Ж) Трансформація цінностей і мотиваційної сфери студента під час навчання, зміна пріоритетів.

Психологи - дослідники проблем вищої школи - виділяють деякі особливі риси розвитку студентів на різних курсах, перебіг яких має достатньо типовий характер:

Перший курс – входження студента (недавнього абітурієнта) до студентських форм колективного життя. Поведінка студентів відрізняється високим ступенем конформізму, у першокурсників відсутній диференційований підхід до своїх ролей, які він виконує у студентському житті. Допоміжні ролі можуть отримувати переважний характер, тоді як завдання професійного становлення ще не усвідомлюються студентом як основні пріоритети його діяльності.

Другий курс – період найбільш напруженої навчальної діяльності студентів. Другокурсники активно залучаються до всіх форм навчання і виховання. Студенти отримують загальну підготовку, у них формуються їх широкі культурні запити і потреби.

Третій курс – начало спеціалізації, зміцнення інтересу до наукової роботи, подальший розвиток і поглиблення професійних інтересів студентів. Внаслідок спеціалізації часто звужується сфера різноманітних інтересів особистості, активність студентів більше спрямовується на предмети, прямо пов’язані з професійною діяльністю.

Четвертий курс – перше реальне знайомство зі спеціальністю в період проходження навчальної практики. Поведінці студентів притаманний інтенсивний пошук більш різноманітних шляхів і форм спеціальної підготовки, переоцінка багатьох цінностей життя і культури.

П’ятий курс – перспектива скорого закінчення ВНЗ – формує чіткі практичні установки на майбутній вид діяльності. З’являються нові, все більш актуальні цінності, пов’язані з матеріальним і сімейним станом, місцем роботи і т.п. Студенти поступово відходять від колективних форм життя навчального закладу.

З) Адаптація студентів до навчального процесу у внз.

Під адаптацією розуміють пристосування людини до нових умов життєдіяльності, відсутність відчуття внутрішнього дискомфорту і конфлікту з вимогами нового середовища.

У значної кількості досліджень, що протягом багатьох років проводились психологами, педагогами, соціологами у вищій школі, доведена універсальність проблем і труднощів, які виникають у студентів нового прийому на початковому періоді навчання. Серед них найбільш вагомими є:

- негативні переживання, пов’язані з виходом вчорашніх учнів зі шкільного колективу, у якому вже склалася певна система взаємодопомоги і моральної підтримки, склались норми і традиції, налагоджені дружні зв’язки як з іншими учнями, так і з учителями;

- неспівпадіння наявних у студентів до вступу у ВНЗ очікувань щодо змісту навчального процесу, його форм, провідних подій з реаліями навчання. Так, на молодших курсах найчастіше вивчаються загальні, а не спеціальні предмети, тому студенти, які прийшли до навчального закладу готуватись до певної професійної діяльності, можуть відчувати певне розчарування тому, що їх навчають не основам професії, а предметам, які не мають до неї прямого відношення. Це може призвести до розчарування першокурсника у виборі навчального закладу, думку про те, що в іншому ВНЗ все б могло відбуватись «по-іншому»;

- розгубленість студентів перед новими побутовими умовами, особливо тих, хто приїхав з іншого місця і проживає у гуртожитку, або знімає квартиру. Тут перед молодими людьми виникає безліч різноманітних проблем, які ускладнюються. якщо дитина дома була під надмірною опікою батьків: як організувати харчування, як реалізувати санітарно-гігієнічні процедури, як розподілити фінанси, на що витратити вільний час і т.ін.;

- недостатня психологічна підготовка до самостійного життя, саморегулювання поведінки і діяльності, внаслідок чого студент стає надмірно залежним від зовнішнього впливу (сліпо наслідує порадам, навіть якщо вони не відповідають його індивідуальним особливостям; основну увагу приділяє вивченню тих предметів, де вимоги викладача більш жорсткі; піддається навіть негативному впливу інших, більш впевнених у собі студентів тощо). За даним дослідників, лише близько 10% студентів готуються до іспитів протягом семестру, і під час сесії лише проглядають навчальний матеріал, 50% перед іспитом наново вивчають матеріал всього курсу по посібнику і конспектам, і майже 40% готуються безпосередньо перед іспитом лише по конспекту;

- втрата референтних осіб, відсутність друзів, якім можна довірити свої переживання і отримати своєчасну пораду;

- відсутність навичок щоденної самостійної роботи, що посилюється відсутністю щоденного контролю з боку викладачів, до якого студенти звикли у школі, внаслідок цього протягом семестру багато хто зі студентів захоплюється новими можливостями студентського життя і накопичує значні «борги» у знаннях, що намагається подолати екстенсивною підготовкою під час сесії;

- ілюзія повної самостійності у виборі розваг і друзів, що є важким випробуванням для деяких студентів (наприклад, діти з сімей, де їх поведінка жорстко контролювалась батьками, намагаються повністю використати нові можливості реалізувати те, що раніше їм заборонялось; діти з сільської місцевості дуже важко засвоюють правила життя у великому місці, тощо);

- збільшення дистанції, порівняно зі школою, між викладачами і студентами, відчуття втрати своєї індивідуальності, певної загубленості;

- новий ритм навчального процесу, який вимагає повної підпорядкованості навчальному процесу, супроводжується гіподинамією, значними фізичними (переважно статичними) і емоційними навантаженнями;

- необхідність засвоєння нових дисциплінарних вимог, нормативів поведінки, режимів труда і відпочинку;

- труднощі формування академічної групи як первинного соціального середовища з новою системою правил життя, переваг, становленням її внутрішньої структури, в якій студент ще повинен знайти своє місце;

- необхідність засвоєння нових навичок і умінь навчальної діяльності: працювати з першоджерелами, конспектувати, робити реферати, здійснювати навчальні завдання за нових вимог з боку викладачів;

- необхідність подолання недоліків навчання у школі, дефектів виховання у сім’ї, якщо вони заважають навчанню та встановленню стосунків з іншими учасниками навчального процесу.

Системний розгляд процесу адаптації як багатовимірного явища дозволив виділити такі його рівні:

- організмовий – звикання організму до нових видів навантажень, станів, що виникають під їх впливом. різка ломка звичного динамічного стереотипу та вироблення нового, що супроводжується стабілізацією фізіологічних процесів;

- побутовий – пристосування до нових умов фізичного (матеріального) середовища, подолання проблем з устроєм побуту;

- діяльнісний (навчально-дидактичний) – пристосування до характеру, змісту і організації навчального процесу, що супроводжується виробленням навичок самостійності у навчальній роботі, зниженням труднощів, що ускладнюють засвоєння навчальної програми;

- соціальний – встановлення нових соціальних зв’язків по горизонталі – з викладачами, і по вертикалі – з іншими студентами, завершується формуванням нового соціального організму – академічної групи. в якій студент займає свою «нішу» , отримує певний соціальний статус; передбачає як внутрішню інтеграцію (об’єднання) студентів-першокурсників у групу, так і інтеграцію цих груп зі студентським оточенням у цілому;

- професійний – пристосування до того змісту професійної діяльності. якій відкривається під час навчання, завершується посиленням професійної спрямованості, почуття впевненості у правильності зробленого вибору;

- особистісний – підвищення впевненості у собі. своїй значущості до інших, стабілізація самооцінки, успішний перебіг процесу формування особистісно-професійної ідентичності, упорядкування системи особистісних цінностей, вироблення власного стилю поведінки і життєвого плану.

Адаптація на перших чотирьох рівнях (організмовий, побутовий, діяльнісний, соціальний) найбільш гостро проходить у першому семестрі і при її сприятливому перебігу в основному завершується на першому курсі, особливо якщо викладачі і адміністрація ВНЗ надають у цьому студентам допомогу. Професійний і особистісний рівні для свого упорядкування вимагають більшого часу, інколи ці процеси не завершуються повністю навіть на старших курсах.