- •1.Поняття та особливості зед.
- •2. Особливості зовнішньої торгівлі та зед.
- •3. Класифікація зовнішньоторгових операцій.
- •4. Експортно-імпортні операції.
- •5. Сучасні форми міжнародної торгівлі
- •6. Торгівля готовою продукцією
- •7 Торгівля виробами врозібраному стані
- •8 Торгівля комплектним обладнанням
- •9, Строительство под. Ключ
- •10 Торгівля товарами із сировини
- •11 Біржова торгівля
- •12Торгівля продовольством та товарами широкого попиту
- •13 Торгівля товарами інтелектуальної власності
- •14 Торгівля інженерно-консультаційними послугами
- •15 Сучасні методи міжнародної торгівлі
- •16 Міжнародні зустрічні операції
- •17 Промислова комерція та промислове співробітництво
- •18 Сучасні методи міжнародної торгівлі - орендні і лізингові|лізінгові| операції
- •19. Міжнародні посередницькі операції
- •20, Економічна доцільність використання посередників
- •21.Види посередників
- •22 Стан посередників на ринку
- •23 Винагорода посередників
- •24 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- •25 Методи державного регулювання зед.
- •26. Митно-тарифне регулювання
- •27 Нетарифне регулювання
- •28. Валютно – кредитне регулювання зед.
- •29. Планування зовнішньоекономічної діяльності
- •30. Організація зовнішньоекономічної служби підприємства
- •31. Організація пошуку закордонного партнера
- •32. Способи пошуку закордонного партнера
- •33. Зовнішньоторгові документи
- •34. Підготовка та виконання контракту
- •35. Структура та зміст контракту.
22 Стан посередників на ринку
В умовах ринкових відносин посередники-це суб'єкти незалежного і специфічного бізнесу, які здійснюють свою діяльність на основі таких принципів:
· рівноправність сторін, тобто партнерські взаємовідносини посередника з виробниками і споживачами продукції, що передбачає альтернативи вибору контрагентів господарських зв'язків, однакову відповідальність за порушення умов договорів;
· підприємливість, що означає господарську кмітливість, заінтересованість в реалізації резервів, винахідливість у вирішенні конкретних завдань;
· оперативність, що передбачає мобільність, динамічність, і своєчасність виконання завдань постачально-збутової діяльності;
· обслуговування контрагентів, тобто діяльність, яка випливає з їхніх потреб, надання їм комплексу послуг;
· економічна зацікавленість суб'єктів господарювання в організації опосередкованих каналів розподілу;
· комерційні засади діяльності, тобто ділова активність, виходячи з потреби отримання посередником достатнього прибутку;
· договірні засади взаємовідносин із контрагентами.
Найбільш складною і нерозв'язаною проблемою розвитку торговельного посередництва являється слабка правова база.
Потрібно відмітити, що правова база регулювання торговельно-посередницької діяльності, як і всього економічного обороту, складається із фрагментів непрямих законів. В її основі лежать також відомчі нормативні акти, різні інструкції і положення, а частіше за все розробки самих посередників. Зрозуміло, що таку базу неможливо вважати прийнятною.
23 Винагорода посередників
З|із| економічної теорії відомо, що у сфері обороту|звертання| товарів не створюється нова вартість, якщо в цю сферу не уклинюються|вклинюють| процеси виробництва, такі, як транспортування товарів, їх зберігання на складі, пересортовування, переупаковка, передпродажний сервіс і доопрацювання|доробка|, технічне обслуговування. Якщо посередники вкладають працю і капітал не лише|не тільки| в процес пошуку продавців (покупців – при закупівлях), але і у вказані вище виробничі процеси, що виконуються в рамках|у рамках| зобов'язань, що передбачаються посередницькими угодами, то продавці зобов'язані відшкодувати всі їх витрати і забезпечити посередникам можливість|спроможність| здобуття|отримання| прибутку на вкладений ними капітал з врахуванням|з урахуванням| специфіки ринку і конкурентоспроможності товарів.
Тому обидві сторони повинні прагнути до укладання угод, що передбачають взаємовигідні розміри винагород.
24 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Міжнародні економічні відносини є однією з найбільш динамічно розвинутих сфер економічного життя. Економічні зв'язки між державами мають багатовікову історію. Протягом сторіч вони існували переважно як зовнішньоторговельні, вирішуючи проблеми забезпечення населення товарами, що національна економіка робила неефективно чи не робила зовсім. У ході еволюції зовнішньоекономічні зв'язки переросли зовнішню торгівлю і перетворилися в складну сукупність міжнародних економічних відносин, - світове господарство. Процеси, що відбуваються в ньому, торкаються інтересів усіх держав світу. І, відповідно, усі держави повинні регулювати свою зовнішньоекономічну діяльність, щоб досягти дотримання в першу чергу своїх інтересів. Світовий досвід свідчить, що навіть у промислово розвинутих країнах існує об'єктивна необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Держава насамперед, закликана, захищати інтереси своїх виробників, вживати заходів для збільшення обсягів експорту, залучення іноземних інвестицій, збалансування платіжного балансу, валютного регулювання, і, що особливо важливо, — приймати законодавчі акти, що встановлюють правила здійснення ЗЕД, і контролювати їх неухильне дотримання.
До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:
-
забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;
-
стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;
створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці;
-
наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.
Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого — недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод.