Семінар №8

Цигани, угорці, естонці та інші етнічні групи в Україні.

1. Історичні умови розвитку циган. Міграційні процеси та соціально-демографічна специфіка..

2. Хвилі міграцій угорського населення на українські землі. Територія розселення угорців.

3. Регіони розповсюдження естонців в Україні.

4. Історичні умови розвитку та територія розселення вірмен, грузин, албанців та ін.

1. Цигани в Україні

Більшість циган (самоназва – “рома”, за даними перепису 2001 р. в Україні їх налічувалося 47,6 тис. осіб) розселені змішано з українцями, переважно в західних і південних областях. Розмовляють циганською мовою індоєвропейської сім’ї. Цигани - вихідці з Індії (І тис. н.е.). Внаслідок тривалого перебування в Єгипті деякі цигани пов'язують своє походження з цією країною, звідси назви циганських по­селень на Одещині, які були утворені на “окремих землях ” спеціальним указом се­нату від 1836 р.: Фараонівка та Каїр. Та й на Україні іноді навіть селяни називають циган “хвараонами”. Серед се­лянства такий погляд поширений через те, що майже всі цигани і тепер вважають себе за єгиптян.

Більшість українських циган походить з Бессарабії, Румунії та Балкан. Сусідні, російські цигани, предки яких переселили­ся з Польщі, називають їх сербами. Багато циган було на Буко­вині. Частина їх, так званих “робі”, знахо­дилась в кріпацькій залежності - їх могли продати, виміняти. Лише цирку­ляром 1783 р. ця залежність була скасова­на. В минулому цигани вели кочовий спосіб життя, займалися ремеслами - ковальст­вом, різьбярством, ювелірною справою, різними видами прикладного мистецтва. Останнім часом цигани перейшли на осілий спосіб життя (Указ Президії Верховної Ради СРСР (1956 р.).

Перша згадка про появу циган на території Європи датується 1322 р. Про час появи їх тут стало відомо із записок двох монахів-францисканців Симона Симіоніса та Хуго Освіченого, які бачили на острові Кріт людей, котрі жили в шатрах і дотримувалися обрядів Грецької православної церкви. Саме в Греції, перед тим як потрапити в Європу, цигани отримали назву аттіганос (атсиганос), що означає віщун, ясновидець.

Початком розселення циган в інших країнах Європи стало нашестя турецьких військ на Балканський півострів у 1418 р. За 11 років цигани розселяються по всіх країнах континенту.

Перша згадка про появу циган на території сучасної України датується початком XV ст. їхнє перше поселення було в місті Ужгороді. Згодом у Центральну Україну переміщуються польські цигани. Вони розселяються в районах, де за часів Богдана Хмельницького стостерігався великий попит на ковальський та зброярський промисли. Ці цигани дотримувалися католицьких обрядів, їхній релігійний світогляд був суто свій, язичницький з елементами християнства. З часом певна частина їх, асимілювавшись з місцевим православним населенням, стала дотримуватися вже православних обрядів.

В Україні, за останніми даними, проживає 15 етнічних груп циган. Це — серви, келдерари, ловари, кримці, сінті, унгріко рома, словацькі цигани, расейці (гімпени), кишенівці, урсари та ін.. Кожна з цих груп дотримується релігійних обрядів населення того регіону, серед якого вони живуть.

Циганські роди складалися з двох груп родичів —осідлих та кочівників, що позначається на сприйнятті ними релігійних вірувань.

Елементи язичництва і християнства в релігійності циган

Світогляд кочових циган був язичницьким. Для всіх груп циган, окрім кримців, притаманне використання талісманів, оберегів, що могли, за їхнім розумінням, захистити їх від нещасть та хвороб. Одним з таких оберегів є ікони. Культ ікони в кочових циган був своєрідним культом берегині сім'ї. В кожній кочовій кибитці завжди зберігалася невеличка іконка. Розміщення іконки на лівій внутрішній стінці кибитки пояснюється тим, що ікона (за повір'ями циган) захищала від хвороб ліву, серцеву частину тіла того, хто керував кіньми, його ліву руку, яка тримала пугу — символ глави сім'ї та господаря. Окрім іконок, котрі належали кожній сім'ї кочового табору, табір мав одну велику ікону, що належала всім. Вона зберігалася в кибитці предводителя табору — вайди. З таборними іконами кочові цигани проводили безліч обрядів та ритуалів. Біля цих ікон відбувалися всі головні події в житті певного циганського роду.

Берегинею ікони завжди виступає найстаріша та наймудріша в таборі жінка. Для проведення ритуалів вона знімала із стінки кибитки ікону і вносила її неподалік від зібрання членів табору, потім передавала її в руки двох молодих неодружених хлопців, котрі підносили табірну ікону до предводителя табору. Вайда ставив ікону перед зібранням, і після цього проходили всі ритуальні дійства. Повернення ікони на постійне місце в кибитку вайди проходило у зворотному порядку.

Єдину уцілілу табірну ікону на території України знайдено в Луцьку в 1991 р. Належала вона кочовому табору етногрупи ловаре. Тепер ікона зберігається в Білоцерківському державному краєзнавчому музеї. В кочових циган України побутував також культ вогню. З вогнем асоціювалися в минулому і асоціюються в наш час добрі сили природи, які оберігають сім'ю. У циган-кочівників культ вогню був настільки великим, що до того часу, доки вогнище не згорить, табір з місця не знімався. Поклоніння вогню дійшло до нашого часу. Його іноді можна спостерігати і в їхніх нащадків — осідлих циган. Біля вогню в наш час циганки проводять магічні ритуали.

У поховальному обряді циган України, незалежно від приналежності їх до певної етногрупи, найбільше проявляються їхні власні язичницькі релігійні погляди. Вони вважають, що покійник не помер, а пішов в інший світ, в якому він буде мати нове повноцінне життя. Померлого проносять повз його шатро, біля якого виставляються миски та сковороди з спеціально приготовленими стравами, щоб задобрити покійного. За віруваннями циган, покійник непокоїть свою сім'ю, тому кочові цигани якнайшвидше залишали могилу і від'їздили на велику відстань. Осідлі цигани в наш час споруджують спеціальні саркофаги, щоб покійник не приходив вночі до дому і не непокоїв їх.

Циганський фольклор має жанри, в яких розповідається про зв'язки циган з Богом та святими. Широко відома легенда про те, як Бог дозволив циганам ворожити й обдурювати людей, а також легенда про те, як цигани залишилися без землі і як Бог дозволив їм кочувати. У циган побутує також легенда про те, як циган врятував від смерті Ісуса Христа, сховавши в своєму волоссі цвях, призначений для того, щоб ввігнати його в голову Спасителя, коли його розпинали на хресті. У циган є віра в лісовиків, водяників та маленьких чоловічків, які приходять на допомогу в складній ситуації.

Цигани відвідують церкви лише в дні великих свят. Для них характерним є читання молитов, але це не стосується циган, котрі сповідують баптизм. Хрещення своїх дітей цигани проводять, коли їм виповнюється 10—13 років. Кличуть в куми водночас декілька пар.

Кожна етнічна група циган має свої специфічні обряди, повір'я, свята. Маленьким діткам цигани перев'язують руки мотузочкою, щою захистити їх від наврочення. У 1991 р. вийшла у світ перша Біблія циганською мовою (видано в Югославії). В циганських газетах та журналах часто друкуються молитви та релігійні сюжети. Щорічно, за традицією, в ніч перед Різдвом, Папа Римський зачитує молитви мовами народів всього світу. Серед цих молитв та привітань папи римського є молитва також і циганською мовою

Загальна інформація

ЦИГАНИ (самоназва — рома).

Розсіяна етнічна спільнота, що являє собою сукупність осіб однієї національності. Належать до індо-середземноморської раси великої європеоїдної раси. Мова — індоарійської групи індоєвропейської сім’ї. Традиційними заняттями циган були кочове скотарство, обробка металів, виготовлення упряжі, коліс, плетіння кошиків. Переважна частина циган займалася цирковою справою, грою на музичних інструментах.

В Україні, за переписом населення 2001 р., налічувалося 47 587 циган (1989 р.— 47,9 тис. осіб). Мову своєї національності вважали рідною 44,7 %, українську — 21,1 %, російську — 13,3 %.

Етнічна історія. Дослідники по-різному визначають тип етнічної спільності циган, зокрема як: 1) «соціальний прошарок, що втратив свою етнічну специфіку» (Ф.Шерегі); 2) «вільний конгломерат бродячих племен» (Б.Адріанов); 3) «національну (громадянську) меншину» (У.Петро); мінорну етнічну спільність, «меншину» стосовно іншої частини суспільства;

4) «племінну спільність (Л.Моногаров); «розсіяну етнічну спільноту»

(А.Шевченко), «міжгрупову метаетнічну спільність (Е. Марушиакова);

5) «народність» (Є.Друц, О.Гесслер).

Предки ромів залишили свою прабатьківщину — долину ріки Інд приблизно в IX—X ст. н.е. Пройшовши через Персію (Іран), Сирію, Палестину та Єгипет, у XIV ст. з’явились у Візантії. Деякі групи кочівників залишилися у країнах Близького Сходу, поступово переселившись до Закавказзя та Середньої Азії. Протягом наступних 200 років розселилися по всій Європі. Перебуваючи у європейських країнах, цигани були монолітними, складалися з численних професійних груп, які згодом перетворювалися на етнічні. У таких країнах, як Болгарія, Румунія, Сербія, Угорщина, є чимало сіл з майже стовідсотковим ромським населенням. В Оттоманській Порті за часів султана Сулеймана Пишного на південному сході сучасної Болгарії було утворено ромську автономію — Чінгене санджак. У країнах Балканського півострова цигани завжди могли вільно пересуватися на відміну від Росії та Румунії, де існувало кріпацтво. В 1971 р. при ООН було створено Всесвітній союз циган, що об’єднав представників циганських організацій Європи. Перша у світі ромська конференція відбулася в Болгарії.

Цигани в Україні. Предки циган на території України з’явилися в сер. XV ст. Територія України на той час була поділена між Річчю Посполитою, Угорщиною, Кримським ханством та Московією. Сейм Речі Посполитої 1588 р. видав закони про виселення циган у віддалені області, тобто Україну. Про це свідчить М. Плохинський у «Географічному огляді». Цигани розселилися на різних територіях і утворили кілька етнічних груп. Так, цигани, розселені на Волині, Поліссі й частково на Полтавщині, належать до балтійської групи; територію Поділля заселили влахи, близькі до бессарабських і румунських циган. Найбільша група циган — серви (колишні вихідці із Сербії) — розселені по всій Україні. Згодом в Україні оселилися й угорські цигани. Про те, що цигани рано з’явилися на українських землях, свідчать дані в саноцьких актових книгах за 1428 і 1436 рр. та у львівських за 1428 і 1455 рр. Слід зазначити, що цигани не мали особливих прав чи привілеїв на українських землях. У другій пол. XVIII ст. розпочався примусовий масовий перехід циган на осілий спосіб життя, що спричинило появу сіл, зокрема, с. Циганівка Каменецького повіту Подільської губернії, с. Цигани Червоноградського повіту у Галичині. У 1836 р. було затверджене положення про «оселення корінних циган у Бессарабії на колишній основі» в кількості 782 родини з правом надання їм заснування двох сіл — Каїр і Фараонівка, але особливих успіхів ці заходи не дали.

За даними Всесоюзного перепису населення 1926 р., в Україні налічувалося 13 578 циган, 1959 р.— 22 515, 1970 р.— 30 091, 1989 р.— 47 919 осіб. Матеріали переписів свідчать про постійне, хоч і незначне збільшення кількості циган. Найбільше їх у Закарпатській області — 12,1 тис.: у м. Береговому та Мукачевому — майже по 1 250 осіб, в Великому Бережному та в Ужгороді на Радванці — до 1 000, Тельмані — 300, у

с. Середньому — до 750, Великій Доброні — 400-600 осіб. Крім Закарпаття, значна кількість циган проживає на сході та півдні країни: у Донецькій обл.— 4 806 осіб, Дніпропетровській — 4 062, Луганській — 3 367, Херсонській — 2 004, у АР Крим — 1 698 осіб.

Під час Другої світової війни було знищено 80 % усього ромського населення країн Європи.

Правові засади для вільного розвитку національних меншин України дав закон «Про національні меншини в Україні від 25 червня 1992 р. Почали створюватися перші ромські організації, що спрямовують свої зусилля на збереження циганської мови, підвищення освітнього рівня циган, дотримання прав людини. З 1999 р. в Ужгороді циганською, українською та російською мовою виходить газета «Романі Яг».

Нині в Україні діють 17 циганських національно-культурних товариств, 8 з яких — у Закарпатті. В Ужгороді функціонує 2 ромські школи; в Ізмаїлі Одеської області діє ромський центр, при якому працює недільна ромська школа. В Україні створено Асоціацію Ромів України. Нині 70,8 % українських циган — мешканці міст.

Упродовж останніх років сформувалася когорта ромської інтелігенції, серед якої є чимало письменників, художників, юристів, журналістів, лікарів, працівників культури. Так, у листопаді 1999 р. в Закарпатській області з’явилися ромські юристи, які закінчили Закарпатські філію Міжрегіональної академії управління персоналом. Відомий діяч ромської культури в Україні — поет В.Зорін .