Лекція 26. ЗАХИСНІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПЕРИФЕРІЙНИХ СУБ’ЄКТІВ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТА
Засоби інкорпорації національної економіки у глобальну економічну систему
Роль економічної дипломатії у міжнародному позиціюванні національного господарства
Асиметричні стратегії в зовнішній політиці і політиці національної безпеки
Сучасні процеси глобалізації у просторі міжнародних економічних трансакцій відбуваються з непередбачуваними наслідками для більшості країн-учасників цих процесів. Міжнародні «правила гри» встановлені дво- та багатосторонніми угодами за наглядом світових організацій (13 спеціальних фінансово-кредитних та економічних організацій ООН, серед яких МВФ, МБРР, МФК, ФАО, МАГАТЕ, ЕКОСОС тощо, а також ОЕСР, СОТ, ОПЕК, ЕВРІКА й ін.) не завжди відповідають поняттю справедливості відносно усіх учасників економічної інтеграції та міжнародного поділу праці. Через посилення спекулятивної фінансової домінанти у міжсуб’єктних відносинах більша частка доходу від міжнародної співпраці залишається власнику фінансових (віртуальних), а не реальних (природних, трудових) ресурсів. До того ж, переорієнтація цілей господарювання основних акторів з обмеження економічного росту на інтенсифікацію темпів зростання економіки висвітлює декларативний характер цілей світового розвитку, записаних у «Порядку денному на ХХІ століття» (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.). Інтереси ініціаторів проекту сталого розвитку в умовах розгортання світової фінансової кризи (2007-2010 рр.) усе більшою мірою концентруються на максимізації будь-яких видів (насамперед фінансової, природно-ресурсної та інтелектуальної) міжнародної ренти. Поглиблення різниці між рівнями добробуту країн «золотого мільярду» і більшістю країн світу (у т.ч. постсоціалістичного простору) свідчить про необхідність формування нових «правил гри» у сфері МЕВ, сфокусованих на забезпеченні ефективного співробітництва, зокрема у сферах споживання природних сировинних ресурсів, енергозабезпечення, інвестицій, інновацій та торгівлі. Тому сьогодні постає питання про необхідність корегування міжнародних і національних пріоритетів та індикаторів сталого розвитку з відповідною адаптацією стратегій міжнародного економічного співробітництва країн «другого» та «третього» світу до сучасних викликів глобалізації.
Не зважаючи на роль і місце країн у світовій господарській системі (конкурентноздатність, економічний потенціал, рівень технологічного розвитку та організації праці тощо) ступень і способи інкорпорації національних господарств у світову економіку залежать від коректно визначених національних пріоритетів розвитку, відповідних стратегій і механізмів їх впровадження, та міжнародних регулюючих інститутів (табл. 1). Вбудовані у систему міжнародних економічних відносин захисні механізми, що спрямовані на попередження фінансово-ресурсного відтоку та виснаження природного капіталу, здатні покращити перспективи економічного росту і зайнятості, забезпечити національній економіці гідне місце у світовій господарській структурі.
Нажаль, набуває сили думка про нівелювання ролі держави у зовнішньоекономічних відносинах. Ця хибна позиція сприяє збагаченню певної частки як національної «еліти», так і спритних іноземних ділків, зокрема у сфері міжнародної торгівлі вуглеводневою та мінеральною сировиною. У сучасних умовах ефективність механізмів природокористування обумовлена ступенем державного втручання у контроль споживання та управління якістю найважливіших ресурсів життєзабезпечення, зокрема споживання енергоносіїв та забезпечення якісною питною водою. Інститут власності на природні ресурси значно звужує потенціал державного контролю у цій сфері. Тому мають застосовуватись економічні інструменти стимулювання ефективного використання національних природно-сировинних та екологічних ресурсів засобами фіскальної та податкової політики. Усталеність розвитку країн периферійної зони світового господарства забезпечується комплексним підходом до вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем, який має складати комплексне використання системи взаємопов’язаних регулюючих інструментів, економічних стимулів і соціальних мотивацій господарювання. Прагматизм і раціональність комплексного механізму господарювання має визначати засоби інкорпорації національної економіки у глобальну економічну систему.
Таблиця
Стратегії, інститути і механізми інкорпорації національного господарства у світову економіку
|
Превентивні (попереджувальні) |
Швидкого реагування |
Перспективні |
Реабілітаційні (відновлювальні) |
Стратегії |
Глобальні та національні превентивні стратегії:
|
Глобальні та національні бліц-стратегії:
|
Глобальні та національні довгострокові стратегії захисту національних інтересів: - зовнішньополітичні довгострокові стратегії партнерства і співпраці; - поширення зони впливу на світовій арені та боротьби за виживання; - зовнішньоекономічні довгострокові стратегії розвитку МЗЕД; - соціокультурні довгострокові стратегії розвитку зовнішніх зв’язків; - довгострокові стратегії національної безпеки і оборони. |
Регіональні та національні реабілітаційні стратегії міжнародної співпраці: - стратегії подолання зовнішньополітичних перешкод у сферах МЗЕД і соціокультурних зв’язків; - стратегії співробітництва в сфері національної безпеки і оборони; - стратегії адаптації і гармонізації інституціональних і господарських механізмів МЕВ; - стратегії оновлення і переформатування міжнародних відносин; - стратегії етнокультурного імперіалізму. |
Інститути |
Глобальні та регіональні інститути попередження:
|
Глобальні та регіональні інститути реагування на:
|
Глобальні та національні інститути прогнозування, реконструкції та розвитку: - у сфері міжнародних відносин (структури ООН); - у сфері міжнародних і національних фінансів (МВФ, СБ, ЄБРР, НБ тощо); - у сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами (СОТ, ФАО, ВОЗ тощо); - у сфері міжнародної безпеки (НАТО, ОБСЄ, ЗЄС тощо) - у сфері сталого розвитку (національні уряди та інститути, міжнародні неурядові та громадські організації). |
Регіональні та національні інститути управління і контролю: - зовнішньополітичні структури національних урядів та регіональних угрупувань; - зовнішньоекономічні структури національних урядів та регіональних угрупувань; - відповідні міністерства і відомства національних урядів. |
Механізми |
Глобальні, регіональні та національні превентивні механізми:
|
Глобальні, регіональні та національні механізми адекватного реагування:
|
Глобальні, регіональні та національні механізми розвитку дво- та багатосторонніх відносин:
- укладання довгострокових дво- і багатосторонніх угод і домовленостей у вищеозначених сферах міжнародної співпраці; - моніторинг виконання міжнародних зобов’язань і домовленостей; - адаптація і коректування довгострокових програм, цілей і завдань відповідних стратегій згідно поточних чи перспективних змін міжнародної ситуації. |
Регіональні та національні механізми реабілітації в посткризових ситуаціях: - розширення регіонального і двостороннього співробітництва (домовленостей) у вразливих сегментах МВ засобами економічної, енергетичної та воєнної дипломатії; - створення регіональних і національних механізмів співпраці у валютно-фінансові сфері (шляхом об’єднання валютних резервів, регіональних розрахункових механізмів, регіональних систем обмінних курсів тощо); - застосування відповідних механізмів регіональної економічної інтеграції (на кшталт НАФТА, ЄС, ЄврАзЕС) та воєнно-політичної інтеграції (НАТО, Міжамериканський Договір Взаємної Допомоги (МДВД), воєнно-політичний союз країн СНД (ОДКБ). |