68. Протипожежні водопостачання

16.1.2 До протипожежного водопостачання належать водойми (ставки, річки, озера, басейни, канали, градирні, резервуари), насосні станції, мережа трубопроводів на території об'єкта з гідрантами (зовнішній протипожежний водогін), а також мережа трубопроводів у будинках, спорудах з пожежними кранами (внутрішній протипожежний водогін).

16.1.3 Перевірка справності пожежних гідрантів повинна здійснюватися особами, що відповідають за їх технічний стан, разом з пожежними частинами не менше двох разів на рік (навесні й восени) з випробуванням на тиск та витрату води, оформленням акта з записом у журнал контролю стану системи пожежного водопостачання енергетичного підприємства (додаток 9). Випробування водогону повинно проводитись також після кожного ремонту, реконструкції або підключення нових споживачів до мережі водогону.

16.1.5 При неможливості безпосереднього забирання води з пожежного резервуара (водойми) слід передбачити приймальні (мокрі) колодязі, з'єднані з резервуаром(водоймою) трубопроводом діаметром не менше 0,2 м. 16.1.6 Витрачений під час гасіння пожежі запас води з резервуарів має бути відновлений у найкоротший термін, але не пізніше як за 24 години. Пожежні резервуари повинні бути захищені від замерзання води.

На підприємствах, що мають водогінні мережі, заповнення пожежних водойм слід здійснювати від існуючої мережі трубопроводами діаметром не менше 77 мм із встановленням на них запірної арматури.

16.1.7 Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів повинні бути очищені від бруду, льоду й снігу, в холодний період утеплені, а стояки звільнені від води. Кришки люків рекомендується фарбувати в червоний колір.

16.1.8 Пожежні крани на внутрішніх протипожежних водогонах слід установлювати в доступних місцях - біля входів, у вестибюлях, коридорах, проходах тощо; їх розміщення не повинне заважати евакуації людей.

Кількість вводів у будівлю, витрати води визначаються згідно з вимогами будівельних норм.

16.1.9 У неопалюваних приміщеннях узимку вода з внутрішнього протипожежного водогону повинна зливатись. При цьому біля кранів повинні бути написи (таблички) про місце розташування і порядок відкривання відповідно засувки або пуску насоса.

16.1.10 У приміщенні насосної станції повинні бути вивішені загальна схема протипожежного водопостачання та схема обв'язки насосів. На кожній засувці і пожежному насосі-підвищувачі слід указувати номер і їх призначення.

16.1.11 Приміщення пожежних насосних станцій повинні мати телефонний зв'язок.

16.1.12 Електропостачання пожежних насосів повинно бути від двох незалежних джерел живлення. Електрифіковані засувки повинні перевірятися не рідше двох разів на рік, а пожежні насоси - щомісяця з переведенням на резервне електропостачання і з реєстрацією наслідків у журналі.

16.1.13 На вхідних дверях або біля входу в приміщення насосної станції слід установити напис-табло "Пожежна насосна станція" з освітленням уночі.

16.1.14 Приміщення пожежної насосної станції слід замикати на замок, а місце зберігання ключів вказати написом на дверях

67. Поряд з розслідуванням злочинів та адміністративних правопорушень в юридичній практиці широко застосовується службове розслідування, яке відповідно до нормативних актів різної правової сили може чи повинно проводитись за наявності певних об-ставин.

Ці обставини дуже різноманітні, наприклад, порушення трудової дисципліни.

У ході проведення будь-якого службового розслідування перевіряється інформація про заподіяння чи створення загрози заподіяння шкоди суспільним відносинам, встановлюються причини та умови виникнення певних обставин негативного характеру, що відкриває можливість розробки внутрішньовідомчих організаційних заходів, спря-мованих на їх недопущення у майбутньому.

Однак у багатьох випадках встановити обставини, за яких вчинено проступок, лише шляхом відібрання у порушника пояснення неможливо. Може виникнути потреба в одержанні пояснень від інших працівників чи в консультації спеціалістів, а також в узагальненні певної документації. Дуже важливо робити це при розслідуванні проступків державних службовців, до поведінки яких як на службі, так і поза нею ставляться осо-бливі вимоги.

Ускладнення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, характерне для проведення службового розслідування, має як негативний, так і позитивний аспект. З одного боку, це знижує оперативність застосування заходів юридичної відповідальності за вчинений проступок, а з другого – завдяки більш ретельній перевірці створює умови для забезпечення законності накладення стягнення, а також вжиття адекватних профілактичних заходів.

Основними положеннями, які у загальному вигляді можуть бути нормативно визначені для всіх видів службового розслідування, є підстава, мета, суб’єкт, строк і порядок проведення останнього, а також права та обов’язки цього суб’єкта і особи, стосовно якої проводиться розслідування. 

Щодо підстав та мети, то доцільно встановити, що службове розслідування проводиться за наявності визначених відповідними нормативними актами обставин з метою перевірки інформації про заподіяння чи створення загрози заподіяння шкоди суспільним відносинам, а у разі підтвердження цієї інформації – також з метою розробки внутрішньовідомчих організаційних заходів, спрямованих на недопущення подібних фактів у майбутньому і досягнення інших цілей, передбачених конкретними нормативними актами.

Визначення порядку проведення службового розслідування насамперед визначає нормативне врегулювання питань, пов’язаних з порушенням провадження, безпосереднім проведенням службового розслідування та документальним оформленням його результатів. Перші два аспекти цілком зрозумілі: провадження повинно порушуватись особою, якій законодавством надане таке право, а відповідне рішення мати форму правозастосовчого акта (наказу, розпорядження, резолюції); розслідування має здійс-нюватись планово, шляхом одержання письмових пояснень від певних осіб, огляду місця події, проведення консультацій зі спеціалістами тощо.

У ході проведення службового розслідування встановлюються певні факти, документальне оформлення його результатів має здійснюватись шляхом, складання відповідного акта з наведенням у ньому конкретних висновків, а також рекомендацій щодо вжиття організаційно-розпорядчих, у тому числі дисциплінарних, заходів.

За результатами службового розслідування та зроблених висновків приймається рішення, яке може передбачати вжиття відповідних організаційно-розпорядчих заходів. Водночас акт є довідково-інформаційним документом, оскільки він лише підтверджує виявлені комісією факти та містить певні рекомендації. Тому виникає необхідність видавати за результатами службового розслідування організаційно-розпорядчий документ (наказ, розпорядження, вказівку). При цьому заходи, вжиття яких він передбачатиме, можуть не збігатися з рекомендаціями, викладеними в акті, оскільки останні не мають обов’язкової сили для особи, котра його розглядає. Затвердження акта та ви-дання наказу (розпорядження, вказівки) однією й тією ж особою не сприятиме об’єктивності службового розслідування, бо потягне за собою нав’язування нею своєї думки комісії при складанні акта.

З метою забезпечення належних умов для вжиття вичерпних заходів, спрямованих на вирішення завдань службового розслідування треба нормативно визначити права та обов’язки осіб, яким доручається його проведення.

Зазначеним особам мають бути надані такі права:

отримувати від державних службовців, інших працівників органу (підприємства, установи), в якому працює особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, усні чи письмові пояснення, консультації спеціалістів з питань службового розслідування;

ознайомлюватися і вивчати з виїздом на місце відповідні документи, у разі потреби знімати з них копії та долучати їх до матеріалів службового розслідування;

отримувати та збирати згідно із законодавством інформацію, пов'язану із службовим розслідуванням, від інших юридичних та фізичних осіб на підставі запиту керівника державного органу (посадової особи), який призначив службове розслідування, або керівника державного органу, якому доручено проведення службового розслідування.

69.

Гасіння пожежі зводиться до активного (механічного, фізичного або хімічного) впливу на зону горіння для порушення стійкості реакції одним із прийнятих засобів пожежегасіння.

Гасіння пожеж з реакцією горіння теплового характеру звичайно досягається збільшенням тепловтрат у навколишнє середовище фізичними способами пожежегасіння.

Гасіння пожеж з реакцією горіння ланцюгового характеру легше досягається зменшенням тепловиділення реакції горіння хімічним способом пожежегасіння.

Для гасіння пожеж використовують:

• вогнегасні властивості води;

• вогнегасні піни;

• гасіння інертними газами;

• тверді вогнегасні речовини;

• рідкі вогнегасні речовини;

• автоматичні стаціонарні установки;

• первинні засоби гасіння пожеж.

До числа засобів гасіння загоряння і пожеж, що можуть бути ефективно використані в початковій стадії пожежі, відносяться внутрішні пожежні крани, повстини, пісок.

Пінні вогнегасники призначені для гасіння твердих, рідких речовин і матеріалів. У тих випадках, коли пінний розчин сприяє розвиткові процесу горіння або є провідником електричного струму, пінні вогнегасники застосовувати не можна. Вогнегасною речовиною в цих вогнегасниках служить хімічна або повітряно-механічна піна.

Газові вогнегасники призначені для гасіння невеликих вогнищ горіння речовин, матеріалів і електроустановок, за винятком речовин, горіння яких відбувається без доступу кисню і повітря. У якості вогнегасного засобу в основному використовують діокись вуглецю, рідше застосовують азот і інші інертні гази. Вуглекислотні вогнегасники можуть бути пересувними і стаціонарними.

Спеціальні вогнегасники призначені для гасіння невеликих загорянь речовин і матеріалів у тих випадках, коли застосування пінних або вуглекислотних вогнегасників неефективно або може викликати небажані наслідки (подальший розвиток пожежі, зривши).

До спеціальних вогнегасників відносяться: порошкові, вуглекіслотно-брометилові й ін.

Порошковий вогнегасник призначений для гасіння невеликих вогнищ загорянь лужних металів, кремній-органічних і інших з’єднань.

Вуглекіслотно-брометилові вогнегасники призначені для гасіння невеликих вогнищ горіння волокнистих і інших твердих матеріалів, а також електроустановок. Ці вогнегасники не можна застосовувати при горінні лужних металів і інших речовин, що горять без кисню повітря.

Повстина являє собою грубошерсте або азбестове полотнище. Повстини застосовують для гасіння загоряння з малою площею горіння.

Пісок звичайно застосовують там, де можливий розлив невеликої кількості пальних і легкозаймистих рідин. Пісок зберігають у спеціальних шухлядах поруч з лопатами для закидання вогнища пожежі.