2.9. Властивості геосистем і ландшафтів

Генезис ландшафту (геосистеми) – це сукупність процесів, які зумовлюють його виникнення та сучасний динамічний стан.

Вік ландшафту – це відрізок часу, з початку і до кінця якого природно-територіальний комплекс функціонує в умовах однієї структури.

Функціонування ландшафтів – це сукупність усіх процесів переміщення, обміну і трансформації речовини, енергії та інформації всередині природно-територіального комплексу або між різними природно-територіальними комплексами як інтегрований фізико-географічний процес.

Життєдіяльність ландшафту – це безперервне надходження речовини та енергії у ландшафтні системи, що спричиняє постійну їх зміну.

Стан ландшафту – це типи структури і функціонування, характерні для певного часового періоду.

Динаміка – це зміни в ландшафті, які не спричиняють корінної перебудови його структури.

Стійкість ландшафтів – це властивість природно-територіальних комплексів зберігати значення своїх якісних і кількісних параметрів у певних «порогових» межах під час впливу зовнішніх і антропогенних факторів.

Розвиток (еволюція) – це прямовані незворотні перетворення у ландшафті, які супроводжуються якісними змінами компонентної та морфологічної структури, відбуваються у межах геологічного часу.

Структурність ландшафту – це особливість геосистеми мати просторово-тимчасову впорядкованість (організованість), певне розташування частин і характеру їхнього з’єднання.

Цілісність ландшафту – це певний набір взаємозалежних і взаємообумовлених компонентів.

Відкритість ландшафту – це обмін енергією й речовиною між геосистемами.

Продукування біомаси – найважливіша властивість геосистем, що полягає в синтезі органічної речовини первинними продуцентами, тобто зеленими рослинами.

Здатність ґрунтоутворення – це особлива властивість земних ландшафтів, що полягає в утворенні особливого природного тіла, тобто ґрунту.

Проводимість – здатність природного тіла пропускати крізь себе потоки речовини й енергії.

Ємність – здатність природного тіла вміщати й утримувати певну кількість речовини або енергії за рівноваги всіх діючих сил.

2.10. Антропогенне ландшафтознавство

Антропогенне ландшафтознавство ґрунтується на чотирьох постулатах: 1) усі природні компоненти, які складають ландшафтний комплекс рівнозначні; 2) зміна будь-якого із природних компонентів, включаючи рослинність і тваринний світ, миттєво відображається на всіх інших компонентах і ландшафтному комплексі в цілому; 3) антропогенні – це заново створені людиною ландшафти, всі ті природні комплекси, в яких корінної зміни під впливом діяльності людини зазнав будь-який з їх компонентів, зокрема і рослинність з тваринним світом; 4) до антропогенних належать як комплекси свідомо і цілеспрямовано побудовані людиною для виконання тих чи інших соціально-економічних функцій, та комплекси, що виникли внаслідок ненавмисної зміни природних ландшафтів.

Усі антропогенні ландшафти поділяються на класи, підкласи, типи і види. Класи виділяються за родом діяльності людини: сільськогосподарські (городні, садові, пасовищні, дачні, польові підкласи); промислові (гірничопромислові, фабрично-заводські підкласи); шляхові (залізничні, автотранспортні, авіаційні, пішохідні, водопровідні, трубопровідні, електропровідні підкласи); селитебні – ландшафти населених пунктів (житлові та нежитлові підкласи); лісові; водні (водоймищні, каналові, відстійникові підкласи); рекреаційні (лікувальні, спортивні, туристичні, лісопаркові підкласи); беллігеративні (польові, казарменні підкласи); обслуговуючі (торгівельні, науково-навчально-виховні, побутові, управлінські підкласи); пустищні (постпромислові, смітникові, постселитебні, воднопустищні, постсільсько-господарські підкласи); природоохоронні.

Дослідження ландшафтних факторів і умов розвитку великих міст, розробка принципів і методів ландшафтознавчого аналізу для містобудування становлять зміст нового напрямку ландшафтознавства – урбаністичного ландшафтознавства.

За ступенем впливу на них людини виділено шість основних груп ландшафтів: майже незмінені (первинні природні ландшафти): осередки заповідників, природні угіддя, які не експлуатуються через недоступність або відсутність практичної користі; слабко змінені ландшафти: в них основні природні зв’язки не порушено – це найчастіше позитивні наслідки раціонального землевпорядкування (добре організована структура угідь); порушені ландшафти, що виникли внаслідок тривалого нераціонального природокористування без огляду на можливі наслідки (надмірний випас худоби, перезволоження чи переосушення); надто порушені ландшафти (антропогенний бедленд) – території, які не лише втратили здатність бути корисними, а й загрожують іншим природним об’єктам (замулення водойм, погіршення рослинності тощо). Наприклад, гірничі виробки, відвали породи, які потребують рекультивації; перетворені ландшафти – ті, де природні зв’язки тією чи іншою мірою видозмінені, але збережені. Іноді вони вдало регулюються і частково підтримуються зусиллями людини: сільськогосподарські угіддя, лісонасадження, сіяні луки; штучні – це створені діяльністю людини ландшафти, в яких втрачені природні зв’язки, наприклад, більша частина міських земель та інші об’єкти. Вони не саморегульовані, постійно й повністю підтримуються зусиллями людини.

Ландшафти можуть виконувати різноманітні соціально-економічні функції: бути джерелами ресурсів, відновлювати життєве середовище людини, бути місцями відпочинку, для виробництва сільськогосподарської продукції, будівництва міст, промислових підприємств. Виділяють також ресурсовідновлюваль-ну, середовищевідновну, ресурсозберігаючу, інформаційну, естетичну, забезпечувальну (киснем, світлом, теплом, енергією, сировиною, продукцією), несучу (простір та територія для людської діяльності), інформаційну (забезпечення інформацією для орієнтації наукових та інших досліджень, для освіти), регулюючу (регуляція нейтралізації відходів, стабілізація довкілля) функції.