1. Становлення і розвиток глобалістики як науки: її предмет, понятіний апарат, коло проблем.

Глобалістика ( з франц. Global – загальний, всесвітній) – міждисциплінарна наука, предметом якої є глобальні проблеми сучасності, тенденції їх розвитку і перспективи розв»язання або загострення.

Предмет глобалістики: глобальні проблеми сучасності, тенденції їх розвитку і перспективи розв»язання або загострення.

З початку 70-х років глобалістика загалом сформувалась як міждисциплінарна наука. Історія глобалістики починається з учення В. І. Вернадського про ноосферу.

Проблематика глобалістики:

1. універсальні проблеми політичного і соціально-еконо­мічного характеру (глобальна проблема сталого розвитку світу, глобальна проблема суспільної організованості й керованості світовим співтовариством та ін.);

2. глобальні проблеми переважно природно-економічного характеру (енергетична, продовольча, сировинна, ресурсна та ін.);

3. глобальні проблеми переважно соціального характеру (демографічна, міжнаціональних і міжконфесійних відносин, демократії, духовності, охорони здоров’я, корупції, безробіття, організованої злочинності та ін.);

4. глобальні проблеми екологічного характеру (забруднення світу, гомеостазного розвитку системи «людство — природа» );

5. глобальні проблеми інформаційного характеру («інформаційного вибуху», створення единого інформаційного поля);

6. глобальні проблеми технологічного характеру («високої» технологізації виробництва, освіти, управління тощо);

7. глобальні проблеми науково-інтелектуального характеру (інтеграції науки, кризи освіти тощо);

8. глобальні проблеми змішаного типу (війни і миру, міжнародного тероризму, культури, цивілізації).

Понятійний апарат глобалістики – система спеціальних термінів, таких як:

• глобальність, глобальний, глобалізація, глобалізм – однопорядкові терміни, за допомогою яких визначають всесвітній, загальнолюдський характер деяких явищ, процесів, проблем, сучасний спосіб мислення людей;

• антиглобалізм – назва руху, концепції, які зосереджуються лише на негативних наслідках глобалізації, пов»язують це об»єкивне явище тільки з капіталізмом та імперіалізмом або сіонізмом;

• «ліміти зростання» - назва однієї із шкіл глобалістики і перших доповідей Римського клубу, котра пов»язана з концепцією цілеспрямованого введення кількісних меж економічному, демографічному, енергетичному, ресурсному розвитку людства;

• «сталий розвиток» - назва комплексної Програми дій ООН на 21 ст. і концепції, що поєднує економічні, екологічні і соціальні аспекти глобального розвитку;

• «гомеостаз» - стійкий стан глобальної системи в її взаємодії з довкіллям.

2 Методологічні проблеми формування теорії глобалістики

Кожна наука проходить певні  етапи формування. Критерії формування будь-якої науки загальні. Це визначення предмету дослідження; вироблення понять, які відповідають цьому предметові; встановлення фундаментального закону, властивого цьому предмету; відкриття принципу чи  створення теорії, які дають змогу пояснювати факти. Під теорією (від  грец. розгляд, дослідження, наукове пізнання)  розуміємо  систему головних ідей в тій чи іншій галузі знань, що узагальнює досвід та практику та відображає об’єктивні закономірності розвитку .

з точки зору  В.О.Дергачова, глобалістика є міждисциплінарною формою знання в галузі міжнародних відносин і світової політики, яка прагне подолати кризу гуманітарних наук,  розділених спеціалізацією, яку часто неможливо подолати, і трансформацією предметів дослідження  під впливом процесів, що відбуваються в сучасному світі. Глобалістика являє собою аналітичну дисципліну з розмивчастими контурами предмета дослідження,   сферу пізнання і дослідження, де різні наукові дисципліни і філософія, взаємодіючи між собою, кожна з позицій власного предмету і методології, аналізують різні аспекти глобалізації і пропонують власні шляхи рішення глобальних проблем. 

Тому існують і певні розбіжності у визначенні об’єкту та предмету дослідження глобалістики.

Український дослідник О.Білорус стверджує, що об’єктом глобалістики є процеси глобалізації, а предметом – виявлення законів і закономірностей формування нової системи світового порядку – глобалізму.

Методологією глобалістики він вважає глобально-цивілізаційний підхід, який дає змогу виявити ґенезу, витоки і взаємозв’язок політичних, економічних і культурних вимірів глобалізації, співвідношення процесів глобалізації, інтеграції і дезінтеграції, регіоналізації і фрагментації.

З точки зору російського дослідника А.П.Федотова, предметом дослідження глобалістики є єдиний позамежний світ. Українські  вчені  В.Бебік та Л.Дегтярьова висловлюють точку зору, що глобалістика – це наука про системне, комплексне вивчення суспільної сфери, яка розглядається як цілісний об’єкт дослідження з точки зору діалектичної єдності і суперечливості процесів універсалізації і гетерогенності світу, що глобалізується.

На початку XXI століття ця наука стала вже «великою» наукою, бо великого значення набули соціальні світові замовлення на вивчення процесів, наслідків і загроз глобалізації розвитку і на пошук шляхів і механізмів управління процесами глобалізації. Так, глобалізація світу і його розвитку реально стала головною проблемою в порядку денному розвитку людської цивілізації. Небачені раніше можливості, які відкриває глобалізація і смертельні загрози, які вона в собі несе, — це органічно пов'язаний об'єкт досліджень цієї світової науки глобалістики. Остання цілком обгрунтовано концентрує свої зусилля на проблемах глобального розвитку, а головне його якості і безпеці. Перша група концепцій щодо вирішення цієї корінної проблеми світу («якості і безпеки») має песимістичні моделі, які були започатковані глобалістами — алярмістами Римського клубу (1968р.) Д.Медоузом («Межі зростання»,1972) та («Нові межі зростання»,1992). Це песимістичні моделі, в яких можливості соціально-економічного розвитку визначаються лише економічним зростанням і демографічними факторами. Ці моделі вже застаріли. За останні 30 років були розроблені десятки моделей. їх значення скоріше методологічного, ніж практичного характеру. Наполягання на «нульовому» глобальному зростанні заради екології нікого не втішає. Менш розвинені країни ніколи не погодяться відмовитись від розвитку в ім'я ілюзорної «стійкості світу», про це переконливо сказав Дж. Холліман (J.Holliman.The Ecology of World Devepmen,L.1972.-P.4/). Друга група – це різновидність концепцій сучасної глобалістики — «максималістські підходи» до вирішення глобальних проблем людства. Це концепції «глобальної рівності» і вирівнювання рівнів розвитку «центру» та «периферії» для збереження навколишнього середовища. Недолік цього підходу — відхід від реальності і однобічний максималізм країн, що розвиваються. Третя група концепцій глобалістики базується на ідеях тісного взаємозв'язку соціально-економічних і екологічних процесів розвитку. Це відповідає сучасному рівню осмислення глобальних проблем, але все ще є недостатнім, бо не досягає комплексного системного рівня бачення і все ще трактує глобальні проблеми кожну зокрема, визначаючи лише зв'язок між ними, а не єдину їх систему. Четверта група концепцій глобалістики, яка з'являється в кінці другого тисячоліття, базована на системному комплексному підході до досліджень і прогнозування процесів глобалізації. Вчені НАН України є прибічниками цього універсального міждисциплінарного підходу.

Безумовно, досягнення дійсної комплексності і системності глобалізаційних досліджень — це ідеал, до якого можемо лише наближатись. І тут без сумніву треба шукати «опорні пріоритети» або напрями, через призму яких можемо досягати максимально можливої комплексності та системності. В історії глобалістики таким прикладом була концепція сталого розвитку («устойчивого развития», Sustainable Development) тісно пов'язана з іменем колишнього прем'єр-міністра Норвегії Г. Брунтланд, яка очолила Всесвітню комісію з навколишнього середовища і розвитку, створену в 1983 році за ініціативи ООН. А вже в 1992 році концепція і принципи сталого розвитку були зафіксовані в Ріо-де-Жанейро на Всесвітній Конференції ООН з розвитку навколишнього середовища в документі «Порядок дня на XXI століття». Цей документ називали основним законом планети Земля, кодексом поведінки держав. В ньому особливо зазначена необхідність розробки національних стратегій сталого розвитку, наголошується особливе значення глобальної інтеграції, глобального кооперування, глобального партнерства країн для безпечного і сталого розвитку. І в цьому контексті хочеться зробити акцент на розробку вітчизняними глобалістами-дослідниками положень, які б носили національний характер, і які б сприяли розробці національної стратегії сталого розвитку України. Адже, поки що такої стратегії Україна не має і до нині!