- •1. Постановка проблеми свідомості в історії філософії.
- •2. Роль праці, спілкування й мовлення у формуванні та розвитку свідомості.
- •3. Взаємозв'язок діяльності, мислення та мови.
- •4. Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.
- •5. Розуміння пізнання як діалектичного й культурно-історичного процесу взаємодії людини і світу. Об'єкт і суб'єкт пізнання.
- •7. Практика як критерій істини
- •8. Діалектична єдність абсолютної й відносної істини. Істина й омана. Істина та правда.
- •9.Єдність чуттєвого й раціонального в пізнанні. Основні фоми чуттєвого та раціонально пізнання.
- •12. Предмет соціальної філософії
- •13. Специфіка буття суспільства як співбуття людей. Суспільне буття та суспільна свідомість.
- •14. Соціальний простір і соціальний час як буття людини в культурі
- •15. Суспільне буття та суспільна свідомість
- •16. Структурованість соціальної системи. Основні елементи соціальної структури суспільства та їх історичний характер.
- •Структурованість соціальної системи. Основні елементи соціальної структури суспільства та їх історичний характер. Предмет і структура соціальної філософії
- •Структурованість соціальної системи
- •1. Продуктивні сили і їх структура.
- •2.3. Сутність і методи організації виробництва.
- •18.Історична періодизація суспільного розвитку формаційний та цивілізаційний підходи.
- •19.Історична періодизація суспільного розвитку осьовий і хвильовий підходи.
- •23.Проблема взаємозв’язку свободи і необхідності в житті людини та суспільства.
- •25.Культура як символічний світ людського буття. Співвідношення культури й цивілізації.
- •26.Суспільна свідомість та її структура буденна й наукова свідомість, суспільна психологія та ідеологія.
- •28.Особистість як міра соціальності в людині. Особистість та особа. Роль індивідуальних якостей у процесі формування особистості.
- •29.Діалектика об’єктивного й суб’єктивного в історичному процесі, його рушійні сили.
- •30. Співвідношення еволюційного та революційного моментів у розвитку людської цивілізації
2.3. Сутність і методи організації виробництва.
Із зростанням масштабів суспільного виробництва, поглибленням суспільного поділу пращ в усіх трьох формах (загальній, частковій та одиничній) посилюється значення системи управління економікою. Така система — це свідомо організований, цілеспрямований й активний вплив різних суб'єктів управління на процес розвитку та функціонування суспільного способу виробництва, окремих його ланок.
Управління як цілеспрямований і активний процес включає такі відносно самостійні, логічно послідовні елементи:
-
збирання, систематизація і передача інформації;
-
вироблення (обґрунтування) і прийняття рішення;
-
перетворення рішення на різні форми команд (усна, письмова, наказ тощо) та забезпечення його виконання;
4) аналіз ефективності прийнятого рішення та можливе наступне його коригування.
Продуктивні сили – система факторів виробництва, яка забезпечує преретворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці. До цій системи належать: працівники, засоби праці, предмети праці, використовувані сили природи, наука як спецефічна продуктивна сила, форми і методи організаціі виробництва, інформація. Продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, ступінь оволодіннялюдини силами природи.Вони є провідною стороною суспільного способу виробництва, а їх рівень загальним показником соціально-економічного прогесу, оскільки з їх розвитком зростають продуктивність праці, національне богатство, з’являються нові джерела енергії тощо. Відночас головним кратерієм суспільного прогресу є розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей. Взаємодія особистостіх (людини) і річових (засобів виробництва) факторів виробництв є найважлиивішою умовою зростання продуктивної праці, національного богатства, у процессі такої взаємодії виникаі нова продуктивна сила, не властива жодному із ціх факторів зокрема.
18.Історична періодизація суспільного розвитку формаційний та цивілізаційний підходи.
Розкриваючи третє питання, студенти мають усвідомити багатоманітність підходів до визначення історичної періодизації суспільного розвитку, основними з яких є формаційний, цивілізаційний, хвильовий, інформаційний та осьовий підходи.
Аргументувати, що формаційний підхід притаманний лінійній концепції філософії історії - підходу до вивчення всесвітньої історії як єдиного процесу поступального розвитку людства та існування в ньому взаємопов’язаних стадій соціокультурного розвитку. Історія - процес розвитку суспільства у просторі-часі на основі дії певних законів. За твердженням К.Маркса, історія - природно-історичний процес закономірної зміни суспільно-економічних формацій, які складаються з трьох елементів: продуктивних сил, виробничих відносин, надбудови. Таких формацій шість: первіснородова, рабовласницька, азіатська, феодальна, капіталістична, комуністична. Закони їх розвитку та зміни - соціальний прояв всезагальних законів матеріалістичної діалектики в діяльності людей, класів в першу чергу, в сфері виробництва, розподілі, обміні та споживанні матеріальних цінностей. Історія -безперервний процес боротьби класів, реалізація закону класової боротьби.
Навести докази, що цивілізаційний підхід притаманний нелінійній концепції філософії історії, яка стверджує існування множини самодостатніх історичних утворень із власною історією. А.Дж.Тойнбі вважав, що всіх цивілізацій нараховується 21, з них основних - 13, зараз залишилось 5: китайська, індійська, ісламська, російська, західна. Кожна цивілізація проходить п’ять стадій свого розвитку: виникнення, зростання, надлам, розпад, загибель. Рушійна сила цивілізації - творча меншість, носій творчого імпульсу, що відповідає на історичний «виклик» і веде за собою інертну більшість. О.Шпенглер вважав, що цивілізація - смерть культури, спосіб існування історії, яким вона відрізняється від причинності як способу існування природи. Дійсна історія не має ніяких законів.
Студентам треба розкрити зміст поняття «післяіндустріальне суспільство». Термін «післяіндустріальне суспільство» з’явився в ряді статей американського соціолога Д.Белла в 70-х pp. XX сторіччя. Д.Белл розділяє суспільство на три сфери - соціальну структуру, політику й культуру. Соціальна структура включає економіку, технологію й професійну систему. Політика регулює розподіл влади, виступає арбітром між конфліктуючими групами. Культура накопичує духовні багатства. Концепція післяіндустріального суспільства має справу насамперед зі змінами в соціальній структурі, в економіці, професійній системі й інформації. Пояснити, чи обґрунтовано Д. Белл виділив ряд ознак післяіндустріального суспільства: створення економіки послуг; перевага технічних фахівців й людей вільних професій; домінуюча роль теоретичного знання як джерела нововведень і політичних рішень; можливість досягнення «післяіндустріальним суспільством» нового щабля соціального прогресу, планування й контролю за технічним розвитком; створення нової «інтелектуальної» техніки.