В′ → П″ → В″ …,

тобто зрослі потреби П′ (П′ = П + ΔП) стимулюють зростання виробництва В′, збільшення якого веде до зростання потреб П″, а це є причиною подальшого зростання виробництва В″. Такий процес є безперервним (…), оскільки потреби людини є безмежними.    Розкривши суть закону зростання потреб, слід показати форми його прояву. Цей закон знаходить свій прояв у двох головних формах: у зростанні особистих потреб і зростанні виробничих потреб. Особисті потреби задовольняються за рахунок предметів і послуг особистого споживання. Залежно від форм задоволення ці потреби поділяються на індивідуальні та спільні. Перші задовольняються шляхом індивідуального споживання предметів і послуг кожним членом суспільства окремо (їжа, одяг та ін.) або в рамках сім’ї (загальні для сім’ї житло, предмети культурно-побутового призначення та ін.), а інші — шляхом спільного споживання (послуги освіти, охорони здоров’я та ін.).    Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто загальних потреб членів суспільства в засобах виробництва, які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва матеріальних благ і послуг для задоволення зростаючих особистих потреб.    Особливо інтенсивне зростання та оновлення потреб відбувається за умов науково-технічної революції, що породжує потреби, яких раніше не було, у багатьох найновіших предметах споживання і засобах виробництва. Так, в останні десятиліття виникли потреби в кольорових телевізорах, персональних комп’ютерах, відеомагнітофонах і багатьох інших предметах споживання.    Механізм дії закону зростання потреб. З точки зору дії закону зростання потреб необхідно відрізняти такі три великі групи потреб: традиційні, або дійсні, нові і такі, що тільки-но зароджуються.    Під традиційними потребами слід розуміти такі, які стали для людей звичними, тобто нормативними. Одні з цих потреб мають багатотисячолітню історію (потреби в м’ясі, молоці, хлібі тощо), інші — 30—50-річну (телевізори, холодильники, магнітофони тощо). Для задоволення цих потреб виробництво виготовляє відповідну продукцію.    Разом із традиційними існують і нові потреби, тобто потреби в таких матеріальних благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості населення, які щойно усвідомлюються людьми як нові потреби. Водночас нові матеріальні блага і послуги виробництво вже частково освоїло і має можливість швидко розширити їх випуск (останні моделі телевізорів, комп’ютерів, літаків тощо).    Рівень реалізації закону зростання потреб можна виразити у вигляді такої формули:

 

де Р_озп — рівень реалізації закону зростання особистих потреб народу;  С — споживання домогосподарствами матеріальних благ і послуг;  П_т — традиційні (звичайні) потреби;  П_н — нові потреби.    Оскільки виробництво і наука розвиваються, то створюються умови для освоєння в перспективі нових предметів споживання та засобів виробництва. На основі цього виникають абсолютно нові потреби (П_ан). Наприклад, проект випуску авіаконструкторським бюро ім. Антонова суперлітака “Мрія” означає формування нової потреби суспільства. Це потенційна потреба, яка буде реалізована лише тоді, коли конструктори доведуть модель нового літака до того рівня якості, який відповідає вимогам нової техніки в авіації і потребам практики.     Зародження абсолютно нових потреб супроводжується відмиранням деяких традиційних потреб (повністю або в основному). Так, фактично немає потреби в кінних жатках, гасових лампах, дерев’яних відрах та багатьох інших речах, споживання яких було характерним для суспільства протягом багатьох століть.    Таким чином, сукупні потреби зростають завдяки тому, що традиційні потреби розширюють свої межі за рахунок нових потреб, які згодом стають традиційними; у свою чергу нові потреби розширюють свої межі за рахунок потреб, що формуються, котрі через певний час стають новими потребами, що їх виробництво має реальну можливість задовольняти. Наука і технічний прогрес, а також розвинена культура людини створюють умови для зародження принципово нових потреб, які зростають швидше ніж відмирають деякі традиційні. Загалом сукупні потреби суспільства зростають. Такі основні складові механізму дії закону зростання потреб.    Отже, відповідно до закону зростання потреб відбувається стале і якісне зростання економічних потреб. Сфера потреб розширюється не тільки по вертикалі, але й по горизонталі: потреби вищого рівня виникають у все більшої кількості людей; у міру суспільного розвитку людина прагне одержувати блага більш високого рівня.    До специфічних особливостей дії закону зростаючих потреб належить його “незворотність”: з тією чи іншою мірою інтенсивності за будь-якої ситуації потреби змінюються, як правило, в одному напрямку — у бік зростання. У розвитку потреб, як і в їх задоволенні, виключно велика роль належить виробництву. Проте слід пам’ятати, що поза потребами неможливе й саме виробництво. А забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного виробництва. Цей взаємозв’язок можна виразити такою формулою:

В_р = f(П_у),

де В_р — розвиток суспільного виробництва;  П_у — створення умов для безперервного розвитку потреб.