13. Різниця між міфом і художнім твором?

Міф (грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання, альтернативна форма міт) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. Міф не є ілюзією або вигадкою, а являє собою історичну необхідність. Міфи створюються не тільки для пояснення навколишнього світу, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт.

Оповідь, яка передає уявлення давніх народів про походження світу, проявища природи, про богів та легендарних героїв.

Міф — не продукт необізнаності, це просто інший спосіб ставлення до світу.

Міф — це спроба знайти реальні зв'язки з природою. Міф не має чітко визначеного сюжету, не розповідається як казка, він переживається як реальне буття. Міф не має віри, оскільки природа є близькою і зрозумілою людині. Згодом міфічна свідомість стає суперечливою, бо виникає потреба поводитися інакше ніж того потребує природа, тобто крім родинних виникають інші стосунки, яких у природі до того не було: зародки мистецтва, політичної діяльності, перші правові норми. Мудрість міфів і закладена в них філософія виховання полягає у системі правил, які охороняють світовий порядок від людської сваволі. Міфи містять серйозну думку, актуальну і в наші дні, — про необхідність звільнення від помилок розуму, який спонукав неухильно просуватися вперед задля користі, не беручи до уваги автономної сили речей і явищ, їх власного шляху.

Зауважимо, що міфи — анітрохи не напучення, і зовсім безглуздо шукати в них прямих повчань. Багато сюжетів жорстокі, брудні, еротично гидотні. Витівки богів далеко не похвальні. Хіба вони можуть навчати, як жити.

У міфах усіх народів найбільш піднесені уявлення про богів межують з найгрубішими, непристойними і смішними. Це властиве будь-якій міфології. Звичайно, це пояснюється тим, що сама відмінність між високим і низьким ще не склалася тоді такою, якою вона є у нашому розумінні.

Нероздільність піднесеного і смішного у міфах, їх трагічне блазенство допомагає зрозуміти походження трагедії з народного фарсу і роль сатирів, які супроводили своїм комічним хором виклад подій, зовсім не комічних.

Художній твір — розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявлюваного автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови.

Художній твір можна визначити як розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявлюваного автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови. Від інших словесних творів літературно-художній твір відрізняється тим, що предметом його розповіді є умовно-, а не реально-життєва подія, яка існує виключно в суб'єктивній, авторській або його оповідача уяві, а завдяки їхньому посередництву в такій же суб'єктивній читацькій уяві, але не в об'єктивній реальності, навіть у тому випадку, коли в основу предмета розповіді покладені якісь реальні життєві факти (історії, біографії і т. п.). На відміну, скажімо, від історика, письменника більше цікавить не те, як було насправді, а як мало б чи могло б бути.

Художній твір — це не хаотичне нагромадження слів, образів, ідей, а упорядкована система їхніх зчеплень, в якій — в ідеалі — усе так тісно «підігнане» одне під інше і одне з іншого випливає, що з нього, без відчутних втрат для розуміння його ідейно-художньої суті, не можна вилучити жодного слова (особливо у віршових творах), жодної сцени (в прозових творах), оскільки у справжньому — довершеному художньому творі немає нічого випадкового й зайвого, усе в ньому, до найменших, здавалося б, «дрібниць», має свій внутрішній, мотивований змістом цілого сенс і виконує певне смислове навантаження. Цілісність твору забезпечується єдністю авторського погляду на речі, про які він пише, взаємовмотивованим співіснуванням усіх значущих елементів його твору.

14. Олімпійські боги (олімпійці) у давньогрецької міфології — боги другого покоління (після першонароджених богів і титанів — богів першого покоління), вищі істоти, котрі мешкали на горі Олімп.

Традиційно в число олімпійських богів входило дванадцять богів. Списки олімпійців не завжди збігаються.

Склад богів-олімпійців: Зевс(верховний бог греків, цар і батько богів та людей. Його постійне місцеперебування — гірське пасмо Олімп.),

Посейдон був володарем моря,

Аїд — підземного царства тіней,

Гера(старша дочка Кроноса й Реї, вихована в домі Океана й Тетії, сестра і дружина Зевса, з яким вона, за самоським переказом, 300 років перебувала в таємному шлюбі, аж поки він відкрито не оголосив її своєю дружиною й царицею богів. Зевс шанує Геру, але не завжди і швидше заради того, щоб уникнути сварки, до якої вона дуже схильна)

Деметра(сестра й дружина Зевса, богиня родючості, хліборобства та шлюбу; посідала важливе місце в грецькій міфології. Інше ім'я Деметри в культі, поширеному серед народів моря, зокрема пеласгів на півдні Пелопоннесу, а також мінойців на Криті — Матір Део, тобто Богиня Матір.)

Гестія(сестра Зевса, Посейдона, Аїда, Деметри та Гери, богиня вогню, покровителька домашнього вогнища, ніколи не залишала Олімпу.)

а також їхні нащадки:

Гефест (кульгавий син Зевса й Гери (за деякими переказами, син самої Гери), бог вогню та ковальства, на відміну від інших богів не цурався фізичної праці.)

Гермес(Спочатку був богом-заступником отар, його зображали інколи з ягнятком на руках. У гомерівському епосі — насамперед посланець богів і провідник душ померлих у підземне царство Аїда. Також покровитель мандрівників. З розвитком торгівлі стає богом-заступником торгівлі, а також спритності, обману і навіть злодійства.)

Персефона(дочка Деметри та Зевса, дружина Аїда.)

Афродіта (одне з 12 верховних божеств Олімпу, богиня вроди й кохання, мати Ероса, цариця німф і грацій. За Гомером, Афродіта — дочка Зевса й океаніди Діони. У переносному значенні Афродіта (Венера) — красуня, у ранніх традиціях — народжена титаніда),

Діоніс (бог рослинності, родючості, вологи, покровитель виноградарства й виноробства),

Афіна (покровителька війни оборонної, вона втілює свідому хоробрість і мужність, допомагає своїм улюбленцям у хвилини крайньої небезпеки і веде їх до звитяги.)

Аполлон (воїна-стріловержця (Аполлон Гекеболос), який вражав несхибними стрілами)

Артеміда (богиня тваринного й рослинного світу. За пізнішими віруваннями, богиня мисливства, лісів і гір; її шанували також як богиню Місяця)